Лола Астра - Безмірна залежність

привітати улюблену дочку. Я розридалася прямо за столиком у них на очах. Мені було шкода, що я псую їм свято, але я не могла себе контролювати. Це було занадто боляче. Я розповіла їм усе.

— Більше не пиши йому, — сказала мама. — Ти зробила все, що могла для вашої любові. Він її не гідний. Якщо ти потрібна йому, він з'явиться. Хоча я б на твоєму місці з ним більше не спілкувалася.

Бідолашні батьки. У мене не було апетиту, і через мене вони теж нічим не хотіли пригощатися. Це був найжахливіший день народження в моєму житті. У якийсь момент мені навіть здалося, що я втрачаю свідомість. Зі мною подібного на нервовому ґрунті ніколи не відбувалося. Я реально злякалася, тому, коли мама запропонувала поїхати на ніч до них, я погодилася. В той день я була як робот: все робила на автоматі, нічого не бачила і не чула навколо.

Коли ми приїхали додому, я одразу почала збиратися спати, щоб скоріше забутися, в надії, що вранці, можливо, мені стане легше. Але на цьому мої «подарунки» не скінчилися. Перед сном я знову запустила інтернет і побачила повідомлення… від Олени. Минулого разу я заблокувала її номер телефону тільки в одному месенджері, і ось вона знайшла мене в іншому.

«Ілля не напише тобі жодного рядка. Ми з ним у Римі. Просто залиш його в спокої».

До повідомлення було прикріплене якесь відео, але, пам'ятаючи слова Іллі, я одразу все видалила і нічого не дивилася. Лягла в ліжко. Серце шалено калатало. Мама лежала поруч, але я не могла їй сказати про це повідомлення, інакше розплакалася б і вже не змогла б заснути. Але я так і не зімкнула очей. Найжахливіше полягало у тому, що я явно відчувала злість до себе за те, що взагалі написала Іллі. Адже якби я контролювала свої емоції, цього всього не сталося, я просто чекала б його і сумувала, але у мене хоча б залишалися надії і мрії, самоповага…

На жаль, ранок не приніс мені позбавлення від болю. Апетит не повернувся, хвилювання з грудей нікуди не зникло, в душі оселилася безнадійність. Як так сталося, що людина, яку я знала так давно, виявилася зовсім іншою, не такою, якою здавалася весь цей час? Невже я так помилилася? Ні, не могло цього статися. Або могло?

«Вчора я написала Іллі, а він не відповів. А ввечері мені написала Олена, щоб я залишила їх у спокої. Вона знову прочитала все наше листування. Сьогодні я видалила свій аккаунт із соцмережі остаточно, видалила його номер телефону. Це жахливо. Якщо він так зі мною вчинив, нехай це буде на його совісті. Олена нехай задавиться своєю отрутою, на мене це не вплине, що б вона не задумала. У неї не вийде мене зломити. Якщо Іллі я не потрібна, то і він мені не потрібен. Якщо в усьому скоєному немає його провини, я вислухаю його. І все буде добре в будь-якому випадку.

06.07.2017, 08:15

Душа все ще болить, але я тримаюся. Головне, не розклеїтися остаточно. Дати йому свободу. Нехай буде щасливий. Він і вона, якщо вони разом. Важливо, аби вони більше не завдавали мені болю. Дай мені сили, Господи. Нехай все це якомога швидше закінчиться, тому що я божеволію, постійно звинувачуючи себе. О, вищі сили, дайте мені мужності пережити ці страшні дні!

06.07.2017, 10:30»

У будь-якому випадку, я зробила вже все, що від мене залежало, але нічого не могла змінити. Ілля зник, можливо, назавжди. І мені треба було вчитися жити без нього. Йому не було прощення, якщо він бачив всі мої повідомлення, сповнені болю, і наплював на них, розтоптав мої почуття.

Але в грудях щось болісно стискалося, варто було мені лише згадати про те, які щасливі моменти у нас були. Дуже складно було змиритися з тим, що це кінець.

Дні минали дуже повільно, я ніби не жила, а майбутні вихідні шалено лякали. Новим ударом була для мене поява Іллі онлайн на його основній сторінці в соцмережі (так, я в черговий раз відновила свою сторінку). Тобто з Риму він вже точно повернувся, отже, бачив всі мої повідомлення. І мовчав. Мені було прикро, що мої почуття нічого для нього не важать. Мені треба було забути його, уявити, що в моєму житті його ніколи не існувало.

«Я не вірю, що Ілля може бути таким жорстоким! Цього не може бути. Навіть якби він злякався відносин, той Ілля, якого я знаю, обов'язково зі мною був би відвертим. Мені страшно. Як бути? Я не хочу йти додому, не хочу знову занурюватися в свою самотність. Як пережити біль? Як пережити те, що його більше не буде в моєму житті? Господи, зглянься наді мною, дозволь мені пережити це якомога швидше! Не знищуй мене, не добивай ще більшими проблемами, не дозволь їм знищити або заплямувати мою честь, скористатися моєю наївністю. Благаю тебе, Боже! Нехай ця ситуація вирішиться якомога швидше і найкращим способом! Нехай Ілля повернеться. Нехай на всі запитання знайдуться відповіді. Благаю!

07.07.2017, 18:20

Сьогодні мої очі розпухлі від сліз. Всі думки про Іллю. Не знаю, але я не можу повірити, що він навмисне завдає мені болю. Цього не може бути. Я абсолютно не знаю, як мені вчинити. Я в повному відчаї. Не вірю. Плачу, вмираю, не хочу більше відчувати цей біль. Тільки молитви мені допомагають. Ілля, благаю, почуй мене.

09.07.2017, 22:25»

Вихідні виявилися найскладнішим випробуванням, тому що я залишилася наодинці з собою. Не життя, а існування, нездатність що-небудь робити, тупий біль. Біль. Біль. Біль. Тяжкість у грудях вже тиждень мене не покидала. Я не могла жити в невіданні, я повинна була дізнатися, що сталося. Але яким чином? У його друга Дениса, якому я писала минулого разу, зникла функція «Написати повідомлення», до того ж, його дівчина