Люба Клименко - Антипедагогічна поема

з того фатального дня, — це довгу ворсу килима, що обліпила її обригану пику, і равликів, які сотнями вилазили з її горла і розповзалися по будинку…

Вона зрозуміла, що це галюцинації, і що, можливо, це і є кінець життя далеко не ідеальної вчительки математики Київської гімназії імені Скарбів Трипілля, кінець антипедагогічної поеми…

* * * «Сон Веры Павловны...» (в інтерпретації Аврори Чінгізівни)

— Ну що, йдемо? — спитала Аврора Чингізівна Олексу Тарасовича.

— Йдемо, — рішуче сказав він.

— Тільки не підведи! Не вистачало ще нам осоромитися перед молодняком!

Олекса Тарасович кивнув на знак згоди.

Вони зайшли в клас. Там було повно дітей.

Аврора Чингізівна стала за свій довгий масивний стіл і почала урок:

— Діти, зараз у нас знову відбудеться практичне заняття з сексуального виховання. І сьогодні мені в цьому допомагатиме Олекса Тарасович, який люб’язно погодився бути асистентом під час наочної демонстрації навчального матеріалу. Однак спершу перевіримо домашнє завдання.

Аврора розгорнула журнал успішності.

— Так, відповідати буде Оксанка Біленко.

З місця встала дівчинка з рожевими бантиками.

— Скажи мені, Оксанко, що повинна мати в сумочці пристійна дівчина, яка йде на побачення з пристійним хлопцем з надією мати пристійний секс?

— Вона повинна мати чисті труси…

— Та-ак… Що ще?

— Серветку для дезинфекції рук на випадок «ручної роботи».

— Та-ак… Добре… Що ще?

— Презерватив…

— Та-ак…

— Жувачку…

— Навіщо нам жувачка?

— Якщо пристійні дівчина і хлопець почнуть оральним сексом, а потім захочуть поцілуватися французьким поцілунком, то краще перед поцілунком освіжити дихання, засмерджене оральним контактом!

«Ну й вигадливе це молоде покоління! Треба взяти до уваги!» — подумала Аврора.

— Дуже добре! Що ще? — продовжила вона менторським тоном.

— Календарик, блокнотик і дві ручки: з зеленим і червоним стрижнями.

— Молодець, Оксанко, п’ять. Сідай. Тепер мені скаже Тетянка Ковальчук: навіщо пристійній дівчині, яка йде на побачення з пристійним хлопцем з надією мати пристійний секс, навіщо їй календарик і блокнотик з двома ручками?

— Календарик, щоб відзначити день, коли відбувся сексуальний контакт. Зеленою ручкою обводимо дату, якщо секс був пристійний, а червоною — коли він був не зовсім пристійний.

— Та-ак, молодець. А навіщо блокнотик?

— Щоб записати ім’я хлопця, з яким відбувся непристійний секс, на випадок вагітності.

— Молодець, Тетянко. А тепер нам скаже Наталочка Пристійко. Увага, діти, дуже складне запитання: яка різниця між пристійним сексом і непристійним?

— Пристійний секс — це, коли супернебезпечна рідина під назвою «сперма» потрапляє в будь-яке місце, крім жіночого статевого органа. А непристійний секс — це, коли ця супернебезпечна рідина потрапляє не в рот, не в пряму кишку, не в руку і не на бабусин диван, а в жіночий статевий орган.

— Молодець, Наталочко. Сідай! Отже, бачу, що з домашнім завданням ви впорались непогано. Приступаємо до вивчення нової теми: як виконати статевий акт і не завагітніти. Перший крок: спершу треба роздягтися. Олексо Тарасовичу, починаймо!

Аврора Чингізівна з Олексою Тарасовичем почали синхронно роздягатися: розстібати ґудзики на блузці й сорочці, штани і спідницю. Стоячи в бюстгальтері, Аврора Чингізівна обвела поглядом клас. Діти дивилися на вчителів без ентузіазму: хто позіхав, хто колупався в носі. «От молоде покоління! Нічого їх не цікавить!» — подумала вона і закинула ногу на високий учительський стіл, який стояв на подіумі.

Аврора лягла на спину й відчула, що їй трохи муляє, але що поробиш? Учительська праця завжди була жертовною.

Вона розсунула ноги і сказала:

— Найзручніше для обох партнерів починати, коли ноги партнерки зігнуто в колінах…

Олекса Тарасович, крекчучи, виліз на стіл, і Аврора Чингізівна гострим оком зауважила, що той обвислий предмет, який наразі був на місці його фермерського господарства, їй не вдасться запхати собі в призначене для того місце.

Тому вона зробила «ліричний відступ»:

— У хлопців вашого віку статевий орган працює краще, ніж у чоловіків віку Олекси Тарасовича. Так що почекайте хвилинку, поки я його трохи підбадьорю! Взагалі, можете запам’ятати цю процедуру, можливо, вона вам також колись знадобиться… Бачите, це не складно. Все працює, як велосипедний насос.

— Ну, що, в порядку? — тихенько спитала вона Олексу Тарасовича.

— Здається, в порядку… — пошепки відказав той.

Аврора Чингізівна знову заговорила вголос:

— Отже, як бачите, велосипедний насос готовий до вживання. Тепер вставляєте його у велосипедну шину…

— Він уже там? — прошепотіла вона до Олекси Тарасовича.

— Там, там, — заспокоїв її він.

— Щось я його не відчуваю, — і додала вголос: — Отже, цей велосипедний насос уже в мені. Бачите, діти?

— Бачимо, — позіхаючи, промовили учні.

— Тепер треба закачати повітря у велосипедну шину. Починаємо закачувати! Раз-два, раз-два, раз-два! Все дуже легко. При цьому важливо пам’ятати, що закачувати треба