П'єр Шевальє - Історія війни козаків проти Польщі

татари також вийшли з свого табору з таким виглядом, неначебто вони мають лише спостерігати поводження поляків. Потім протягом трьох днів тривали різні сутички; численні ворожі загони, які приховувалися в чагарнику та зарослях, часто нападали на польське військо і непокоїли його то з флангів, то з тилу. У поляків було переконання, що козаки навмисне чинять так, аби зробити польських гетьманів зговірливішими і домогтися від них сприятливіших умов. Поляки, які вже переситилися зволіканнями Хмельницького, що нібито не схвалював усіх цих нападів і сутичок, натискали, щоб він дав остаточну відповідь. Тому Хмельницький надіслав полякам 26 серпня трьох послів, щоб рішуче довести до заключення договору. Козаки значно пом’якшили свої вимоги, все ж ці вимоги були відмінними від тих, які були погоджені в Білій Церкві, бо, погодившись на обмеження кількості реєстровців до двадцяти тисяч, козаки домагалися, щоб їм надали право жити в Чернігівському та Брацлавському воєводствах. Коли їм відмовили в цьому, вони домагалися, щоб принаймні не було там польських загонів, коли Хмельницький укладатиме встановлений реєстр козаків, і щоб /179/ йому для власного утримання було відведено Черкащину і Боровиччину.[133] Потоцький наказав їм відповісти, що він не може погодитися на цю останню вимогу без спеціального розпорядження короля та Речі Посполитої, а щодо першої, то він став поблажливішим після того, як Хмельницький по секрету повідомив йому, що він тому лише наполягав на цьому, аби задовольнити селян-повстанців, яких, на його думку, не треба дратувати, поки вони залишаються згуртованими і створюють значну силу. Лишилося тільки Хмельницькому разом зі своїми полковниками піти і засвідчити свою підлеглість гетьманам військ Речі Посполитої, до чого Хмельницький був достатньо схильний після того, як йому були доставлені достатні для його безпеки, як йому здавалося, заложники; проте деяким з його офіцерів важко було на це погодитися. Все ж він задовольнив і цю вимогу поляків та 28 того ж місяця, серпня, він разом з своїми полковниками прийшов у польський табір. Там він попросив покірно з сльозами на очах (він мав достатню навичку лляти їх, коли цього вимагали обставини) пробачення у великого гетьмана Потоцького, а також вітав шанобливо князя Радзівілла й інших магнатів. В його присутності прочитано пункти договору, а коли їх підписали і та й друга сторони і скріпили присягою, то все закінчилося щедрим банкетом, яким вшановано Хмельницького та його почет. В основному ці пункти були такі.

По-перше. Зважаючи на те, що військо Запорозьке та командуючі ним офіцери зобов’язалися перебувати вічно на службі короля і Речі Посполитої, це вій- сько на майбутнє складатиметься з двадцяти тисяч чоловік, відібраних і зареєстрованих гетьманом та /180/ старшиною у воєводствах Київському, Брацлавському та Чернігівському, і житиме на землях та в маєтках його величності, за винятком, проте, шляхетських маєтків.

2. Якщо будь-які піддані тієї шляхти були б зареєстровані у війську Запорозькому, то вони були б зобов’язані перенести місце свого перебування на королівські землі до Київського воєводства та мали б право продати своє добро, як рухоме, так і нерухоме, де б воно не було; їхні ж пани, а також старости і підстарости не можуть їм у тому перешкоджати.

3. Що реєстрацію домовлених двадцяти тисяч козаків розпочнуть через п’ятнадцять днів, рахуючи з дня підписання даного договору, та що цей реєстр чи список, який міститиме прізвища, імена і місце осідку кожного козака, підписаний козацьким гетьманом, буде надісланий королю, а такий же список залишиться в київському архіві; що занесені до реєстру користуватимуться колишніми козацькими правами та привілеями, а кого виключать з реєстру, будуть зобов’язані до тих повинностей на королівських землях, до яких вони були зобов’язані раніше.

4. Що польське військо не матиме права перебувати на території Київського воєводства в місцях, призначених для козаків, і що ці останні теж не матимуть права вибирати собі місце перебування в Брацлавському та Чернігівському воєводствах після Різд- ва, а до того часу реєстр має бути закінчений.

5. Що шляхта зі згаданих Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств зможе вільно ввійти у володіння своїми маєтками чи староствами і користуватися з них прибутками так, як і до того, з тією єдиною умовою, що вона не матиме права вимагати від своїх підданців ніякого чиншу або повинностей аж до виготовлення реєстру, завдяки якому буде /181/ точно відомо, хто має право користуватися козацькими привілеями, а хто їх втрачає.

6. Що козацький гетьман матиме для свого утримання місто Чигирин і що як Богдан Хмельницький, сьогодні наділений цим званням, так і його наступники користуватимуться всіма прерогативами, зв’я- заними з тим званням, надаватимуть звання іншим офіцерам козацького війська і перебуватимуть під протекторатом генералісимусів Корони,[134] якій во- ни зобов’язані під присягою дотримувати незламної вірності.

7. Що грецька релігія, яку визнає Військо Запоро-

зьке, буде збережена в усій своїй колишній вольності з усіма своїми єпіскопствами, монастирями та храмами, які до неї належать, та що церковні маєтки, які могли бути захоплені під час останньої війни, будуть повернені.

8. Що католицька та грецька шляхта, яка пішла за /182/ козаками, а також мешканці Києва користуватимуться правом амністії і внаслідок цього стануть власниками своїх маєтків, будуть поновлені в усіх своїх правах, почестях та вольностях, а вироки, які, можливо, були ухвалені проти них під час війни, касуються.

9. Що євреї користуватимуться правом міщан у королівських маєтках та на шляхетських землях і що вони можуть бути орендарями панських маєтків та прав, як раніше.

10. Що татари, які перебувають в королівстві, ві- дійдуть якнайшвидше, не заподіявши жодної шкоди, та що вони не матимуть права жити на землях королівства де б то не було. Козацький гетьман і козаки зроблять усе, що зможуть, щоб у майбутньому залучити татар на службу Речі Посполитої; однак якщо вони не доможуться цього до скликання наступного сейму, то гетьман і його козаки будуть зобов’язані припинити дружбу з татарами і воюватимуть з ними як з ворогами короля і Речі Посполитої і, крім цього, вони не матимуть права бути в спілці чи підтримувати зв’язок з татарами, а так само з будь-яким сусіднім монархом; що вони, навпаки, будуть вічно та непохитно вірними і слухняними його королівській величності та Речі Посполитій, докази чого козаки і їх наступники даватимуть при кожній нагоді, коли вони будуть надіслані на службу.

11. Що оскільки в литовському прикордонні[135] ніколи не було реєстрових козаків, то їх поки не буде і надалі, а вони всі, як це вже було сказано, мешкатимуть в межах Київського воєводства.

12. Що оскільки