Джозеф Хеллер - Пастка на дурнів

class="p1">— Відповідати на запитання.

— Правильно, чорт забирай! — гримнув полковник. — Отож і відповідай, поки я не проломив твоєї грамотійської довбешки! Тож на якій підставі, байстрюче, трясця твоїй сучці неньці, ти заявляв, що ми не можемо тебе покарати?

— По-моєму, я ніколи такого не казав, пане полковнику.

— А голосніше можна? Я нічого не чую.

— Слухаюсь, пане полковнику.

— А голосніше можна?! Полковник вас не чує.

— Слухаюсь, сер. Мені…

— Мурлафе!

— Так, сер?

— Кому було сказано затулити дурну смердючу пельку?

Вам чи не вам?

— Так точно, мені, сер.

— Отож і затуліть, коли вам сказано затулити. Ясно? А ви, будь ласка, голосніше. Я нічого не чую.

— Слухаюсь, сер. Мені…

— Мурлафе, що це в мене під ногою? Часом не ваша лапа?

— Ні-ні, сер. Це, певно, лапа лейтенанта Шайскопфа.

— То зовсім не моя лапа, сер, — озвався лейтенант Шайскопф.

— Може, й справді моя? — сказав майор Мурлаф.

— Приберіть!

— Слухаюсь, сер… Тільки спочатку приберіть свою, полковнику. Ви мою причавили.

— Ви наказуєте мені прибрати лапу?

— Ні, сер. Ні, ні, ні, сер…

— Отож приберіть геть лапу і затуліть пельку. А ви — голосніше. Я нічого не чую.

— Слухаюсь, сер. Мені ніколи й на думку не спадало, що ви не зможете мене покарати.

— Це ви про що, чорт забирай?!

— Я просто відповідаю, сер. Відповідаю на ваше запитання.

— Яке в біса запитання?

— «Тож на якій підставі, байстрюче, трясця твоїй сучці неньці, ти заявляв, що ми не можемо тебе покарати?» — голосно прочитав із стенограми капрал, що вів протокол.

— Правильно, — сказав полковник. — Тож на якій триклятій підставі?..

— У мене не було жодних підстав, сер…

— Коли? — запитав полковник.

— Що — коли, сер?

— От ви знову ставите мені запитання.

— Пробачте, сер. Я просто не зрозумів, сер.

— Коли саме у вас не було підстав — жодних підстав? Тепер, сподіваюся, зрозуміли?

— Ні, сер. І тепер я не зрозумів.

— Ви це вже казали. А тепер відповідайте.

— Як же я можу відповісти, сер?

— Знову запитання?

— Пробачте, сер, але я й справді не знаю, як вам відповісти. Я не пригадую, щоб я казав, що ви не можете мене покарати.

— Чхав я, пригадуєте ви там чи не пригадуєте. Я питаю, коли ви цього не казали?

Мудренджер глибоко зітхнув.

— Я завжди не казав, сер, що ви не можете мене покарати.

— О, це вже значно краще, містере Мудренджер, — вдоволено мовив полковник. — Дарма, що це нахабна брехня. Пригадайте, що ви робили минулої ночі в клозеті. Хіба ж ви не нашіптували тому другому смердючому байстрюкові, що сидить у нас у печінках… Як там його?

— Йоссар’ян, сер, — підказав лейтенант Шайскопф.

— Згадав, Йоссар’ян… Йоссар’ян?! Що за ідіотське прізвище — Йоссар’ян?!

— Це в нього таке прізвище, сер, — пояснив лейтенант Шайскопф, завжди готовий відповісти на будь-яке запитання.

— Гаразд, нехай прізвище… Тож на якій підставі ви нашіптували тому Йоссар’янові, що ми не можемо вас покарати?

— Та ні ж бо, сер. Я лиш пошепки сказав йому, що ви не зможете мене звинуватити…

— Можливо, я дурень, — перебив його полковник, — але мені чомусь не видно різниці. Звичайно, я із дурнів дурень: я не бачу жодної різниці!

— Ммм…

— Ти — паскудний байстрюк і базікало, чуєш?! Ну хто з нас просить у нього пояснень? Ніхто! А ви даєте всім пояснення! Плював я на всякі пояснення — я стверджую факт. Ви — паскудний байстрюк і базікало, ясно?

— Ні, сер.

— Ні, сер?! Виходить це я паскудний байстрюк і базікало?

— О, тільки не це, сер.

— Тоді ви — паскудний байстрюк і базікало, так?

— Ні, сер.

— Ви що — хочете мене завести?

— Ні, сер.

— Значить, визнаєте, що ви — паскудний байстрюк і базікало?

— Ні, сер.

— Вам таки хочеться мене завести, чорт забирай! Та я ось перескочу через цей паскудний стіл і роздеру тебе, смердючий боягузе, на шматки.

— Роздеріть, роздеріть його! — підхопив майор Мурлаф.

— Мурлафе, ви смердючий цап! Хіба ж я не наказав вам затулити вашу дурну, смердючу, брехливу пельку? Га?

— Так точно, сер. Пробачте, сер.

— От і мовчіть.

— Та я ж саме й учусь мовчати, сер. А хто не помиляється, той не навчається.

— Гм! Хто це сказав?

— Всі так кажуть, сер. Навіть лейтенант Шайскопф.

— Ви так кажете, Шайскопфе?

— Так точно, сер, кажу, — мовив лейтенант Шайскопф. — Але це не тільки моя думка.

— Гаразд, Мурлафе, спробуйте затулити вашу дурну пельку і, можливо, навіть ви навчитеся це робити. Тож на чім ми зупинилися? Прочитайте мені останній рядок.

— «Прочитайте мені останній рядок», — прочитав капрал-стенографіст.

— Не мій останній рядок, бовдуре! — гарикнув полковник.

— «Прочитайте мій останній рядок», — знову прочитав капрал.

— Та це ж знову мій останній рядок! — вереснув полковник. Він аж налився кров’ю від люті.

— Е, ні, сер, — поправив його капрал. — Це мій останній рядок, я щойно прочитав його вам. Невже ви забули, сер? Це ж було менш як хвилину тому.

— О господи! Прочитай мені його останній рядок, бовдуре! І назви, до речі, своє погане прізвище, хай йому грець!

— Попінджей, сер.

— Чудово. Ви в нас будете другим, Попінджею. Як тільки скінчимо з ним, візьмемося за вас. Є питання?

— Так точно, сер. У чому ж мене будуть звинувачувати?

— А яка вам, до біса, різниця? Ви чули, що він у мене питає? Зараз дізнаєтеся, Попінджею, ось тільки скінчимо з Мудренджером, і ви дізнаєтеся. Курсанте Мудренджере, ви… Адже це ви курсант Мудренджер, а не Попінджей?

— Так точно, сер.

— Чудово. Що ви…

— Попінджей — це я, сер.

— Ясно, Попінджею. Ви, може, син мільйонера, га? Чи, може, якогось там сенатора?

— Ні, сер.

— Тоді ви влипли, Попінджею. А може, ваш батько якийсь генерал або велике цабе в Білому домі?

— Ні, сер.

— От і прекрасно. Чим же займається ваш батько?

— Мій батько помер, сер.

— То це ж просто чудово, Попінджею! Вважайте, що ви вже в лайні по саме годі, вам тепер і з лопатою не вигребтися, ясно? А чому ви, до речі, Попінджей? Що це за прізвище таке — Попінджей? Нікуди не годиться.

— Це в нього таке прізвище, сер, — пояснив полковникові лейтенант Шайскопф.

— Все одно воно нікуди не годиться, Попінджею! Мені так і кортить розірвати тебе на шматки, Попінджею, смердючий боягузе. Курсанте Мудренджер, повторіть, будь ласка, про що ви, трясця вам, нашіптували чи не нашіптували Йоссар’яну в клозеті минулої ночі?

— Слухаюсь, сер. Я сказав йому, що ви не зможете мене звинуватити…

— Ну що ж, почнемо звідси. Тож на якій підставі ви заявили, курсанте Мудренджер, що ми не зможемо вас звинуватити?

— Я не заявляв, що ви не зможете