Дебора Харкнесс - Сповідь відьом. Тінь ночі

міг стати політичним союзником Єлизавети Тюдор в 1572-у чи 1590-у роках. Якщо він і працював на англійську корону, то робив це заради якоїсь вищої мети. Але ж Конгрегація вимагала триматися осторонь від людської політики.

Та Філіп де Клермон і його Лицарі Лазаря цієї вимоги не дотримувалися.

— Ти працюєш на свого батька. І ти — не лише вампір, а й католик у протестантській країні. — Та обставина, що Метью працював на Лицарів Лазаря, а не лише на Єлизавету, стократно збільшувало небезпеку, яка йому загрожувала. У Єлизаветинській Англії виловлювали й вбивали не лише відьом, а й зрадників, істот із надприродними здібностями та людей інакшого віросповідання. — Конгрегація не в змозі допомогти тим, хто втручається в людську політику. Як же твоя родина умовила тебе взятися за таке ризиковане заняття?

Хенкок весело вишкірився.

— Саме тому в Конгрегації завжди є хтось із де Клермонів: слідкувати, щоб високі ідеали не заважали вигідному бізнесу.

— Це не вперше, коли я працюю на Філіпа, і не востаннє. Тобі добре вдається розкривати таємниці, а мені — приховувати їх, — по-простому пояснив Метью.

Науковець. Вампір. Воїн. Шпигун. Іще одна частина головоломки на ім’я Метью стала на своє місце, і я краще зрозуміла його глибоко вкорінену звичку ніколи й ні про що не розповідати — ні про велике, ні про мале, — допоки його не змусять.

— Мені байдуже, який у тебе досвід! Твоя безпека залежить від Волсінгема, а ти його дуриш. — Його пояснення розлютило лише мене ще дужче.

— Волсінгем помер. Тепер я надсилаю звіти Вільяму Сесілу і працюю під його началом.

— Найхитріший із сущих, — тихо мовив Гелоуглас. — Звісно, окрім Філіпа.

— А Кіт? Він працює на Сесіла чи на тебе?

— Нічого їй не кажи, Метью, — застеріг Кіт. — Відьмі не можна довіряти.

— Ах ти ж хитрий малий негіднику! — отетеріло мовив Хенкок. — Так це ти збурюєш селян?

Щоки Кіта враз почервоніли — як подвійне визнання провини.

— Господи милосердний, Кіте… Що ти наробив? — ошелешено спитав Метью.

— Нічого, — похмуро відказав Марлоу.

— Знову байки розказуєш, — насварив його пальцем Хенкок. — Я вже попереджав тебе, що ми цього не потерпимо, пане Марлоу.

— Вудсток і так вже гудів від новини про дружину Метью, — заперечив Кіт. — Ці чутки неодмінно вивели б на нас Конгрегацію. Звідки мені було знати, що Конгрегація вже тут?

— Тепер ти просто не можеш не дозволити мені вбити його, де Клермоне. Мені вже давно страх як хочеться це зробити, — сказав Хенкок, тріснувши суглобами своїх пальців.

— Ні, ти не можеш його вбити, — заперечив Метью, втомлено потерши рукою лоба. — Бо виникне надто багато запитань, а наразі мені забракне терпіння вигадати на них якісь переконливі відповіді. Наразі ситуація ще не вийшла за межі звичайних сільських пліток. І я впораюся з нею.

— Ці чутки виникли в лихий час, — спокійно зазначив Гелоуглас. І справа не лише у Бервіку. Ви ж знаєте, як боялися відьом мешканці Честера. Коли ми подалися на північ до Шотландії, то застали там іще гіршу ситуацію.

— Якщо це лихо пошириться й на південь, до Англії, то нам усім гаплик, — пообіцяв Марлоу, тицьнувши на мене пальцем.

— Це лихо обмежиться Шотландією, — відказав Метью. — І більше ніяких відвідин села, второпав, Кіте?

— Вона з’явилася перед Днем усіх святих, якраз тоді, коли провіщали прибуття якоїсь жахливої і потужної відьми, невже ти не розумієш? Твоя нова дружина влаштувала бурю проти короля Якова, а тепер її увагу привернула Англія. Треба доповісти Сесілу. Бо вона становить загрозу для королеви!

— Угамуйся, Кіте, — застеріг його Генрі, смикнувши за руку.

— Вам не заткнути мені рота! Доповідати королеві — цей мій обов’язок. Раніше ти зі мною погодився б, Генрі. Але відтоді як з’явилася відьма, все змінилося! Бо вона зачарувала кожного в цьому домі. — В очах Кіта промайнула паніка. — Ви панькаєтеся з нею, наче з сестрою. Джордж майже кохає її. Том вихваляє її кмітливий розум, а Волтер уже давно затягнув би її до ліжка, якби не Метью. Поверни її туди, де вона була раніше. Без неї нам було так добре! Ми були щасливі.

— Метью не був щасливий. — Сердита енергія Кіта привабила до кімнати Тома.

— Ти кажеш, що кохаєш його. — Кіт повернув до мене своє обличчя, і на ньому з’явилася благальна гримаса. — А ти знаєш насправді, хто він такий? Ти бачила, як він харчується, відчувала його жагу крові, коли поруч із ним знаходиться теплокровна істота? Ти можеш приймати Метью цілком і повністю — темну частину його душі разом із світлою, як це вдається мені? Тобі твоя магія — це розвага, а мені без нього жити важко. Коли його немає поруч, уся поезія вмить вилітає у мене з голови, і лише Метью здатен підтримувати все те добре, що є в моїй душі! Залиш його мені. Будь ласка.

— Я не можу, — по-простому відповіла я.

Кіт витер рукавом рота, наче цей жест міг безслідно стерти мене з лиця землі.

— Коли решта Конгрегації дізнається про твою любов до нього…

— Якщо моя любов до нього під забороною, то і твоя також, — перервала я Кіта. Він аж скривився. — Але ми не вибираємо, кого нам любити.

— Іффлі та його приятелі не забаряться звинуватити тебе у тому, що ти — відьма, — кинув Кіт із ноткою похмурого тріумфу. — Запам’ятайте мої слова, господине Ройдон. Демони часто здатні бачити майбутнє не гірше за відьом.

Рука Метью лягла на мою талію. Знайомий прохолодний дотик його пальців пройшовся від одного краю моєї грудної клітки до другого, повторивши криве тавро, яке позначило мене як власність вампіра. Для Метью це тавро було потужною згадкою про той епізод, коли йому не вдалося захистити мене. Кіт аж застогнав з горя, побачивши цей інтимний жест.

— Якщо вже ти такий провидець, то мав би передбачити, що означатиме для мене твоя зрада, — сказав Метью, повільно підіймаючись на увесь зріст. — Геть з очей моїх, Кіте, інакше, не доведи, Господи, від тебе не залишиться нічого, що можна було б покласти в домовину.

— І ти покинеш мене заради неї? — ошелешено спитав Кіт, не вірячи своїм