Галина Василівна Москалець - Господар

тут усе самі готували, мене до кухні не підпускали, так що прошу вибачити, коли щось не так…

З усіх балачок, що велися при гостині, Неоптолем мало що вивідав і під кінець махнув на все рукою. Заговорили про жінок, обурюючись, що тих не пускають на Селію.

— Я от міркую так, — заявив Свейн, котрий вважав себе великим джиґуном. — Я от так міркую!

Словом, справа не в їхній тендітності. Жінки — живучі істоти. Якщо вони тут приживуться, звідси їх ніякий дідько не викурить. Лише зайвий клопіт. Вони забажають крамниць, оранжерей, а там іще шкіл або й театрів. Це — невигідно. Давайте вип’ємо за чоловічу планету Селію.

«Господи, — подумав Сава. — Які ми вбогі порівняно з ними і як вони зневажають нас за це!»

Він пошукав очима Анастаса. Той у кутку гаряче сперечався з гостем.

«Я йому не потрібний, — подумав Сава. — Може, я заздрю, бо не здатний на більше? Я ганебно отупів. Мене нудить від біології. На цій мертвій планеті нічого, крім трави, не виросло і нічого, крім черв’яків, не народиться».

Він тихо вийшов надвір, ледь не задихнувшись від пекучого холоду.

Він помітив білу тінь, що ковзнула біля вертольота, і подумав: «Галюцинації».

— Галюцинації, кажеш? — поплескав Свейна по плечу гість. — У нас не буває галюцинацій. Ми спимо як убиті!

Справді, краще заснути. Сава дивився на веселу компанію, спершись на одвірок.

— Гей, Саво! — гукнули до нього. — Хочеш, візьмемо тебе з собою? Ти дуже гарно вписуєшся в пейзаж. Будеш у нас за аборигена…

— Не хочу! — відрізав Сава, — Не хочу ні вашої оранжереї, ні вашого басейну, ні вашого міцного сну!

«Де Анастас?»

— Візьміть мене! — почув Сава голос приятеля. — Я зберу гербарій, а може, десь зловлю щура вам до супу.

«Молодець! — вирішив Сава. — Так їм і треба!» Кожне слово, почуте ним, виростало до розміру поїзда, який, гуркочучи, нахвалявся розчавити кожного, кого здибає на шляху.

— Ми не продаємося! — сказав він, і це було вже зайве як на гостинних господарів.

Він одразу це зрозумів і вийшов.

Біля туалету наштовхнувся на гостя, котрий застібав штани.

— Які гарні ріжки! — сказав той.

— Авжеж, — чемно відповів Сава, нахиливши голову, буцнув його просто в живіт і, не слухаючи лементу, подався в ізолятор.

Через тиждень Неоптолем сів у всюдихід і подався в степ, як завжди, віддавши необхідні розпорядження. Вони чекали його увечері, потім уночі. А потім пройшов ще один день і минула ще одна ніч. Нарешті радист Пітер зв’язався з усіма станціями на Селії. Неоптолем зник. З Ерідана передали, щоб усі залишались на своїх місцях і не вдавались до розшуків. Найближчим часом прийде допомога.

Залишатись на своїх місцях. Це було неможливо. Пітер взяв на себе обов’язки керівника й поводився дуже зухвало. На четвертий день майже ле лишалось надії, що Неоптолем живий. Рації на борту всюдихода не було. Можливо, вийшло пальне? Але Сава з Анастасом заправляли всюдихід. Пального мало вистачити на 500 кілометрів. Може, аварія? З геологічної експедиції передали, що послати вертоліт поки що не можуть.

Сава побачив, що життя однієї людини навіть на такій безлюдній планеті не має ніякої цінності. Він давно б подався на розшуки Неоптолема, але не було ні транспорту, ні хоча б захисту від пекучого сонця.

Анастас зі Свейном теж хотіли йти шукати, безупинно сперечались і не могли ніяк досягнути згоди.

Сьомого дня Анастас вмовив Саву йти удвох, таємно від Пітера і Свейна. Звечора вони наготували все необхідне і лягли рано спати, щоб встати на світанку. Коли Анастас заснув, Сава підхопився. Була година ночі, Сава завжди легше переносив холод, ніж спеку. Краще йти цілу ніч. Він взяв з собою спальний мішок, сонцезахисний, шолом, аптечку, воду і трохи харчів. Вдягнув теплий хутряний комбінезон. Йому пощастило непомітно вислизнути зі станції. У Свейна світилось. Напевно, знову пив на самоті.

З рюкзаком на плечах, присвічуючи собі ліхтариком, Сава пішов по слідах гусениць. Вони вже йшли по цих слідах, десять кілометрів. Далі йти було неможливо: почалася спека. Чомусь у всіх виникла думка, що Неоптолем виїхав за межу, визначену для експедиції. Тільки там могло щось трапитися. Сам по собі випадок був не тільки трагічний, але й скандальний. Самоуправство керівника експедиції — річ нечувана. Втім, крім Пітера, ніхто на станції не засуджував Неоптолема.

Коли станція зникла з очей і навкруги залягла темрява, Сава усвідомив, що він знову сам, і відчув скоріше розпач, ніж полегкість. Але назад не вернувся.

Він ішов не відпочиваючи. Ліхтарик освітлював мізерний шматок землі. Згодом він помітив, що збився з дороги, не видно було слідів гусениць всюдихода. Сава міг лише сподіватись на інтуїцію чи ранок, який освітить все кругом. Ранок довго не наставав. Сава присів відпочити. Потягся було до спального мішка, але примусив себе встати. Вдень буде йти ще важче.

Почало сіріти. І тут Сава побачив ласків, десь з двадцятеро. Вони збились докупи і спали в невеличкій улоговині. Живісінькі ласки прокинулись від його кроків, підняли голови. Він так довго їх чекав, але зараз відчув лише безмежний подив. Ноги в нього гули від утоми. Сава сів. Потім таки витяг з рюкзака спальний мішок, заліз в нього і миттю заснув. Йому приснився короткий сон, наче він у себе вдома блукає по кімнаті, з нетерпінням заглядає у вікно, чекаючи дощу. Уже гуркоче грім, блискає, дерева тремтять усіма гілками, а дощу немає. Гуркіт усе сильнішає, здригаються шибки на вікнах, хитаються стіни, а втекти з дому він не може, бо все замкнено.

Сава прокинувся, не тямлячи, чому земля рухається сама по собі, а ласки перелякано кидаються по улоговині. Він миттю вислизнув із спального мішка, не втримався, впав, боляче забивши руку. Пагорби ворушились, менші й більші камінці з підстрибом скочувались униз.

Треба було тікати, поки не пізно. Сава побіг, а за ним — ласки. Власне, це було схоже не на біг, а на якесь кумедне підстрибування. Курява вкрила весь білий світ. Сава не мав часу думати, що відбувається навколо, хто він такий і що тут робить. Треба було тікати.

У Сави на мить з’явилась підозра, що станція поблизу. І це справді було так, Як тільки поштовхи зникли й курява почала спадати, він побачив навколо глибокі розколини, з яких вибігала вода, до краю змінений пейзаж, але все ж не настільки, щоб він не впізнав місця, де колись була біологічна станція з Ерідана…

X.Робота

Пройшло багато часу. Сава не лічив, скільки разів