Сьюзен Коллінз - Голодні ігри

яка дивилася на мене з величезного дзеркала, прийшла з іншого світу. Звідти, де шкіра світиться, очі блищать, а одяг там роблять із коштовностей. Тому що моя сукня була повністю вкрита блискучими камінцями — червоними, жовтими й білими, і де-не-де блакитними, які вдало гармоніювали з узорами на руках. Варто було тільки трохи поворухнутися, як виникало враження, що мене охоплюють тисячі полум’яних язиків.

Я була не просто симпатична. Не просто вродлива. Я сяяла мов сонце.

Якусь мить ми всі просто дивилися на моє віддзеркалення.

— О Цинна, — зрештою прошепотіла я. — Дякую.

— Покрутися для мене, — мовив він.

І я мовчки покрутилася. Вся команда не могла дібрати слів, щоб висловити захват.

Цинна відпустив своїх помічників і попросив, щоб я трохи походила перед ним у сукні й туфлях. О, ці туфлі були набагато зручніші, ніж ті, що давала Еффі. І сукня спадала так, що не доводилося задирати поділ під час ходьби. Тепер у мене ще на одну гризоту менше.

— Що ж, усе готово до інтерв’ю? — запитав Цинна.

З його виразу я зрозуміла, що він уже встиг перемовитися з Геймітчем. Тож йому все відомо.

— Я нездара. Геймітч обізвав мене мертвим слимаком. Що б ми не пробували, в мене нічого не виходило. Я просто не здатна бути такою, як він хоче, — мовила я.

Цинна замислився на якусь мить.

— А чому б тобі просто не бути собою?

— Собою? Це також не годиться. Геймітч каже, що я вічно похмура і нікому не довіряю, — відповіла я.

— Так воно і є... коли Геймітч поблизу, — сказав Цинна й усміхнувся. — А мені ти такою не здаєшся. Вся моя команда просто в захваті від тебе. Ти підкорила навіть продюсерів. А що ж до жителів Капітолія, то вони без упину теревенять про тебе. Всі просто обожнюють тебе за відвагу.

Відвага. Це щось новеньке. Я не була цілком упевнена, що це означає, але, мабуть, мене вважають борцем. Сміливицею. І не така вже я й недовірлива та похмура. Гаразд, може, мені до вподоби не всі, кого я знаю, може, я рідко всміхаюся, але мені справді дорогі деякі люди.

Цинна нахилився до мене і стиснув мої крижані пальці своєю теплою долонею.

— Уяви, що, відповідаючи на запитання, ти звертаєшся до друга, який залишився там, удома. Хто твій найкращий друг? — запитав Цинна.

— Гейл, — мовила я не вагаючись. — От тільки все це якось нелогічно. Я б ніколи не розказувала такого Гейлу. Він і так знає про мене все.

— А як щодо мене? Чи можеш ти вважати своїм другом мене? — запитав Цинна.

З усіх людей, яких я зустріла тут, Цинна був, понад усякий сумнів, моїм улюбленцем. Він подобався мені й поки що жодного разу не розчарував.

— Гадаю, що так. Але...

— Я сидітиму в першому ряду поряд з іншими стилістами. Ти одразу мене помітиш. Коли тобі ставитимуть запитання, просто дивися на мене і відповідай правду, — мовив Цинна.

— Навіть якщо правда буде жахливою? — запитала я. Бо я й на таке здатна.

— Особливо якщо правда буде жахливою, — мовив Цинна. — Спробуєш?

Я кивнула. Це вже схоже на план. Чи принаймні на соломинку, за яку можна вхопитися.

Скоро мій вихід. Інтерв’ю відбуваються на сцені, спеціально зведеній навпроти Тренувального Центру. Ще кілька секунд — і я опинюся перед величезним натовпом, перед сотнями камер і перед усім Панемом.

Тільки-но Цинна потягнувся до дверної ручки, я вхопила його за руку.

— Цинно... — мовила я тремтячим голосом. Мене повністю скував страх перед сценою.

— Пам’ятай, вони вже тебе полюбили, — сказав він ніжно. — Просто будь собою.

Біля ліфта ми зустрілися з рештою команди, відповідальною за Округ 12. Порція зі своїми помічниками потрудилася на славу. Піта мав просто приголомшливий вигляд у темному костюмі та яскраво-червоній краватці. Я трохи розслабилася, зрозумівши, що ми одягнені неоднаково. Геймітч та Еффі також причепурилися на честь такої події. Я намагалася уникати Геймітча, але радо приймала компліменти Еффі. Вона могла бути прикрою і нав’язливою, але після розмови з нею я ніколи не почувалася спустошеною. З Геймітчем усе було зовсім по-іншому.

Коли двері ліфта відчинилися, я побачила інших трибутів, вишикуваних у чергу і готових до виходу на сцену. Усі двадцять чотири трибути мають сидіти на сцені у великій ніші та слухати всі інтерв’ю від першого до останнього. Я буду останньою, тобто передостанньою, оскільки з кожного округу спочатку виступає дівчина-трибут, а тоді хлопець. Як мені хотілося виступити першою і скинути тягар із пліч! А натомість мені доведеться вислухати безліч дотепних, смішних, скромних, лютих і чарівних відповідей інших трибутів. До того ж публіці все набридне, точно як і продюсерам. От тільки я не зможу пустити стрілу в натовп, щоб привернути увагу.

За мить перед нашим із Пітою виходом на сцену до нас наблизився Геймітч і буркнув:

— Пам’ятайте, ви досі — щаслива пара. Тож поводьтеся відповідно.

Що? Я гадала, ми покінчили з цією комедією, коли Піта попросив тренувати його окремо. Але, мабуть, для публіки нічого не змінилося. Добре хоч, що на сцені у нас не буде часу для спілкування, та й виходитимемо ми по одному.

Щойно я ступила на сцену, як дихання пришвидшилося, а у скронях закалатало. Я полегшено опустилася на крісло: на щастя, мої тремтячі ноги на високих підборах донесли мене до нього. Хоча надворі згущувалися сутінки, на площі було ясно, немов сонячної літньої днини. Посеред глядацької зали на підвищенні сиділи важливі гості, а також стилісти. Камери почергово зупинялися на кожному з них, коли зал реагував на витвір їхніх рук. Місця праворуч на великому балконі були зарезервовані для продюсерів. Всі інші балкони окупували знімальні групи. Але площа і прилеглі до неї вулиці були напхом напхані простими людьми, яким доводилося вдовольнятися стоячими місцями. В такі дні, як сьогодні, уся країна і кожен її житель сидять перед телевізором і спостерігають за перебігом шоу. Сьогодні ніде не буде перебоїв з електроенергією.

На сцену стрибнув Цезар Флікермен, який ось уже сорок років проводить інтерв’ю. Було якось моторошно дивитися на нього: за всі ці роки його зовнішність зовсім не змінилася. Попід густим шаром блідої пудри та іншої косметики — те саме обличчя. Незмінною залишалася і зачіска, от тільки волосся він перефарбовував щороку до кожних