Корнелл Вулріч - Строк минає на світанку

Зненацька десь за дверима задзвонив будильник. І обом здалося, ніби поміж них пробіг електричний струм, передавшись від одної до другої через револьвер. Руді почула, як Джоан Брістоль тяжко звела дух у неї за спиною. І зрозуміла: тільки чистісінька випадковість урятувала її від пострілу, коли та здригнулася, нараз почувши дзвінок…

Вони повернули до бічних сходів. Звідкись ізнизу до них уже долинав Гріфів голос. Лункий, безвиразний голос.

— Та хильни ще трохи! Не манірся!

— Стій! — прошепотіла Джоан Брістоль на долішніх східцях.

Стойки чергового звідти не було видно.

Хтось похлинувся, закашлявся. І знову почувся Гріфів голос:

— Стривай, стривай, не видудли всієї пляшки!

— Ну! — шепнула Джоан і підштовхнула Руді револьвером, неначе то був важіль, що керував її рухами.

У вестибюлі видно було самого Гріфа: він навалився на стойку, підперши голову руками.

На якусь дивовижну істоту — двоголову, чотириногу, з чудернацьким горбом на спині, — скидалися ці дві жінки. Дві жінки і револьвер. Гріф навіть не обернувся.

Вони були вже біля машини, коли він наздогнав їх. Машина стояла недалеко від готелю. Джоан Брістоль звеліла Руді сісти ззаду і сама сіла поруч неї. Гріф сів за кермо. Вони не сказали одне одному ані слова. Джоан пересунула револьвер, і тепер він упирався Руді п бік. Руді сиділа тихо, зовсім не пручаючись.

Доїхали швидко. Коли повернули на Сімдесяту вулицю, Джоан сказала:

— Якщо не будеш упевнений, не зупиняйся.

Вони поминули будинок, наче їхали не сюди, а кудись далі.

Будинок надійно зберігав таємницю. Він був такий самий, як і минулого ранку, о цій порі. Минулого ранку… Ще перед тим, як усе це сталося…

Коли проїжджали повз будинок, усі троє звернули очі на нього.

«Квін уже, певне, повернувся. Він уже там. О боже! — Тільки тепер, саме в цю мить, Руді почав охоплювати страх. — А що, як його ще нема?..»

Трохи перегодя Гріф повернув назад і під'їхав до будинку з другого боку. Нарешті він загальмував. Усі знову втупили очі у віконця машини.

Ніде ані душі…

— Можна зайти, — прошепотів Гріф крізь зціплені зуби. — Ходім.

Серце Руді було мов сполоханий птах, коли її витягли на тротуар, затиснули з обох боків і квапливо повели до будинку. Вони підійшли до дверей, сторожко озираючись довкола: чи не бачить хто.

Ніде не було нікого.

— Все гаразд, — сказала Джоан Брістоль з полегкістю.

— Де ключ, що був у неї? Швидко!

Вони штовхнули її через поріг і знову замкнули за собою двері. Руді слухняно виконувала все, що їй наказували. Та тепер уже справа доходила кінця. Тепер, коли двері замкнено, кінець насувався з кожною секундою. Навіть якщо К. він повернеться через п'ять хвилин, він однаково спізниться. І побачить її мертву, так само як побачив Грейвза. Навіть якщо він повернеться цю ж мить — однаково буде пізно. Просто тут залишаться ще два трупи. Ці люди озброєні, а в них з Квіном нічого нема…

А може… а може, він і зовсім не повернеться? Може, й з ним скоїлося якесь лихо?..

Темрява в будинку була непроглядна, як і раніш. І Джоан Брістоль сказала Гріфові майже те саме, що сказав К. він, коли вони вперше прийшли сюди разом:

— Не засвічуй світла, доки не піднімемося нагору.

І Руді здалося, що відтоді минуло багато-багато років. Але того разу тут не було вбивць. Тільки двоє молодих людей, що намагалися розпочати життя наново.

Гріф витер сірника, затулив його долонями й рушив попереду. Руді йшла слідом за ним — у пальті наопаш, з револьвером, наче припнутим до спини.

А що, як Квін дожидає там нагорі, в темряві? А що, як він зараз вийде і скаже: «Руді, це ви?» Тоді вона буде призвідницею його смерті. Вона принесе йому загибель. Якщо ж його там немає — загине вона сама. З цих двох можливостей вона віддавала перевагу другій. А втім, яка різниця? Тепер уже однаково пізно — жоден з них не встигне до автобуса. Місто взяло гору. Як завжди…

Вхід до кімнати, де лежав мрець, при тьмяному світлі Гріфового сірника видавався моторошним чорним проваллям. Потім у кімнаті спалахнуло світло, і Руді штовхнули туди. До мертвої людини. В порожнечу, де не було Квіна, що став би їй на допомогу.

Гріф сказав:

— Ну, мерщій шукай рахунок, і забираймося звідси.

Джоан Брістоль подивилася на підлогу і погрозливо обернулась до Руді.

— То де ж він є?

Вона й досі тримала в руці револьвер, але тепер він уже не впирався Руді в спину.

— Там, біля нього, я ж казала, — обізвалася Руді безживним голосом. І, трохи помовчавши, додала: — А ви мені повірили.

— То ти, виходить… — зойкнула Джоан і повернулася до свого спільника. — Ось бачиш, хіба я не казала!

Перед очима Руді майнув кулак.

— Де рахунок? У тебе? — ревонув Гріф.

Руді заточилася від удару, тоді криво посміхнулась.

— А це вже доведеться з'ясовувати вам самим.

Гріфів голос нараз став цілком спокійний. Спокійний голос убивці.

— Ану дай його сюди, — мовив він до Джоан. — Я сам…

Револьвер опинився у нього в руці.

— Одійди-но від неї.

І Руді зосталася сама — зовсім сама, загнана в куток.

Він підступав усе ближче до неї. Певне, хотів вистрелити впритул, щоб скидалося на самогубство.

Минуло всього дві чи три секунди, поки Гріф підійшов до неї, але Руді здалося, що спливли години. Зараз вона помре. Може, це й на краще. Все одно тепер надто пізно. Автобус поїхав. Автобус додому. А на годиннику вже…

За чверть шоста

То було останнє, що вона побачила. Потім заплющила очі й чекала… чекала…

Звук пострілу примусив її розплющити очі. Їй здалося, що вона ніколи в житті не чула гучнішого звуку. Незрозуміло тільки, чому їй зовсім не боляче. А може, смерть завжди така — якесь заціпеніння й безшелесна тиша?..

Гріф чудно хитався в неї перед очима. Цікаво — це він хитається чи вона сама? Чому в нього так багато рук, так багато ніг?.. Так багато Гріфів… Револьвер, з якого ще цідиться димок, тремтить у його піднятій руці. А її тримає інша рука. І ще одна рука схопила його за горлянку. Обличчя в нього спотворене, багрове. А за ним — ще якесь обличчя, також спотворене, але не настільки, щоб його не впізнати…

Хлопець із сусіднього будинку бився за неї! Бився так, як і годилось битися хлопцеві з сусіднього будинку…

Раптом підлога здригнулася. Щось важке повалилося додолу. Вже не було Гріфа. Не