Стівен Кінг - Коли впаде темрява

усі божевільні», і раптом їй вже не хочеться чути, що там за ідіотський сон бачив Гарві, котрий змусив його прокинутися з криком і відчуттям, ніби його паралізувало. Раптом їй вже не хочеться, щоб її життя перестало виглядати мізерним. Мізерне гарне, мізерне добре, вистачить побачити сучасних акторок у сучасних фільмах, якщо маєш щодо цього сумніви.

Ніщо не мусить оприлюднюватися, думає вона гарячково. Авжеж, гарячково; так, ніби її обпекло клімактеричним спазмом, хоч вона може заприсягтися, що вся ця дурня закінчилася в неї ще роки три тому. Ніщо не повинно оприлюднюватися, зараз суботній ранок і ніщо не повинно оприлюднюватися.

Вона розтуляє губи, щоб сказати йому, що переплутала, що насправді кажуть, ніби якщо розповіси свій сон, тоді він і збудеться, але пізно, він уже говорить, і до неї доходить, що так її покарано за те, що вона обізвала своє життя мізерним. А життя, як та пісня «Джетро Талл», воно грубе, мов цеглина, і як тільки вона могла думати інакше?

— Мені снилося, що вже настав ранок і я зайшов до кухні, — говорить він. — Суботній ранок, як оце зараз, тільки ти ще не встала.

— Я завжди встаю раніше за тебе по суботах, — перебиває вона.

— Я знаю, але ж це був сон, — терпляче нагадує він, і вона помічає сиві волосинки на внутрішніх боках його стегон, там, де м’язи ослабли й обвисли. Колись він грав у теніс, але ті дні відгули. Вона міркує з абсолютно невластивою їй безсоромністю. В тебе буде інфаркт, білий чоловіче, ось що прикінчить тебе, і, можливо, в «Таймз» вирішуватимуть, чи друкувати твій некролог, але якщо того ж дня помре якась акторка, що знімалася в 1950-х у фільмах категорії «Б» або напівзнаменита у 1940-х балерина, ти не отримаєш навіть цього.

— Але там усе виглядало точно так, — каже він. — Я маю на увазі, так само світило сонце. — Він здіймає руку, змушуючи пилинки жваво затанцювати навкруг його голови, і їй хочеться крикнути, щоб він цього не робив.

— Я бачив свою тінь на підлозі, вона була незвичайно яскравою й густою. — Він робить павзу, відтак посміхається, й вона помічає, які в нього потріскані губи. — Яскрава — оригінальне слово для тіні, правда? Все одно що сказати вагома…

— Гарві…

— Я підійшов до вікна, — каже він, — визирнув, і побачив на борту фрідманівського «вольво» слід від удару, й зрозумів, якимсь чином, що Френк десь пиячив, а забоїну собі заробив, повертаючись додому.

Вона раптом відчула, що ось-ось втратить свідомість. Вона сама бачила забоїну на борту «вольво» Френка Фрідмана, коли виходила до хвіртки подивитися, чи не принесли вже газети (тоді ще ні), і точно так само подумала, що Френк десь загуляв у «Кухлі» і когось зачепив на парковці. І як виглядає той, інший? — така ще промайнула в неї тоді думка.

Гарві теж це бачив, думає вона, а тепер морочить їй голову з незрозумілою метою. Авжеж, у це можна повірити, гостьова кімната, де він спить улітку, має вікно на вулицю. Тільки Гарві не такого сорту чоловік. «Клеїти дурня» — це не Гарві Стівенса «фішка».

Піт заливає їй щоки, і лоба, й шию, вона його відчуває, і серце в неї стукотить швидше, ніж будь-коли. Відчуття справжньої маячні, ну й чого це мусило трапитися зараз? Саме зараз, коли світ такий тихий, коли сподіванки такі безтурботні? Якщо я сама це випросила, перепрошую, думає вона… чи, може, насправді молиться. Поверни, як було, прошу, поверни, як було.

— Я підійшов до холодильника, — каже Гарві, — зазирнув усередину і побачив там тарілку яєць зі спеціями, накритих плівкою. Я зрадів — я захотів снідати о сьомій ранку!

Він сміється. Джанет — та, що була колись Джакс, — втупилася в каструлю, котра стоїть у мийці. На те єдине зі зварених круто яєць, що в ній залишилося. Інші вже облуплені й акуратно порізані навпіл, жовтки вийняті. Вони лежать у мисці біля сушарки. Поряд з мискою стоїть банка майонезу. Вона збиралася подати на сніданок яйця зі спеціями, а до них зелену салату.

— Я не хочу слухати далі, — каже вона, але таким тихим голосом, що ледве чує сама себе. Колись вона була учасницею драматичної студії, а тепер нездатна навіть гукнути на всю кухню. М’язи в її грудях виявляються немічними, як ноги в Гарві, якби тому раптом заманулося зіграти в теніс.

— Я подумав, з’їм, хіба, одне, — каже Гарві, — але потім подумав, ні, вона буде на мене кричати. А тоді задзвонив телефон. Я сіпнувся до нього, бо не хотів, щоб він тебе розбудив, і ось тут настає страшна частина. Хочеш почути страшну частину?

Ні, думає вона зі свого місця біля мийки. Я не хочу чути страшної частини. Але водночас вона хоче почути страшну частину, кожен хотів би почути страшну частину, ми тут всі божевільні, і її матір насправді казала, що, якщо ти розповіси свій сон, тоді він не здійсниться, це означало, що треба розповідати про свої кошмари, а гарні сни тримати при собі, ховати їх, як той зубчик під подушкою. Вони мають трьох дівчат. Одна з них живе на цій же вулиці, Джена, що була вийшла за гея та розлучилася, так само звуть одну з дочок-близнючок Буша, а вона цього терпіти не може; зараз вона наполягає, щоб усі зверталися до неї — Джен. Трійко дівчат, що означало багато зубчиків під багатьма подушками, багато страхів через незнайомців у машинах, які запропонують покататися й цукерку, що означало багато балачок про обачність, о, як вона хоче вірити, що її мама мала рацію, що розповісти про кошмар — це як забити кілок у серце вампірові.

— Я взяв слухавку, — каже Гарві, — дзвонила Тріша.

Тріша, їхня найстарша дочка, котра була закохана в Гаррі Гудіні й Блекстона, перш ніж відкрила для себе хлопців.

— Вона промовила лиш одне слово спочатку, просто «тату», але я вже зрозумів, що це Тріша. Ти ж знаєш, як воно бува.

Так. Вона знає, як це буває. Як завжди впізнаєш своїх, з одного слова.

Принаймні, поки вони не виростають і стають чиїмись.

— Я сказав — привіт, Трішо, чому ти дзвониш так рано, люба? Твоя матуся ще в ліжку… І спершу відповіді не було.

Я подумав, зв’язок перервався, а тоді почув пхинькання, шепотіння. Не слова, а якісь уривки. Ніби вона намагалася говорити, але ледве могла щось вимовити, нездатна зібратися з силами чи віднайти дихання. Й отут-то я злякався вперше.

Та чого