Поліна Вікторівна Жеребцова - Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр.

class="p1">— Це ти одержиш стусана! — і вдарила його прямо по пиці.

Він як завиє:

— У вас у квартирі цигарковим димом пахне!

— Звичайно, пахне, — кажу. — Ти ж сюди зайшов! — і як дала йому стусана. Іслам і Казбек прожогом вилетіли за двері.

Хейда так і не змогла вийти по свої відра. Сидить у мене. Хлопці її біля моїх дверей ловлять. За ноги хапають.

16.00. Я і Хейда вирішили поскаржитися тьоті Іслама й Казбека. Вони — поганці.

16.30. Ходили ми з мамою до тьоті цих хлопців. Хейда забоялася скаржитись. Вирішила залишитися «хорошою».

Ще до нас якийсь чолов’яга днями у двері стукав. Дуже підозрілий.

29.12.

Історія з Ісламом триває!

Зараз мама пішла на ринок — у кафе, на роботу. Там пиріжки печуть і продають.

Відчинили ми свої вхідні двері, а вони — геть брудні. Відразу видно: хтось ноги в кросівках об них витер! Те, що вчора Казбек та Іслам нам на двері плювали й сякалися, я відразу прибрала, відмила. Тож це «новий привіт» від сусідів! Отже, коли хлопців удома насварили старші, вони вирішили помститись. Розізлилися — прийшли, побили нам двері, перед тим довідавшись, що нас немає вдома (ми були в тьоті Алі на другому поверсі й чули удари). А вночі ще й багном вимазали!

Поля

30.12.

Скільки роботи мені сьогодні! Жах!

А вчора, як завжди, не було електрики і ми сиділи в темряві й теревенили. Я розповіла мамі про школу та свої закоханості. Про друзів у класі і про банду Лур’є-Левиці. Я розповіла, що сумую за Імраном, якого батьки відправили в школу-інтернат.

Прийшла мама з ринку. Завтра вона не піде на роботу в кафе продавати пиріжки. Вона купила мені шоколадного гномика. Це подарунок на Новий рік.

Дівчата з двору: Лунет, Патошка, Ася та інші — казяться з Ісламом та іншими хлопцями. Кидають біля під’їзду «вибухівку», хлопавки і репетують.

Хейда сидить удома. Не виходить, як і я.

Поля

31.12.

Прибираю з мамою. Хоч би самій скупатись. Брудна, як порося! Ну й нехай! Перемию весь посуд і все приготую, потім скупаюся в тазі. Треба ще води натягати з городів…

1998

01.01.

Ночували в бабусі Тосі. Сашки, Ерика й тьоті Алі, звичайно, не було. Але все ж таки ми розважили бабусю Тосю, зробили їй приємнішим вечір.

Ми принесли їй салат-вінегрет і торт, а вона приготувала тефтельки.

Електрику на десять хвилин вмикали. Зненацька так увімкнули! Бабуся Тося кинулася до телевізора, а там ішов фільм «Іван Васильович змінює професію», за п’єсою М. Булгакова. Смішна така комедія! Звучала пісня про те, як, мов у казці, рипнули двері… Тут світло раптом згасло, як і не вмикалося зовсім, і ми знову сиділи в темряві.

Бабуся Тося завела будильник, щоб не пропустити 12-ту годину ночі. І опівночі я написала бажання на папірці, спалила його, кинула в чай і випила. Це потрібно встигнути зробити за хвилину, поки годинник бив бом-бом-бом! Я покладалася на старий будильник баби Тосі. Сподіваюся, він правильно показував час.

Моє бажання: «Жити. Радіти. Не загинути тут». Я випила цей чай до краплі та папірець зжувала.

P. S. Випав сніг!

Поля

02.01.

Мама не торгує на ринку пиріжками. Адже тепер Рамадан — особливий місяць, а отже, всім мусульманам удень не можна їсти.

Мама пішла до тьоті Мар’ям. Вони були на базарі «Берьозка», за одну зупинку від нас.

Хейді мама зробила подарунок. Купила шоколадку і дала дрібних грошей. А Хейда мені подарунок не принесла.

03.01.

Приходила красива тьотя Лейла. Сусідка з будинку навпроти. Ми так її і звемо — «Красива Лейла». Вона має кота на ім’я Френк Синатра.

Зайшла розмова про християнство й мусульманство. Мама сказала, що всі можуть жити в мирі. І Руслан підтвердив:

— Я, хоч і чеченець, а прочитав Біблію. І Коран читаю! Усі люди повинні шанувати Бога і припинити війну!

А Красива Лейла розповіла історію про одну жінку, яку знала особисто. Ця жінка була побожна християнка. Потім її викрали заміж. Вона не хотіла заміж, але не змогла нічого вдіяти. Її чоловік був мусульманин і наказав їй прийняти іслам.

Вона плакала — дуже боялася чоловіка. Народила йому десятьох синів і чотирьох дочок.

— І говорили люди, що кращої дружини немає в селищі. Дім її — повна чаша! Вона готує їжу краще за будь-якого кухаря! Мати вона чудова. Усі діти виросли чесними й гідними людьми, — розповідала Красива Лейла. — А юним дівчатам старійшини села говорили брати з неї приклад: завжди вона покривала голову великою шаллю й не пропустила жодної молитви. Жодного намазу! На місяць Рамадан тримала вона піст тридцять днів. Їла тільки вночі, а вдень постувала. А потім померла вона. Стара стала. Заснула і померла. Сказали: «Бог чудо явив!» — померла вона без мук. Поховали її всім селищем, як гідну жінку. Роки три по тому стали капітальний ремонт робити в її будинку. Приватний будинок був, великий. Підлогу вирішили міняти, зняли дошки… А на тому місці, де вона щодня робила намаз і читала молитви, під підлогою, знайшли ікону. На іконі Діва Марія з малим Ісусом!

— Як же це? — запитала я.

— Вона все життя була таємною християнкою! Незважаючи на те, що її змусили прийняти іслам! — сказала Красива Лейла: — А ми ще на неї рівнялися в дитинстві!

04.01.

Коло будинку хлопці стали обзиватись, коли я з важкими торбами пленталася з ринку. Я їх послала. А мама почула. Як дасть мені ляпаса! Кричить:

— Дурна! Ідіотка! Не смій так з людьми розмовляти!

Я ще заперечила проти хустки. Не хочу її носити! У мене волосся відросло, каштанове таке. Уже зачіска виходить. А мама:

— Вдягти величезну хустку негайно! Хустка тебе рятує від нападів! Ходи, як найскромніші дівчата-чеченки ходять!

07.01.

Сьогодні християнське свято Різдво.

Мама зранку надавала мені стусанів. Але цього разу хоча б не просто так — я не прибрала полицю в шафі.

Лунет запросила мене та Хейду до себе в гості.

У школі за диктант із чеченської мови я одержала четвірку.

12.01.

Вільний час, а в мене його небагато, я проводжу з бабусею Тосею.

Тьотя Аля та Ерик не приїхали. Вони в Росії у далеких родичів.

Майже весь час я торгую на Центральному ринку з ранку до ночі. Це такий величезний ринок! Там сотні рядів. Його за один