Віктор Суворов - Оповіді визволителя

хід у відповідь, він молотить і пре, не чекаючи ходів. І розплата за програш на полі бою — не шахова корона, не один-другий мільйон доларів, а життя мільйонів людей. І кожному хочеться виграти. Як же ми воюватимемо? У 1941 році не було жодних цих РВСП чи ППО СВ, тому хоч стрілецькі дивізії першокласними солдатами комплектували. Тому, можливо, й вистояли. І національні дивізії були — латиські, грузинські; командир дивізії російську розуміє, й досить. А як тепер?

Замовив другий пухирець і, вижлуктивши половину, відчув таку жалість до себе і своєї нещасної Батьківщини, що хоч вий на місяць.

Уже під закриття шинку підсіли до мене два мінометних капітана, то чи знайомитися, то чи третього шукали. На їхнє вітання я, напевно, відповів не дуже гречно.

— Новий офіцерик-то...

— Плаче ніби..

— Та вони завжди, нові, в цьому кутку плачуть...

— Нічого, відійде... Оклигає... Всі ми з цього починали. Це останнє, що я чув. Напевно, два капітани, зрозумівши мій стан і настрій, дотягли мене пізно вночі до офіцерського готелю.

В ту ніч мене, як чіп п’яного, хтось знову тягнув з офіцерського готелю до моєї роти. Мене акуратно поклали в командирській машині, і колона рушила.

В ту ніч полк підняли по бойовій тривозі. Братський народ Чехословаччини просив нашої допомоги і захисту.

Біля останнього рубежу

Західна Україна Серпень 1968 року

1

— Хліб скоро почне обсипатися.

— Що ж вони там, нагорі, думають?

— Думаєш, їм легко? Чехи приключки не дають, щоб їх захищати, комуністів поки не вбивають і чекістів на ліхтарях не вішають. Немає від кого захищати. Як в такій ситуації війська вводити?

— Наші вожді в першу чергу про наші інтереси мусять думати, про свою країну, а не про якихось чехів і громадську думку. Вводити пора.

— Ну, вони-то там розуміють, коли пора, коли ще рано.

— Ні фіга вони не розуміють. Коли через тиждень в Чехословаччину не введуть війська, то нам кінець настане.

— Це ще чому?

— Тому, що хліб обсипатися почне, тому, що збирати його нікому, бо мужиків всіх і машини всі з колгоспів забрали. Не зберемо хліб, все спочатку почнеться, як в шістдесят четвертому.

— Американці нас підтримають! — Впевнено відрізав командир протитанкової батареї.

— А коли ні?

— Підтримають, куди вони подінуться!

— Всіх нас вони все одно прогодувати не зможуть. Бачив, скільки народу намобілізували! У шістдесят четвертому хоч якийсь урожай зібрали, а тепер ніякого не буде. Американці не зможуть всіх прогодувати.

— За американців не турбуйся. Вони багаті. У них продуктів скільки хочеш: всім вистачить.

Сумнів у тому, що раптом все-таки американці нас не підтримають, не минав, і розмови про те, що пора кінчати тяганину і відпустити мужиків на збір урожаю, виникали знову і знову.

— А коли мужиків і армію зараз терміново кинути на урожай, а Чехословаччину звільнити після збирання, в жовтні чи листопаді?

— Згубний варіант. Тоді нам також кінець. Кінець всієї радянської влади і завоювань соціалізму. Вводити зараз необхідно. В іншому випадку там все завалиться, нічого захищати буде.

— Вони, кажуть, інший соціалізм будують, з людським обличчям.

— А ось це вже вража пропаганда, — обірвав замполіт. — У будь-якого соціалізму тільки одне обличчя буває. Буржуазія, товариші, придумала теорію конвергенції, ця теорія суперечить марксизму і не містить жодної краплі здорового глузду. Однією дупою на двох стільцях сидіти не можна, просто незручно. Ви самі, товариші, поміркуйте: яка може бути конвергенція, коли від завоювань соціалізму не можна відірвати жодного з його переваг? Ви пам’ятаєте, як один антирадянщик в епоху волюнтаризму мерзенний наклеп на наш лад написав? Називався він «Один день Івана Денисовича». Чи «Івана Трохимовича»? Що з цього вийшло? Всі несвідомі елементи заворушилися. Поширювати цей наклеп почали. Недовіра пішла до політики партії, та й інше. Вчасно це припинили, а так невідомо, чим би все це скінчилося.

З цим не можна було не погодитися. Сам я про того Івана не читав, не трапився він мені до рук, тільки те, що ефект від нього був оглушливим, пам’ятаю точно.

— Так до чого додумалися товариші чеські комуністи? — Продовжував замполіт. — Скасували цензуру начисто! Відкрили шлюзи всій буржуазній пропаганді! Друкуй, хто що знає! До чого це може призвести? До конвергенції? Ні! До капіталізму! Буржуазному впливу досить лиш маленьку дірочку в греблі зробити, а там потік розірве всю греблю! У нас така дірочка була; спасибі партії, вчасно її заклали! А в Чехословаччини не дірочка, там щосили вже б’є! Закладати терміново потрібно. Яка ж це конвергенція, коли кожен буде висловлювати все, що йому заманеться? Це не конвергенція, це чистої води буржуазна анархія!

З цим також не можна було не погодитися. Третього не дано — з цензурою чи без неї, з органами чи без них, з Центральним Комітетом або ж без нього. Дійсно, яка тут може бути конвергенція?

— Продовжуйте, товаришу підполковник! — Закричали з задніх рядів.

Ми також підтримали. Новий замполіт на відміну від попереднього говорив тямуще і зрозуміло.

— І продовжу, товариші. Соціалізм — система струнка, як алмаз, і така ж міцна, проте досить гранувальнику зробити один невірний рух, і вся стійкість кристала може порушитися, і він розсиплеться. У Чехословаччині це вже зроблене. Алмаз розсипається. Та він же є органічною складовою всього соціалістичного табору. І алмаз світового соціалізму також може розсипатися дуже швидко. Поганий приклад заразливий! Коли буржуазія восторжествує в Чехословаччині, невже сусідня з нею Угорщина не піде туди ж?

Ми відповіли криками обурення. Начальник штабу третього батальйону лукаво посміхнувся і тихо запитав:

— Так коли ж, товаришу підполковник? Ми всі давно готові виконати інтернаціональний обов’язок!

Замполіта питання не збентежило, хоча він сам, звичайно, нічого не знав.

— Готовими необхідно бути завжди!

Ми дружно зааплодували бравому замполіту, який організував настільки успішний імпровізований мітинг.

2

Усі розуміли, що визвольний похід не за горами. Офіцерам повідомили про те, що сформовані два фронти, Прикарпатський і Центральний. Наш Прикарпатський фронт був створений на основі управління і військ Прикарпатського військового округу. Командувачем Прикарпатського фронту був призначений генерал-полковник Бісярін. До складу фронту увійшли танкова, повітряна і три загальновійськові армії. Того ж дня 8-а гвардійська танкова армія і частина сил 13-й армії почали переміщення на територію Південної Польщі, де до їхнього складу були додатково включені польські дивізії.

Центральним фронтом командував генерал-полковник