Аврора Лимонова - Академія Міста Химер, Аврора Лимонова

Майя похмуро дивилася на нього, чекаючи продовження. Ельдар тим часом демонстративно займався своїми опіками і явно не поспішав задовольняти її інтерес.

— Старший Семироз оцінив мої навички полювання, — підняв, нарешті, він на неї очі.

— Полювання? — насупилася Майя.

— Після пожежі Рубінового Замку я деякий час жив в лісі. Іноді в місто у справах навідувався. Під час одного такого візиту Семироз мене схопив. Мене повинні були «стерти», — скривив губи Ельдар, — але твій підприємливий татусь умовив Міську раду використовувати мене з користю для витирачів.

Майя задумалася.

— Виходить, батько врятував тобі життя і хоче навчити тебе полювати на темних магів, — підсумувала вона. — Так ти його протеже?

Ельдар глянув на неї, немов почув справжню дурість.

— Ти часто бачила на учнях нашийники? Це зветься не порятунок, а ув'язненням.

Майя зніяковіла, зрозумівши, що ляпнула, не подумавши.

— Таких як я — народжених від союзу людини й духу — маги особливо остерігаються. Адже ми вважаємося небезпечніше духів, нежиті й інших тварюк через стійкість до ваших оберегів. А ще ми менш чутливі до темної магії, нас навіть чорнокнижники побоюються... — Ельдар діловито пом'яв листок і приклав до руки. — Так що по закінченню навчання з мене зроблять мисливського пса. Буду заганяти «здобич» для витирачів, — закінчив він, піднявши очі на Майю.

Дівчина мимоволі відвела погляд. Остання заява викликала у неї досить яскраву картинку в голові. На полюванні пси часто гинуть, коли йдуть на велику дичину. Адже загнаний звір особливо небезпечний. Виходить, Ельдар буде приймати основний удар зневіреного темного мага на себе. Звичайно, застосування демонів і чарівних істот у своїх цілях для чарівників не рідкість. Але як же дивно бачити живу людину, нехай і напівкровку, та розуміти, що його будуть використовувати як... тварину.

— Це якось... неправильно, — не витримавши, прошепотіла Майя, повернувши погляд до хлопця.

Ельдар глузливо зігнув брову.

— Що саме? Тебе дивує, що з моєю людською половиною у вас — людей — не заведено рахуватися? — нарочито безтурботним тоном вимовив він. — Так ви давно перестали рахуватися з іншими створіннями. Та ви навіть із собі подібними не звикли рахуватися. Так що ж тут неправильного?

Дівчина напружено подивилася на хлопця. Той тільки криво посміхався, спостерігаючи за нею. Майя вдихнула, бажаючи заперечити, але тут хлопець випередив її:

— Гаразд, опустимо ці філософські роздуми про правильне і неправильне, — Ельдар піднявся. — Тобі, Майя Семироз, як людині, все одно про це не доведеться хвилюватися.

Дівчина здивовано глянула на нього, поки він струшував з опіків листя.

— Треба поговорити з батьком, — вирішила Майя.

Ельдар не відповів. Він раптом підійшов до неї, присів і заглянув прямо в обличчя. Дівчина від несподіванки завмерла.

— Невже думала, що повернешся і так просто знову підеш від мене? — посміхнувся Ельдар.

Зіниці хлопця знову стали витягнутими. В їхній глибині заграв сріблястий вогник. Майя не встигла отямитися, як свідомість почало огортати серпанком.

— Забудь про нашу розмову... Забудь про проникнення в кабінет батька... І про книгу з хусткою забудь... — м'яко говорив Ельдар, не відриваючи погляд.

Майя тільки заворожено дивилася в глибину синіх очей. І дивувалася, як цікаво, однак, грає там кольорове полум'я. Воно немов лоскотало її думки, ледь зачіпало. Це була не людська магія, як здогадалася дівчина. Вона це відчула, як смак нової незнайомої страви — з незвички враження досить спірні. Начебто цікаво, але ще не зрозуміло, подобається тобі чи ні.

— ... Ні про що не турбуйся і йди додому спати... — продовжував нашіптувати Ельдар.

— Яке «спати» ?! — схаменулася Майя, і серпанок зі свідомості одразу спав. — Завтра мадам Пуфа мене з'їсть, якщо я не прочитаю розділ про руни вітру! Задумав мене так зжити?

Ельдар моргнув, вогник в його очах тут же зник, і тепер він просто дивився на Майю цілком людськими, але розгубленими очима.

Поблизу у листі почулася метушня. Ельдар і Майя повернулись, із кущів з'явилося замурзане обличчя професора Хедери. Та з’явилася в довгих рукавичках і з пакетом добрива, від якого навіть на відстані недобре пахло.

— Ні, я, звичайно, все розумію, — з незворушним виглядом подивилася вона на учнів, — але я вічність теж в кущах ховатися не можу. Вже і так, і сяк вас обходила, все чекала, коли закінчите своє муркотіння. Ти, хлопче, прискорюйся і швидше її цілуй.

— Цілуй?! — округлила очі Майя.

— Ви все чули? — напружено запитав Ельдар.

— У мене є важливіші справи, ніж слухати наївні обіцянки молоді! — закотила очі травниця. — Від вас — любовних парочок — моїм малюкам рятунку немає. Тьху ти, навала гірше сарани. Так що жваво обидва зібралися і геть із саду. А то я вам зараз влаштую роботу для двох! — пригрозила вона пакетом з тим, що вголос виховані леді не вимовляють.

Майю й Ельдара двічі просити не довелося — обидва похапали речі та дали драла до виходу. Майя відчувала, як її щоки палають: схоже, професор Хедера неправильно зрозуміла їхню розмову.

Дівчина вискочила до сходів першою і спустилася на поверх. Як раптом зрозуміла, що не чує більше за собою кроків. Коли обернулася, застала порожні ступені — слід Ельдара загув. Шукати його вона не наважилася. У вікно вже зазирав вечір. Майя вирішила поквапитися, щоб не проґавити ще одну вечерю.

Загадки — загадками, а голод їх ще ніколи не вирішував. Дівчина жваво побігла по сходах до виходу. Та й джерело її запитань, як з'ясувалося, нікуди з Академії не дінеться.