Тіна Волф - Коли поруч Марічка, Тіна Волф

Розділ 15

Марічка стояла біля кавомашини, коли з’явився Марк — з тією самою усмішкою, яка вже набридла своїм самозакоханим блиском.

— Марічко, — мовив він, роблячи вигляд, що просто проходив повз. — Я вирішив більше не тягнути з цим. Я запрошую тебе на вечерю. І не просто як колегу — я хочу, щоб ми зустрічалися.

Він усміхнувся, тримаючи в руці чашку з лате, як трофей переможця.

Марічка, на мить розгубилася, але потім вдихнула глибше і сказала твердо:

— Марк, я вдячна за увагу, але я не піду з тобою на побачення.

— Справді? — його брови злетіли вгору. — У такої дівчини, як ти, напевно, високі стандарти… Хто ж він, якщо не я?

— Артем.

— Хто?! — здивування на обличчі Марка було справжнім театром. — Той айтішник із сусіднього офісу? Отой… недолугий хлопчисько, який червоніє, щойно ти до нього заговориш?

Марічка різко підняла голову.

— Так, Артем. І якщо ти хочеш знати — так, він червоніє, так, він губиться, коли намагається щось сказати. Але знаєш, що? Йому не потрібно грати роль героя, щоб бути важливим для мене. Він щирий, добрий, і він — мій. І я не хочу чути образ на його адресу.

У цей момент у дверях з’явився Артем. Він тримав папку і явно щось шукав, але, почувши останні слова, завмер.

Марк озирнувся і, закотивши очі, пробурмотів:

— Ну от, ще й класична драматична поява героя.

Артем знітився.

— Я... вибачте, я не знав, що ви тут...

Марічка зробила крок до нього, усміхнулась тепло й ніжно.

— Як добре, що ти тут. Саме вчасно. — Вона взяла його за руку. — Я щойно пояснила Марку, що в мене вже є хлопець.

Артем кліпнув кілька разів, потім обережно стиснув її пальці.

— І це… я?

— А хто ж іще?

Марк мовчки поставив чашку на стіл, зітхнув і розвернувся до виходу.

— Ну, що ж, будь щаслива, Марічко.

Як тільки двері за ним зачинилися, Артем, ще не до кінця вірячи у все, що щойно почув, прошепотів:

— Ти справді це сказала?

— І не пошкодувала жодної секунди.

— Можна я скажу щось красиве… романтичне?

— Спробуй, — усміхнулась Марічка, піднімаючи брови.

— Я… забув, що хотів сказати. Але я дуже щасливий.

— І я. — Вона нахилилась і поцілувала його в щоку.

Артем знову почервонів — ну куди ж без цього? Але цього разу він не почувався зніяковіло, він почувався щасливим.

***

Вони вийшли з клініки разом — Артем і Марічка. Надворі вже сутеніло, асфальт ще парував після дощу, і повітря пахло свіжістю та квітами з клумби біля входу. Артем ніс її рюкзак і намагався не перечепитися через власні ноги від хвилювання.

— Ти серйозно все це сказала Марку?.. — ще раз перепитав він, ніби боявся, що це був сон.

— Серйозніше не буває, — усміхнулась Марічка. — А ти думав, я ці всі твої почервоніння просто так терпіла?

— Я думав, ти смієшся з мене.

— Іноді сміялась. Але з любов’ю, — підморгнула вона. — До речі, твій котячий «план Боніфацій» — це ж твоя ідея?

— Ем… — Артем нервово почесав потилицю. — Ну, я тільки підтримав, реалізацією займалися фахівці.

— Айтішники?

— Ага, вони.

Вони обоє засміялися. Артем зупинився, повернувся до неї й взяв за руки.

— Я… Я знаю, що я не такий… блискучий, як Марк. Але я дуже стараюсь. Бо ти для мене — найкраща.

— Я знаю, — м’яко відповіла Марічка. — І мені більше нічого не треба.

Він хотів щось сказати, але замість слів обережно поцілував її в губи. Цього разу він не почервонів — ну, майже.

***

У той самий вечір, у Telegram-групі  «Айтішна мафія», Тоха кидав меми з написом «Місія виконана», а Роман вже відкривав пиво.

Тоха:

— Завдання виконано. Кіт діяв як спецагент. Марк знешкоджений. Айтішна честь відновлена.

Роман:

— І головне — наш Артем щасливий. А ми ще й без жодного штрафу обійшлися!

Артем:

— Дякую вам, друзі. Без вас би не вийшло.

Тоха:

— Та ну, ми просто підтримали. А ти — головний герой. Ну й трохи Боніфацій.

Роман:

— Пропоную святкувати. Піца й фільм про хакерів 2000-х. Традиції треба берегти.

***

Вечір був тихим.

Артем сидів на балконі, загорнутий у ковдру, з чашкою теплого какао в руках і дивився, як згасає день. У вікнах навпроти повільно запалювалися вогники, місто затихало після суєти. Поруч сіла Марічка, запхавши ноги під ту ж ковдру, обережно взяла його за руку.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍