Сергій Гальченко - Таємниці морів, Сергій Гальченко

   — Зачини двері на засув і не висовуйся, поки наші люди не підуть звідси! — гукнув йому Фернандо і кинувся вузькою вуличкою.

   Попереду вже було видно вогні великого маєтку. Були чути п'яні жарти та пісні піратів.

   Веселощі були в самому розпалі. Більшість піратів були напідпитку, але ще трималися на ногах. Втім, деякі все ж таки валялися мертв’яче п'яними.

   — Поки все добре. Щоправда, були сварки, коли ділили добро. Сам розумієш, що без цього ніяк. Принаймні нікому не перерізали горлянку, — звернувся до Фернандо Домінгес, — чого такий схвильований?

   Фернандо розповів усе товаришу

   — Ти хилиш до того, що треба брати наші кревні і забиратися звідси?

   — І що швидше, то краще!

   —  Як ти це уявляєш? Більшість наших п’яні, і навряд чи погодяться.

— Погодяться, якщо не захочуть наступного дня на шибениці гойдатись, — відповів Фернандо, почухавши потилицю, — але що ж нам робити? Спробую витягнути звідти Грінвельда. Він, на відміну від деяких пройдисвітів, тверезий.

   Бенджамін сидів за столом у центрі зали в компанії інших капітанів. Вони про щось невимушено розмовляли. Фернандо почав протискуватися між п'яними розбійниками, вислуховуючи їх обурення. Краєм ока він помітив, що деякі люди, які зібралися в залі, прямують до сходів. Також помітив зловісну усмішку на обличчі Онтаріо Переса, та трьох його охоронців, що стояли біля нього з довгими шаблями.

   Фернандо вже анітрохи не сумнівався. У тому, що готується, щось недобре. Гільєрме, вочевидь теж зрозумів це. Він став жваво перешіптуватися про щось з хлопцями з їхньої команди. На щастя, деякі матроси зберігали пильність.

Тим часом капітанам піднесли дорогий глечик із якимось напоєм, ймовірно вином. Перес щось сказав, покрутив глечик у руках, щось прошепотів і передав його Робертсону.

   Потім вибачився, і разом зі слугами попрямував на другий поверх.

   Капітани, тим часом, щось жваво обговорювали, не особливо звертаючи увагу, що разом з Пересом кудись поділись і його люди.

   Нарешті Фернандо вдалося протиснутися до них.

   — Треба збиратися, військові повертаються, зовсім скоро будуть відбивати місто.

   — Хто давав тобі слово, не бачиш ми тут розмовляємо! — обурився старий.

   — Вибачаюся, але справа дуже серйозна.

   — Перепив, чи що! — лише гримнув на нього старий.

   — Ти певен в цьому? — після невеличкої паузи спитав Грінвельд.

  — Так, сер. Хіба ваш приятель Перес не розповів про це?

   Фернандо по виразу облич співрозмовників зрозумів, що його слова серйозно сприйняв  лише Грінвельд.

   — Що верзе цей бовдур, — сп‘янілим голосом буркнув Робертсон, на твоєму місці як всипав йому, щоб... не виддо...відволікав від розмов!

   — Спитайте у нього. Нехай розповість, — ледь стримував роздратованість Фернандо.

   — Зараз він прийде, поговориш з ним. Дай нам нарешті спокійно повечеряти! — з огидою у голосі гримнув ватажок.

   — Доречи, він казав, що залише нас на хвилинку, а його вже довго нема. Не слід так довіряти цьому іспанцю, — звернувся до нього Грінвельд.

   — Та я ж казав,  у нього особисті рахунки до губернатора. От він і допоміг нам! Слух..Слухай більше усяких...

   Тут до зали стрімко увірвались Стів з хлопцем з їхньої команди.

   — Слухайте всі. В лісі повно солдатів, вони прямують до міста! — вигукнув хлопець.

   — Якого... Нікого тут не має бути... Нісенітниця! — заволав Робертсон, але потім замовк, подивився навкруги, і про щось замислився.

  — Всі збираємось, швидко! — вигукнув Грінвельд.

   Всі миттєво замовкли, хоча і не всі повірили.

   Навіть Робертсон трохи прийшов до тями, і почав розшукувати Переса.

   Але ніхто не міг знайти ні його, ні його людей.

   Та коли приведи переляканого господаря, якого тримали під вартою в кімнаті, той розповів, що чув як хтось виходив через задній двір.

   — Втік зараза! Зрадник, — закричав Робертсон, — Спіймаю, протягну його під кілем, а потім зніму шкіру! Власноруч!

   Тим часом один з помічників ватажка, випив весь келих вина, яким пригощав їх Перес, і рухнув обличчям в тарілку.

   — Що з ним?

   —  Спить, як немовля. Снодійне напевно.

    Пірати почали збиратись. Хоча це було нелегко, бо більшість з них вже була сильно напідпитку. Фернандо разом з кількома матросами біг по пристані. Декілька разів ледь не заблукав, та все ж меньше ніж за пів години, він стояв на березі.

  Він побачив, що зрадник разом з трьома чоловіками, як раз сів у човен. Вона попрямувала до шхуни, яка гойдалися неподалеку. Фернандо розумів, що вже не наздожене зрадника, хоча дуже хотів пристрелити.

   Та треба було думати про те, як скоріше йому разом з товаришами вирватися з цього міста. Як часто буває, що мисливець за якусь мить сам ризикує стати жертвою. Добре, що їм вдалося захопити два торгових кораблі, які стояли в порту. Вони звісно були менш швидкохідні, ніж було потрібно. Та їм треба було лише дістатись необхідної гавані.