Сергій Гальченко - Таємниці морів, Сергій Гальченко

   Фернандо разом зі Стівом Річардсом та Альфредом Магнуссоном ніс вахту у східній вежі. Ця вежа була взята першою завдяки несподіваній атаці.

Робертсон дав ще добу на пограбування та відпочинок. А ввечері наступного дня всі повинні були залишити місто, і вирушить до своїх кораблів.

   Вирішили взяти заручників. Їх було обіцяно відпустити, як тільки пірати дістануться до своїх суден. Крім узятих раніше у дикунів віслюків, у піратів тепер було два десятки коней.

   — Шкода, вечірка там зараз у  розпалі, — бурчав Альфред,  — хоч би вина нам прислали сюди.

   — Не сперечаюся, друже, але певен треба якнайшвидше отримати монету і звалювати звідси, — відповів Фернандо.

   — Та ти заспокойся. Адже бачиш, все йде як слід.

   Тут вони помітили два силуети, які обережно просувалися до входу у форт.

   — Стій, хто йде! — гаркнув Фернандо.

   — Свої, — відповів один із гостей, — це ми, матроси з «Нестримного»

Фернандо впізнав за голосом Еуреху, якого попрохав підслухати розмови людей Переса. Хлопець сам був родом з Іспанії. Тому краще за всіх розумів їх мову. До того ж мав відмінний слух, та вмів добре спостерігати.

Разом з ним був англієць Пол, з їхнього корабля.

   — Щось трапилось? - спитав Фернандо, відчувши за голосом співрозмовника,  що не все гаразд.

   — Потрібно терміново тікати звідси. Той пройдисвіт задумав недобре! Я почув його розмову з одним з його слуг. Той доклав йому, що військовий гарнізон повертається. Скоріш за все до ранку будуть біля міста. Губернатор встиг відправити своїх людей до військових.

   — Тепер принаймні ми про це знаємо.

   — Він вирішив втекти поки ми будемо відбиватись від військових. Та ще й з нашими грішми. Принаймні, хоче це зробити.

   —  Та хто його відпустить, якір йому в сраку! — гаркнув Альфред.

   — Я не знаю, але чув, як він наказав слузі підливати щось у кухлі капітанам. Ви ж бачили, як йому довіряє Робертсон.

   — Та він такий. Розумна людина, але від лестощів втрачає пильність. На щастя, Гринвельд жене якомога далі усіх підлабузників.

   Троє піратів озирнулися, не знаючи, що робити. Фернандо першим урвав тишу.

   — Слухай мене. Повертайтеся до маєтку, та

попередьте Грінвельда про небезпеку. І скажіть, хай нічого не п'ють!

   — Сказати нашим, щоб не пили! — зареготав Стів, — навіть не уявляю, куди саме їх пошлють!

— Принаймні попередь, щоб не втрачали пильність!

— Ми зробимо все, що зможемо! — відповів англієць і разом з Еурехою вони попрямували до маєтку.

   — Ну і що далі? — поцікавився Стів.

   — Я разом із ними, подивлюсь, що відбувається. А ви готуйте все для відходу. У форті шестеро наших поранених. Троє з них можуть допомогти.

   Фернандо стрімголов кинувся до місця, де зібралися основні сили піратів. Він біг вузенькою вуличкою, серед глиняних будинків. Більшість членів його команди домовилися не пити багато та бути готовими до всього. Однак, втомившись від важкого походу і смертоносної сутички, вони звісно могли плюнути на цю угоду. А, що вже казати, про матросів з інших команд. Як і передбачав Фернандо, дехто з них уже валявся п'яний. Місцеві мешканці тихо сиділи по своїх домівках, боячись за свої життя та життя близьких. І хоча було неодноразово обіцяно, що нікого не зачеплять, вони розуміли, що далеко не всі розбійники можуть послухатися заборони.

   В одному старенькому будиночку закричала дівчина. Двоє піратів  напідпитку, витягували її  з будинку, і намагались кудись відвести. Бородатий старий, певно батько, намагався її врятувати. Він кидався на піратів та кричав прокльони. Один з піратів, грубо відштовхнув старого, тож той впав і сильно вдарився об землю.

   — Вгамуйся, бо гірше буде! Повернемо ми тобі твою дівку! А плутатимешся під ногами, ще отримаєш, зрозумів!

   — Не бачиш, що він не розуміє англійської! — твердо промовив до піратів Фернандо.

   — А ти ще хто такий? Вали куди йшов! — Відповів лиходій і виставив свою шаблю

   — Відпусти дівчисько!

   — А то що? Не заважай..

   Він не встиг договорити, оскільки Фернандо без особливих зусиль вибив у того шаблю та приставив до горлянки свою зброю.

   — Було сказано, не чіпати місцевих! А ти тільки спробуй щось викинути! — звернувся

Фернандо до іншого розбійника.

   Той хотів щось сказати, але зрозумів що краще не сперечатись та засунув шаблю в піхви. Вони зрозуміли, що  не впораються  з хлопцем. За мить лиходії, сильно хитаючись, рушили звідти.

   Фернандо  лаяв себе, що рятуючи дівчину, втратив дорогоцінний час, але щось змусило його так вчинити.

Старий узяв дівчину під руку і повів її до будинку.

   — Спасибі. Ти врятував мою улюблену доньку! — звернувся він до Фернандо дуже ламаною англійською.