Колм Тойбін - Майстер

Однак, по якомусь часі він упевнився в тому, що Холмс не спить. Вони лежали спинами один до одного, і Генрі відчував напруженість другового тіла. Він чекав, усвідомлюючи, що Холмс неминуче поворухнеться, неодмінно станеться щось таке, що припинить цю довгу, мовчазну й небезпечну гру, в яку вони обидва зараз грають. Тепер Генрі знав, що Холмс так само розуміє, про що йдеться.

Тому він зовсім не здивувався, коли Холмс, нарешті, розвернувся до нього, притиснувся всім тілом і поклав одну руку йому на спину, а другу — на плече. Генрі знав, що рухатись не можна, але треба якось дати зрозуміти, що це не означає спротиву. Він лежав так само тихо, як і до цього, тільки дозволив собі розслабитись і зручніше влаштуватись у Холмсових обіймах, а ще заплющив очі та перестав стримувати дихання.

Він засинав, на короткий час прокидався, потім знову засинав. Коли ж прокинувся остаточно, кімната вже була повною сонячного світла. І, що дуже здивувало, Холмс, який теж не спав, не боявся подивитися Генрі в очі та знов до нього наблизитися. Чомусь, Генрі думав, про те, що сталося між ними, належало до нічних таємниць, до особливої приватності, яка виникає лише в темряві. Було зрозуміло, що вони ніколи не обговорюватимуть цього між собою, і жоден із них навіть словом не прохопиться про це комусь іншому, тому Генрі вирішив, що при світлі дня, усе буде зовсім інакше. А ще він знав, через що Холмсу довелося пройти на війні, що він на власні очі бачив смерть і страждав від глибоких ран, а також, і це було чи не найважливішим, у двадцять один чи двадцять два роки навчився бути безстрашним. Але Генрі не сподівався, що ця безстрашність у приватному житті сягне аж так далеко, та саме так і було, бо Холмс абсолютно не соромився того, що робив у цій найманій кімнаті ясного, сонячного ранку.

Об одинадцятій чоловіки вже були вимитими та вдягненими, їхні валізи — спакованими. Вони розплатилися з господарем і були готові з’явитись на очі сестрам Темпл. І знову всі сиділи на садових стільцях за будинком, плануючи візити та прогулянки. Коли подали чай і почалася розмова, Генрі почувався заглибленим у щось своє; те, що сталося, продовжувало жити в ньому, викликаючи постійне бажання, затьмарюючи всі відчуття, роблячи все інше другорядним і неважливим. Його накрило такою потужною хвилею, що чай, який він пив, здавався позбавленим смаку, і Генрі мусив собі нагадати, що все скінчилось, і почався новий день, і необхідно виконувати свої денні обов’язки.

Пізніше він помітив, що Мінні не брала участі у складанні планів, а майже весь час мовчала та видавалася незвично відстороненою. Генрі заговорив до неї, доки інші були зайняті сміхом і розмовами.

— Я не спала,— сказала вона.— Не знаю, чому не спала цілу ніч.

Генрі їй усміхнувся, з полегшенням усвідомивши, що цю відстороненість спричинили не вони з Холмсом.

— А ви спали? — запитала вона.

— Це було нелегко,— відповів Генрі.— Ліжко було страшенно незручним, але ми впоралися. Швидше, попри незручності, ніж завдяки їм.

— Знамените ліжко! — розсміялася Мінні.

КОЛИ ПО ОБІДІ приїхав Джон Ґрей, Генрі помітив, що Холмс, який при зустрічі з іншими солдатами втрачав левову частку свого військового блиску, тепер продовжував грати роль ветерана війни, а Ґрей йому підігрував і навіть намагався робити те саме. Їх відвели до старого фермерського будинку на відстані кількох миль від помешкання сестер Темпл, і дружнього вигляду молоденька фермерша показала юнакам їхні кімнати на горищі. Дощана підлога рипіла, ліжка були старими, а стеля — низькою, але плату просили помірну і фермер, який з’явився трохи згодом, запропонував свої послуги, якщо, бува, молодим джентльменам буде потрібно поїхати кудись по сусідству. І взагалі, він був готовий знайти для них усе, чого б вони не забажали, за найнижчими в Північному Конвеї цінами.

Так і почалися їхні канікули, що допомогли двом учасникам бойових дій адаптуватися до цивільного життя. Вони жили в невеличкому царстві розслабленості та щасливого неробства, розмов без обмежень, користання зі свобод і споглядання м’якої краси, дискусій про все загальнолюдське й особисте, доки добігала кінця коротка пора найвищої щедрості американського літа.

Генрі насолоджувався післясмаком своєї посвяти, що відбулася тієї найпершої ночі в Північному Конвеї. Вона стала для нього частиною скарбу, що його він ретельно ховав у собі, тримаючи в безпеці та святості, щоб, за потреби, знайти його недоторканим і на тому самому місці. Генрі спостерігав за друзями, чекаючи, коли вони, як і він сам, гідно оцінять Мінні Темпл, вирізнять її з-поміж сестер, милих і чарівливих, зрозуміють, що тільки в Мінні палає вогонь духовності. Він упіймав себе на тому, що мовчки намагається виставити її в ліпшому світлі, помалу пришвидшує момент, коли друзі почнуть захоплюватися нею. Тож, помітивши, як Холмс заграє з Мінні, Генрі лише відчув свою глибоку причетність і бажання стати свідком того, як ці двоє ще більше зацікавляться одне одним.

Ґрей висловлювався сухо, у полку і вдома до нього, очевидно, усі дослухались, а теперішнє студіювання права ще додало латини в його лексику, чим він дедалі дужче захоплювався. Ґрей завжди мав бажання поговорити про книги, і щодня схрещував ноги, прочищав горло та розповідав леді про Троллопа[19]: як майстерно і досконало він виписує своїх героїв, як захопливо вибудовує ситуації, як тонко вловлює всі аспекти громадського життя своєї країни, як шкода, що в Америці ще не народився письменник, який би міг із ним позмагатися.

— Але чи він,— зауважила Мінні,— дійсно розуміє всі складні аспекти людської душі? Чи розкрив величезну таємницю нашого існування?

— Ви поставили два питання, і я відповім на кожне окремо,— сказав Ґрей.— Троллоп пише про любов і шлюб дуже точно та чуттєво. Саме так, можу вас запевнити. Але друге запитання є трохи іншим. Троллоп, гадаю, дотримується точки зору, що те, що ви називаєте «величезною таємницею нашого існування» мають вивчати швидше проповідники, теологи, філософи та поети, а не романісти. І я теж схиляюся до цієї думки.

— О, ну тоді я не погоджуюся ні з вами, ні з ним.— Лице Мінні пашіло від хвилювання.— Коли ви закриваєте «Млин на Флоссі»[20], скажімо, то набагато краще відчуваєте дивовижність і красу людського життя, аніж прочитавши тисячу проповідей.

Ґрей не читав Джордж Еліот і, коли натхненна Мінні вручила йому примірник