Колм Тойбін - Майстер

— Вона,— захоплено вигукнула Мінні,— є людиною, яку я найбільше в світі обожнюю, із якою понад усе хотіла б зустрітися.

Ґрей смішливо та підозріливо глянув на неї.

— Вона розуміє,— продовжила Мінні,— характер шляхетної жінки, жінки, котра вірить у шляхетність і гостро відчуває, як важко буває практично,— вона на мить зупинилася, шукаючи слів,— її дотримуватись у житті.

— Дотримуватись її в житті? — перепитав Ґрей.— Чого її?

— Шляхетності, як я вже казала,— відповіла Мінні.

Мінні також вручила Ґрею примірник березневого примірника «Північно-американського оглядача»[21]. У ньому було оповідання Генрі, що мало назву «Історія року». Вона сказала, що перше оповідання Генрі їм із сестрами заборонили читати через те, що в ньому було багато французької аморальності, як їм сказали, на це ж, друге, вони отримали дозвіл. Усі попередні дні Генрі — новачок у справі публікацій — чекав, коли Холмс висловить свою думку щодо його оповідання. Генрі знав, що друг сказав Вільяму, ніби вважає, що мати з оповідання написана з його матері, а солдат — із нього самого. Це надало Вільяму неочікуваний і цікавий привід для нових клинів. Він сказав брату, що всі Холмси страшенно розгнівались і старий Холмсів батько збирається скаржитися батькові Генрі. Тільки набагато пізніше Вільям зізнався, що все те вигадав, окрім слів самого Холмса.

Холмс так нічого йому й не сказав. І зараз Генрі дивився, як Ґрей іде садом, тримаючи стільця в одній руці, а «Оглядача» — в іншій, шукаючи затінку, де можна було б сісти та спокійно прочитати оповідання. Генрі з хвилюванням чекав, що скаже Ґрей, але й радів із того, що про оповідання взагалі заговорили. Він уявляв, як Ґрей прискіпливим оком ветерана читає текст і не знаходить у ньому достатньо інформації про військові операції, але забагато — про жінок. Сидіти віддалік на садовому стільці та спостерігати за тим, як Ґрей читає його оповідання, було дуже важко, майже нестерпно, тож по якомусь часі Генрі не витримав і пішов на довгу пообідню прогулянку й не повертався аж до вечері.

Щойно всі сіли за стіл, Мінні заговорила.

— То, містере Ґрею, що ви думаєте про оповідання? — запитала вона.— Для мене мати двоюрідного брата-письменника є дуже хвилюючим.

Генрі усвідомив і цікавився, чи Мінні сама розуміє, яке враження справляють її слова на двох юнаків, що готові були віддати свої життя за вітчизну. Для них війна залишалася дуже свіжою та болючою, і сама їхня присутність мала б бути нагадуванням усім про їхній героїзм і втрати. Своїм ентузіазмом із приводу його оповідання Мінні наче знецінювала важливість і загальне задоволення від присутності за столом двох солдатів.

— Цікаво,— відповів Ґрей і було видно, що він цим і обмежиться.

— Нам усім дуже сподобалось, і ми так пишаємося,— сказала Еллі — сестра Мінні.

— Якби там не стояло прізвища, я б подумав, що це написала жінка,— сказав Ґрей.— Але, напевно, то було частиною твого плану.

Він повернувся до Генрі, котрий дивився на нього мовчки.

— Він написав оповідання, а не план,— утрутилася Мінні.

— Так, але якщо ви міркуєте про війну, говорите з тими, хто на ній був, чи навіть читаєте про неї, то знайдете чимало більш цікавих і ближчих до реальності історій.

— Але оповідання — зовсім не про війну,— сказала Мінні.— Воно — про дівоче серце.

— Хіба не будь-яка дівчина могла б таке написати? — запитав Ґрей.

Холмс заклав руки за голову і розсміявся.

— Не всі можуть бути солдатами,— сказав він.

Розмови трьох гостей із сестрами Темпл, так чи інакше, завжди поверталися до теми війни. Оскільки брата дівчат і кузена Ґаза Баркера було вбито, двоє ветеранів не могли надто сильно вихвалятися своєю хоробрістю чи тим, що вижили. Та було важко уникнути обговорення конкретних подвигів або виняткових ситуацій, що траплялися з пораненими, таких як із братом Генрі Вілкі, Ґазом чи самим Холмсом. Ґаз Баркер, наприклад, одужавши після важкого поранення, знову повернувся на фронт. Холмс і Вілкі, після одужання зазнали ще тяжчих поранень, але вижили. Ґаз Баркер, одначе, загинув від снайперського пострілу на річці Раппаханнок у Вірджинії двома роками раніше, коли йому заледве виповнилося двадцять. Усі замовкли, щойно прозвучало його ім’я та місце смерті.

У дитинстві Генрі бачив його в домі своєї бабусі в Олбані та потім у Ньюпорті, коли родина на короткий час поверталася до Америки й зустрічалась із Темплами. Доки інші знову повернулися до розмови про Ґаза, він поринув думками в минуле, коли п’ять років тому можливість Громадянської війни видавалася лише нічним жахіттям, а його власна родина повернулася з Європи до Ньюпорта, щоб Вільям зміг студіювати мистецтво.

Якось восени 1860-го Генрі зайшов до студії й побачив, що його двоюрідний брат Ґаз Баркер стоїть на п’єдесталі голий, а інші студенти роблять ескізи. Ґаз був міцним і гнучким, рудоволосим і білошкірим. Він стояв нерухомо з абсолютно незворушним виглядом, а п’ятеро інших, включно з Вільямом, малювали його так, ніби й не були знайомі з моделлю. Ґаз Баркер, як і Темпли, втратив матір, і сирітство так само надало йому таємничої незалежності. Мати не могла прийти сюди й наказати йому негайно припинити це неподобство й одягтися. Хлопець мав по-чоловічому гарну статуру, і Генрі здивував його власний потяг до розглядання Ґаза та потреба прикидатися, що ним рухає той самий мистецький інтерес, що й студентами-художниками. Він зблизька роздивився малюнок Вільяма, щоб потім мати привід звести очі й без перешкод обдивитися досконалу гімнастичну фігуру двоюрідного брата, помилуватися його міццю, відчути його ауру спокійної чуттєвості.

Навіть по стількох роках Генрі було незручно, що він думав про щось таке, чого не зміг би розказати Ґрею чи Холмсу, навіть Мінні, що його розум ширяв десь далеко, зайнятий думками, про які він ніколи ні з ким не говоритиме. Генрі сумнівався, що Ґрей або Холмс, тим паче сестри Темпл, будуть здатні зрозуміти хід його думок і уяви. Він навіть не був упевнений у тому, що й мозок його старшого брата Вільяма коли-небудь заходив за межі дозволеного, у сфери, що назавжди залишаться недоступними для інших. Генрі подумав про те, що може статись, якщо він чесно розкаже супутникам, які згадки викликало в нього ім’я Ґаза Баркера. Цікаво, що постійно перебуваючи поруч, спілкуючись один з одним, кожен із них усе одно накопичує запас якихось