Alina Pero - Агент Купідон, або Несподіване кохання Саші, Alina Pero

Кирило був майстром зникати.

Я зрозуміла це, коли після двох днів ігнорування моїх повідомлень вирішила знайти його. І, звичайно, перше, що спало мені на думку — піти до кафе, де ми завжди зустрічалися.

Це було наше місце.

Саме тут він сидів за звичним столиком, гортав меню, робив саркастичні зауваження щодо моїх уподобань у каві та давав мені безцінні поради про невербальне спілкування, манеру триматися і навіть правильний кут нахилу голови для загадкового погляду.

Я наївно думала, що якщо прийду сюди, то знайду його там, у його звичному куточку біля вікна.

Але столик був порожній.

Я сіла за нього й замовила каву. Не тому, що хотілося, а просто щоб зайняти руки.

Поки чекала замовлення, непомітно оглядалася, наче він міг з’явитися з-за будь-якого столика. А раптом він тут, просто не хоче, щоб я його побачила?

— Ви когось чекаєте? — голос офіціанта змусив мене здригнутися.

Я підняла очі й усміхнулася.

— Можливо. А ви часом не бачили тут одного чоловіка? Високий, темноволосий, гострий язик — улюблене заняття коментувати все навколо?

Офіціант усміхнувся, але похитав головою.

— Якщо чесно, таких тут чимало.

Я видихнула й відкинулася на спинку стільця.

— Ну звичайно.

Кава була гарячою, але не зігрівала.

Він зник.

А якщо я його більше не побачу?

Ця думка пробралася в голову й міцно в ній засіла.

Але ж я могла його знайти.

Я взяла телефон і відкрила нашу переписку.

Дивно, як багато в цих повідомленнях було його. Не лише слів, а його характеру. Гострих коментарів, розумних порад, подекуди дивних жартів, які згодом ставали частиною нашої взаємодії.

Вперше за весь цей час я зрозуміла, що його присутність у моєму житті значила більше, ніж я собі зізнавалася.

Я поглянула на останнє повідомлення, яке так і залишилося без відповіді.

Тоді я вирішила зробити дещо ризиковане.

Я написала йому ще раз.

— Якщо ти думаєш, що можеш просто зникнути без пояснень, то ти мене недооцінив.

Я натиснула «відправити» й стала чекати.

Минуло десять хвилин.

П’ятнадцять.

Кава вже охолола.

І тут екран засвітився.

Відповідь.

Одна єдина фраза:

— Ти не повинна мене шукати.

Я відчула, як серце стиснулося.

Але тепер я точно знала: він десь поруч.

І я його знайду.