Prosto Chelovecek - Charmed.Rebirth Of A Legend.Part 1., Prosto Chelovecek

ГЛАВА 29. ЛІГВО ДРАКОНА.

— Отже, — сказала Пайпер, — Кошмар — це кінь, і саме в його гриві ми повинні знайти Пил Вогню.
— Так, — відповів їй Леон, — щоб дістати його, вам треба…

Кімнату, де вони стояли, осяяло тьмяне мерехтливе світло, з якого постав Метью.
— У них Шарлота, — сказав він і знепритомнів.

Лео і Пейдж підбігли до нього й побачили рану на його плечі. Вони взялися за руки і почали зцілювати її.

Метью закашлявся.
— У них Шарлота, — повторив він.
— В кого «у них»? — запитала Фібі.

Метью розповів усе, що сталося в аптеці.
— Цікаво, навіщо вони її викрали? — запитала Пайпер.
— Щоб через неї дістатися до вас, — відповів Коул.
— І до реліквій, — додав Лео. — Гаргуль знає, що ви не залишите Шарлоту без допомоги і прийдете її рятувати.
— Метью, — сказала Пайпер, — ти можеш описати когось із тих Морокунів, що напали на тебе і Шарлоту?
— Той, що стріляв у мене, — відповів Світлоносець, — був високого зросту, широкоплечий, з коротким сивим волоссям, шрамом через пів обличчя, який спотворив його око… воно було скляним.
— Азазель, — сказав Коул.
— Ти його знаєш? — запитала Фібі.
— Клята тварюка, — відповів він. — Скляне око — моя заслуга.
— То, може, знаєш, де його знайти? — запитала Пайпер.
— Знаю, — відповів Коул. — Але який план? Якщо ми туди заявимося, то нас або переб’ють, або…
— Або, — перебила його Фібі, — ми виб’ємо інформацію з того Азазеля і знищимо його.
— А що потім? — запитала Пайпер.
— Я, — відповіла їй Фібі, — можу приймати будь-яку подобу. Чи ти забула, сестричко? Проберуся в лігво Гаргуля в образі демона і звільню Шарлоту.
— А якщо щось піде не так? — запитав Коул.
— Ти підеш зі мною, — сказала Фібі. — Раз Азазель має помститися за вибите око, ти будеш моїм полоненим.
— А як його захопити? — запитала Пайпер.
— Ми візьмемо кристали, — відповіла Прю, — і знищимо того покидька!
— То де нам шукати цього виродка, який посмів викрасти нашу пра-пра-пра і ще скількись там прабабцю? — запитала Пейдж.
— Біля лігва Дракона, — відповів Коул. — Вирушайте за мною.

— Ось вона, — сказав Азазель, заштовхуючи зв’язану Шарлоту до кімнати. — Що з нею накажете робити?
— До ритуалу все готове, — відповів Гаргуль. — Веди її у свою Печеру, там усе відбудеться.

Азазель потягнув відьму до Печери Дракона, завів її всередину й вийшов, залишивши своїх Морокунів на охороні.

Перед ним постав Коул.

— О, яка несподіванка, — сказав Азазель. — Сам Бальтазар! Невже вирішив прийняти сторону Гаргуля і покинути ту дурну відьму?
— Де Шарлота? — запитав Коул.
— Поки жива, — відповів демон, — але ненадовго.
— Якщо хоч волосина впаде з її голови… — почув Азазель голос за спиною.
— Ти не сам? — сказав він. — Гаргуль буде задоволений.
— Відпустиш Шарлоту, — сказала Фібі, — можливо, залишишся живим.
— Ха, — засміявся демон, — думаєш, я злякаюся тебе? Я демон вищого рівня! Я б і сам вас перебив, але не хочу позбавляти такого задоволення Гаргуля.
— Боїшся його? — запитала Пайпер. — Нікчемний посіпака.
— Дурна відьма! — гаркнув Азазель. — Вбивати не буду, але поранити можу!

Азазель уже готувався кинути енергетичну кулю.
— Кристали! — крикнула Пейдж.

Кристали оточили демона і зімкнулися в клітку.
— Що задумав Гаргуль і чому йому знадобилося викрадати відьму?! — гаркнула Прю.
— Так я тобі і сказав! — посміхнувся демон.
— Слухай, покидьку, — сказала Фібі. — Ми все одно рано чи пізно дізнаємося. В тебе був варіант пожити довше на пару хвилин, але ти сам вирішив свою долю. Пайпер, Прю, Пейдж — давайте!

Сестри взялися за руки, і Фібі почала читати заклинання.
— Стійте, стійте! — закричав Азазель. — Я все розкажу! Ідея викрадення відьми була моя! У Гаргуля є книга NEKRUSNEMIKON. Там є ритуал для воскресіння Тріади, і для нього потрібна кров Зачарованої!
— Коли почнеться ритуал? І де Шарлота? — запитав Коул.
— Шарлота в Печері, сама… — збрехав Азазель. — Ритуал скоро почнеться.
— От бачиш, — сказала Фібі, — пожив на пару хвилин довше.
— Відпустите мене? — запитав він.
— Пожити довше — це не означає, що тебе відпустять, — відповіла чародійка. — Ми тебе знищимо.
— Тепер, — сказала Пайпер, — треба рятувати Шарлоту до приходу Гаргуля.

Фібі заплющила очі й зосередилася на образі Азазеля. Через п’ять хвилин її тіло почало змінюватися, і незабаром перед усіма стояв демон зі шрамом на обличчі та скляним оком.
— Схоже, — сказав Коул, — але треба замаскувати твій запах. Від тебе несе Зачарованою.
— Тобі це не подобається? — запитала Фібі, ледь усміхнувшись.
— Мені подобається, — відповів він, — а от Морокунам може не сподобатися, і вони розірвуть тебе.
— Але там же нікого немає, окрім Шарлоти, — заперечила Фібі.
— І ти йому повірила? — скривився Коул. — Демонам не можна довіряти.

Він підійшов до купки попелу, зачерпнув жменьку й посипав нею Фібі.
— Тепер можна йти, — сказав Коул. — Я буду твоїм полоненим. Ось кайдани.

Фібі закувала йому руки, і вони рушили до Печери.

Усередині було шестеро Морокунів.
— Ось, — сказала Фібі грубим голосом, —дивіться, кого ще я спіймав. Він мені око вибив.

Вона штовхнула Коула вперед.
— Займуся тобою пізніше, зараз у мене інші плани.
— До ритуалу все готове, — сказав один із Морокунів. — Можемо починати.
— Добре, — кивнула Фібі. — Двоє вирушайте за Гаргулем, двоє на охорону входу.
— Буде зроблено, — відповіли Морокуни й розчинилися в повітрі.
— Лео! — гукнула Фібі. — Пора!

Печеру окутало світло, і перед Морокунами постали чародійки.
Демони встигли лише скинути арбалети, але Коул їх випередив і запустив у них енергетичні кулі.
— Я тут! — крикнула Шарлота.
Чародійки підбігли до неї.
— Треба забиратися звідси, — сказав Коул. — До Печери наближаються голоси.

Печеру знову осяяло сліпуче світло, і за секунду вона спорожніла.

— Тож… — почав Гаргуль, заходячи до Печери. — Все готове до ритуалу.

Він окинув приміщення поглядом і раптом застиг.
— А де Азазель?
Озирнувшись, він побачив лише чотирьох розгублених Морокунів.
Його очі спалахнули гнівом.
— Дурні! — гаркнув він. — Вас змогли ошукати чародійки?!

Гаргуль клацнув пальцями — і демони закричали в агонії. Їхні тіла розірвало на шматки, а повітря наповнив запах сірки.

Гаргуль стискував кулаки від люті.
— Це ще не кінець… — прошипів він.