Ксана Рейлі - Присягаюся тебе ненавидіти , Ксана Рейлі

— Ти відчуваєш сором і провину? — поцікавилася Яна.

— Звісно! — я змахнула руками вверх. — Як я дивитимуся в очі його дівчині? Я переспала з її хлопцем.

— Тебе хвилює тільки це?

— До чого ці запитання? — спитала я, схрестивши руки на грудях.

— Ви ж начебто завжди ненавиділи одне одного, — нагадала подруга.

Я зітхнула та знервовано потерла свою шию.

— Не завжди. Ми були разом на Кубі.

— Разом по роботі? — уточнила вона, піднявши одну брову. — Я бачила, що про нього зняли репортаж, але не знала, що ти до цього причетна.

— Це був мій репортаж, Яно. І так, спочатку все було виключно по роботі, але коли залишаєшся в одному домі з хлопцем, то з часом звикаєш до нього і зʼявляються певні почуття, навіть якщо ти ненавидиш його.

— Ти закохалася в нього! — здогадалася вона та підійшла ближче до мене.

— Найбільша помилка в моєму житті, — пробурмотіла я.

— Не кажи так, Ангеліно. Я впевнена на сто відсотків, що Влас відчуває до тебе те саме.

Я закотила та гірко засміялася, продовжуючи дивитися у стелю.

— І саме тому він збирається привести сюди свою дівчину.

— Але він не згадував ні про яку дівчину.

— Усі й так знають, що вона є, — буркнула я. — Модель, красуня, зірка… Не те що я.

— Будь ласка, припини! – Яна легко штовхнула мене в плече. — Ти взагалі дивилася на себе в дзеркало? Ти найвродливіша дівчина з усіх, кого я знаю.

— Ти явно перебільшуєш. Знаєш, мені дуже боляче, бо я хотіла перепросити в нього, хотіла виправити все, що накоїла. Але він навіть не захотів зрозуміти мене. Натомість зблизився з тією Сніжаною. Хоча я думаю, що вони були близькими ще до нас. Тобто, він використав мене там на Кубі, а тепер знову зробив це. Навіщо? Я була пʼяна. Але він все розумів і чомусь дозволив цьому статися.

— Може, він хотів цього так само, як і ти? — тихо спитала Яна. — Послухай, я думаю, тобі треба повернутися в номер та поговорити з ним.

— І зустріти там його дівчину та завдати собі ще більшого болю? — саркастично пробурмотіла я. — Ні, я не повернуся. Власне, хотіла сказати тобі, що збираюся поїхати звідси просто зараз.

— Що? — скрикнула подруга. — Ти не залишишся на весілля?

— Подивися на мене! – з відчаєм прошепотіла я та схлипнула. — Думаєш, я зможу зібратися? Чи ти вважаєш, що мені буде легко дивитися на них? Я не витримаю, Яно! Пробач, я дуже не хочу підставляти тебе, але я… Я більше не можу.

Я почала плакати та сховала своє обличчя в долонях. Усі емоції, які я тримала в собі відколи знову зустрілася з Власом, вирвалися назовні. Я не могла стримати своїх ридань. Сльози котилися по щоках, а плечі здіймалися.

— Ангеліно… — лагідно прошепотіла Яна, провівши долонею по моїй спині. — Прошу, припини плакати.

— Вибач, — я стиснула губи, відчуваючи провину. — Я руйную тобі свято.

— Зовсім ні. Просто…

У цей момент у двері голосно постукали, не даючи подрузі закінчити. Я здригнулася, коли стукіт став ще гучнішим.

— Яно! — почувався за дверима голос, від якого моя шкіра покрилася сирітками. — Відчини, будь ласка. Ангеліна у тебе?

Мої очі розширилися, зустрічаючись з не менш розгубленим поглядом Яни. Але він за мить став таким рішучим, що я злякалася.

— Ні! — прошепотіла я, заперечливо хитаючи головою. — Не відчиняй йому. Скажи, що мене тут нема.

— Я не буду брехати, Ангеліно!

Яна відступила, але я швидко спіймала її за руку, щоб зупинити.

— Прошу, не дозволяй йому увійти. Не розбивай моє серце ще більше!

— Годі! — Яна висмикнула свою руку та серйозно глянула на мене. — Перестань ховатися та поговори з ним нарешті. Якби це не було важливо, то він би не прийшов сюди. Мабуть, йому є що сказати тобі.

Але я боялася, що Влас увійде та скаже щось на кшталт того, що переміг мене, знищив. Я вже уявила ту нахабну переможну усмішку на його обличчі, коли він побачить мене такою слабкою, вразливою, заплаканою.

— Якщо після цієї розмови ти все ще захочеш поїхати до початку весілля, — Яна стиснула ручку дверей та глянула на мене, — то я не буду тиснути на тебе та не проситиму залишитися.

— Добре, — погодилася я та кивнула головою.

Я підійшла до вікна, обернувшись спиною до дверей. Почала швидко витирати свої мокрі щоки та під очима. Звісно, мені не вдасться приховати, що я плакала, але може я буду менш жалюгідною в його очах.

— Ангеліна тут? — спитав Влас, коли Яна відчинила двері. — Я не можу її знайти.

— Так, вона у мене, — відповіла Яна. — У тебе є пʼять хвилин, щоб поговорити з нею.

Я прислухалася, бо її голос понизився до шепоту. Я не розчула того, що вона сказала йому перед тим, як вийшла з номера. Ми залишилися удвох, але я продовжувала стояти спиною до нього.

— Якого чорта ти втекла з самого ранку? — голосно спитав Влас, не приховуючи свого роздратування.

Оце так! То у нього ще, виявляється, є претензії до мене, бо я не дочекалася його коханої в ліжку з ним?

— А що ти хотів? Щоб я голою зустріла твою дівчину?

Я обернулася до нього обличчям та схрестила руки на грудях. Вигляд він мав не дуже привабливий. Схоже, тільки нещодавно прокинувся, бо його волосся було скуйовджене, а вчорашня сорочка неправильно застебнута.

— Те, що сталося цієї ночі, – почала я та прочистила горло, щоб звучати впевненіше: — Це була помилка.

— Здається, я вже чув це раніше, — сказав Влас, примруживши очі.

— Я була пʼяна! Мені здавалося, що я заснула десь ще там у ліфті. Я думала, що усе те на ліжку — це сон.

— Дуже реалістичний сон, — пробурмотів він. — Послухай, Ангеліно, ми обоє знаємо, що це б сталося.

— Але це не мало статися!

Хлопець підійшов ближче до мене, майже впритул. Мені чомусь було соромно дивитися на нього, але я не могла відвести погляду.

— Чому? — спитав він, схиливши голову вбік.

— Чому? — здивовано перепитала я та засміялася. — Ти вирішив познущатися з мене?

– Ні, я просто хочу знати, що ти думаєш про цю ситуацію, про нас.

— Що я думаю? Гаразд! — я випрямила спину та глибоко вдихнула. — Я думаю, що ти очевидно ненавидиш мене і скористався мною, щоб завдати мені ще більшого болю. Що ж, вітаю, Власе! Ти це зробив.

— Що саме?

— Помстився. Так, ти помстився мені. Навіть не один раз. Сподіваюся, тобі стало легше від того, що я страждаю.

— Я ніколи не хотів, щоб ти страждала.

Він нахилив голову так, щоб спіймати мій погляд.

— Так, я злився через той анонс і через те, що ти обманювала мене, — продовжив він, не зводячи очей з мого обличчя. — Та я ніколи не хотів завдати тобі болю.

— Але ти це зробив, — прошепотіла я, відчуваючи пекучі сльози в очах. — Ти прогнав мене з нашого дому, не відповів на жодне моє повідомлення, почав зустрічатися з іншою, а тепер ще й використав мене для своєї втіхи. Якщо цього мало, то можеш убити мене.

Я гірко засміялася від свого не дуже вдалого жарту. Його руки раптом лягли мені на плечі. Я відчувала таку втому, що навіть не мала сили відштовхнути Власа.

— Мені теж боляче, Ангеліно, — тихо сказав він. — Я довірився тобі. Ти перша, кому я розповів про своє минуле, про свою сестру, про свої переживання. І ти мала бути єдиною. Я думав, що це так. Я був упевнений у тобі, у своїх почуттях. Чорт! Я так сильно закохався у тебе. А потім я дізнаюся, що ти записувала всі наші особисті розмови та ще й відправила їх для репортажу. Як я мав реагувати? Я почувався зрадженим.

— Мені дуже соромно за те, що я зробила ті записи. Ти тоді сказав, що у тебе закінчується контракт з продюсером і тобі насправді начхати на репортаж. Я злякалася, що ти підставиш мене, тому записала наші розмови. Але це було до того, як я закохалася в тебе. Присягаюся, я хотіла їх видалити. І я була така захоплена тобою й тим, що відбувалося між нами, що навіть не перевірила матеріали, які відправила. Знаю, ти ніколи мені не пробачиш, та я прошу…

— Ангеліно, — Влас перервав мене та ніжно охопив моє обличчя своїми долонями, — я вже давно пробачив тобі.

Я відчула полегшення та з вдячністю усміхнулась йому. Принаймні моє відчуття провини вже не так сильно гризло мене.

— Дякую, – тихо сказала я. — Мені стало легше. Може, хоча б спробуємо бути друзями?

— Ні! — різко заперечив хлопець і насупився. — Ми не можемо бути друзями. Не тоді, коли у нас є почуття одне до одного.

У мене очі розширилися від здивування. Він справді щойно сказав, що у нього досі є почуття до мене?

— Що? – розгублено перепитала я, затамувавши подих.

У мене серце в грудях калатало в очікуванні того, що він скаже далі. Я думала, що от-от знепритомнію від хвилювання.

— Пригадую, ти вночі казала, що все ще кохаєш мене.

— Я думала, що це сон, — тихо нагадала. — І ти не сказав цього у відповідь, тому…

— Бо я хотів сказати це тоді, коли ти будеш приблизно в такому стані як зараз. Тверезою, маю на увазі.

У мене мало щелепа не відвисла. Я б точно впала, якби він у цей час не тримав мене.

— Я… — Влас наблизився до мого обличчя, зупиняючись навпроти моїх губ. — Тебе…

Я затремтіла, коли він неочікувано поцілував мене так сильно та вимогливо, що мої ноги підкосилися. Я вчепилася руками за його плечі та піднялася навшпиньки, відповідаючи йому на поцілунок. У мене голова йшла обертом від того, що відбувалося. Ще вранці я хотіла втекти та сховатися від нього, а зараз не можу відлипнути. Стукіт у двері повернув нас обох до реальності.

— Агов! Ви ще довго там? Пʼять хвилин давно минуло. Я взагалі-то наречена, якщо ви раптом забули. Господи, миріться вже і дайте мені нарешті вдягнути сукню!

— Тобі треба піти, — швидко заговорила я. — Це весілля Яни, а ми зайняли її кімнату. Їй треба підготуватися до церемонії. І мені також.

— То ти передумала втікати? — спитав Влас, дивлячись мені в очі.

— Вона сказала тобі?

— І попросила зробити все, щоб ти залишилася. Але я б все одно зробив це, Ангеліно. — Влас лагідно погладив мене по щоці. — Бо я кохаю тебе.

Я не змогла стримати усмішки. На секунду притулилася до нього, але обурення Яни врешті-решт змусило його піти. І тут я зрозуміла, що не уточнила одного важливого запитання…

— Ти така красуня! — сказала я, поправляючи фату. — Не можу надивитися.

— Ти теж. — Яна усміхнулася мені у відбитку дзеркала. – Тобі личить лавандовий.

– Знаєш, — я опустила погляд на свою довгу шовкову сукню, — мені теж подобається.

— Я рада, що ти залишилася. Пробач, якщо надто тиснула на тебе. Багато нервую останнім часом.

— Усе гаразд, — запевнила я.

— То ви з Власом помирилися? — поцікавилася подруга.

— Ну… Він сказав, що досі кохає мене. І ми ніби порозумілися і відпустили деякі образи. Але я не встигла запитати у нього про Сніжану! Якщо вона справді буде тут сьогодні, то… Гадки не маю, що робитиму.

— Я розмовляла вранці з Назаром, коли Влас попросив мене залишити вас удвох. Мені було нудно в холі, тож я зателефонувала до нього, щоб обговорити цю ситуацію між вами.

— І що він сказав? — поцікавилася я, відчуваючи легке хвилювання в грудях.

— По-перше, — Яна загнула один палець, — Влас збрехав, що у нього тур, щоб ти погодилася приїхати на весілля. По-друге, це він попросив Назара забронювати для вас один номер. По-третє, він ні разу не згадував про якусь там Сніжану. Ти ж розумієш, до чого я веду?

— Здогадуюся, – прошепотіла я.

— Він спланував це все, щоб повернути тебе! — Яна радісно запищала та обійняла мене за плечі. — Я така щаслива.

— Я… теж.

Усю церемонію я дивилася на Власа. Ми були свідками, тож стояли поруч. Та у нас не зʼявилося можливості поговорити детальніше. Я постійно озиралася на гостей, очікуючи побачити серед них Сніжану. Але її тут не було. Влас для чогось змусив мене повірити, що вона буде тут. Якби він раніше сказав, що порвав з нею, то ми могли б уникнути того неприємного ранкового інциденту з моєю спробою втекти.

Після привітань усіх гостей, наречених запросили на перший весільний танець. Я так розчулилася, що під кінець трішки сплакнула. Раптом ведучий заходу не запросив Власа на сцену. Йому винесли стілець, гітару та мікрофон. Ого! Він збирається співати! У мене все тіло затремтіло в передчутті.

— Це особлива пісня для мене, — заговорив він у мікрофон. — На неї надихнула мене одна дуже важлива людина. Вона показала мені, що кожен з нас заслуговує на любов і прощення. І сьогодні я хочу присвятити цю пісню своєму братові та його прекрасній дружині.

Я приєдналася до оплесків, широко усміхаючись, адже за весь час свого співу Влас жодного разу не відірвав від мене очей.

Коли він закінчив співати своїм прекрасним неперевершеним голосом, у залі залунала повільна музика. Я помітила, як усі розбилися на пари, і в цей момент міцна рука обійняла мене за талію.

— Я співав для тебе, – прошепотів Влас мені на вушко.

— Я знаю. Це та пісня, яку ти написав на Кубі.

— Потанцюєш зі мною?

Я кивнула головою та поклала свої руки на його плечі, дозволяючи йому повести мене в повільному танці.

— То де твоя дівчина? — поцікавилась я, озираючись довкола.

— Вона тут.

— Де? — я насупилася.

— Танцює зі мною зараз.

— А як щодо тієї, котра мала приїхати на весілля? — я запитально підняла одну брову та легко пальцем провела по його плечу до шиї. — Та, з якою ти цілувався в аеропорту, ходив у кінотеатр, клуб, ресторан…

— А! — Влас кивнув головою. — Ти про ту дівчину, з якою мене звели заради піару.

— Ти не мусив погоджуватися на це, якщо насправді не хотів цього.

— Контракт з моїм продюсером вимагав від мене багато зайвих обовʼязків. Але минулого місця договір нарешті закінчився.

— Але ж ти знав, що я побачу вас. Навіть якби не на власні очі, то все одно б дізналася. Про вас постійно писали в інтернеті, доки я не заборонила собі читати про тебе.

— Виходить, ти не бачила статтю про те, що ми розійшлися. Хоча насправді ми ніколи й не зустрічалися.

— Коли ти цілував її, мені так не здалося, — не втрималася та дорікнула я.

— Я був злий на тебе. — Влас уважно подивився мені в очі. — Визнаю, це по-дурному. Просто тоді я хотів, щоб тобі було так само боляче, як ти зробила мені.

— Тоді чому ти сказав, що вона приїде на весілля?

— Мені подобалося бачити, як ти ревнуєш.

Я насупилася та легко вдарила його в плече, на що Влас лише тихо засміявся.

— Але згоден, я мав раніше розповісти тобі про те, що в мене нема іншої дівчини, крім тебе.

Я усміхнулась та сильніше притулилася до нього, закутуючись в його приємний запах і тепло.

— Знаєш, я давно хотів звʼязатися з тобою. Але ти пішла з каналу, відмовилася продовжувати репортаж зі мною, поїхала зі своїм батьком на операцію та врешті-решт заблокувала мене усюди. Весілля — це був мій останній шанс, який я не міг втратити.

— Ти не втратив, — прошепотіла я, притиснувшись щокою до його грудей. — Власе, почнімо все спочатку! Що скажеш?

Я подивилася на нього та мало дихати не перестала в очікуванні, але його тепла усмішка заспокоїла. Він нахилився та лагідно поцілував мене в губи.

— Скажу, що кохаю тебе, Ангеліно.

— І я тебе, – чесно сказала я, цілуючи його у відповідь.