Вадим Булава - Долина Крижаних Сліз, Вадим Булава

– Виходить, вони всі не мертві, а просто живі, але…

– Під ефектом Забуття, хоча оскільки про них вже ніхто не пам’ятає з того світу, ніхто не вірить у те, що вони можуть бути живі, вони ніколи ними й не стануть…

– Ось у чому суть, – сам до себе промовив Майк, доторкнувшись до холодного льоду – такого реального і водночас страхаючого, адже з того боку на нього дивився звичайнісінький чоловік, а його очі були розплющені. Живі й водночас мертві… – Про них всі забули… Віра зникла, хоча могла все врятувати…

– Якби хтось, хоча б одна душа з вашого світу повірила у їхнє життя і зробила б щось... Принаймні спробувала б, то все могло б бути інакше, – мовив Дерек і обернувся назад, адже помітив, що Майкл вже не йде з ним, а досі стоїть біля однієї зі статуй.

– Майк! – Дерек крикнув так голосно, що хлопець різко обернувся. На обличчі ельфа читався жах, і він побіг у його сторону, – Чорт забирай, я забув сказати тобі головне правило! Ну я й дурень! 

– В сенсі? Що ти хочеш цим сказати?

– Чуєш?! Не дивися їм в очі, не дивись у них! Прошу!

– Але ж я вже зробив це, – Тепер жах перемістився на лице Майка, і він на декілька кроків відступив назад, почувши цей звук, який у цій тиші був таким гучним. Звук льоду, що тріскався. Цей звук тепер йшов звідусіль. Навколо починалося дещо таке, про що Майк спочатку навіть не міг подумати. Ситуація виходила з-під контролю…