Петро Кралюк - Таємний агент Микола Гоголь

— на невідповідність фактів історичним реаліям. На сам твір у Польщі довго було накладене табу. І хоча перший переклад повісті польською мовою з’явився ще 1850 року (зробив його вчитель Петро Головацький), поширення він не мав. Повість тривалий час не видавалася — як у міжвоєнній, так і в «народній» Польщі. Хоча переклади цього твору робилися. Показово, що в «народній» Польщі про цей твір намагалися не говорити — аби не зашкодити «польсько-радянській дружбі». І лише після краху системи соціалізму нарешті з’явилося польськомовне видання «Тараса Бульби».

Чи справді «Тарас Бульба» — текст відверто антипольський?

Безперечно, повість писалася по гарячих слідах польського Листопадового повстання, коли в російському суспільстві ширилась антипольська істерія і всіляко віталися антипольські твори. Гоголь же, як імовірний агент ІІІ-го Відділення, певно, був «зобов’язаний» запропонувати тексти відповідного спрямування. Таким твором можна вважати повість «Страшна помста», таким самим на позір був і «Тарас Бульба».

Але тут Гоголь знову провадить свою гру з читачем. Ви, мовляв, шановний читачу, можете сприймати антипольські закиди. Однак, по-перше, Андрій, який перейшов на бік поляків, зовсім не зображується в плані негативному. Герой він радше позитивний. Якогось різкого осуду його вчинку з боку автора немає. Натомість смерть Андрія подається в трагічних тонах. Читаючи сцену його вбивства, мимоволі відчуваєш жаль до цього персонажа. По-друге, попри окремі антипольські висловлювання, у повісті польський світ постає як світ культурний, цивілізований.

Усе це підважує позірну антипольськість твору. Особливо відчуваються ці суперечливі моменти у другій редакції повісті (саме її ми й цитуватимемо в цьому розділі). По-своєму це зрозуміло. Друга редакція писалася тоді, коли Гоголь уже поспілкувався з поляками-емігрантами за кордоном. Якщо наша версія щодо роботи Гоголя на царську охранку є правдивою, то після цього спілкування він міг відчувати вину. І це могло виявитися у творі. Зрештою, навіть якщо письменник і не виконував агентурної роботи, тривале спілкування з поляками могло сприяти формуванню в нього пропольських настроїв.

На початку повісті Гоголь дає характеристику братам Бульбенкам, яких віддали навчатися в Київську академію. Першим характеризується Остап:

«Старший, Остап, начал с того свое поприще, что в первый год еще бежал. Его возвратили, высекли страшно и засадили за книгу. Четыре раза закапывал он свой букварь в землю, и четыре раза, отодравши его бесчеловечно, покупали ему новый. Но, без сомнения, он повторил бы и в пятый, если бы отец не дал ему торжественного обещания продержать его в монастырских служках целые двадцать лет и не поклялся наперед, что он не увидит Запорожья вовеки, если не выучится в академии всем наукам. Любопытно, что это говорил тот же самый Тарас Бульба, который бранил всю ученость и советовал, как мы уже видели, детям вовсе не заниматься ею. С этого времени Остап начал с необыкновенным старанием сидеть за скучною книгою и скоро стал наряду с лучшими… Остап Бульба, несмотря на то что начал с большим старанием учить логику и даже богословие, никак не избавлялся неумолимых розг. Естественно, что все это должно было как-то ожесточить характер и сообщить ему твердость, всегда отличавшую козаков. Остап считался всегда одним из лучших товарищей. Он редко предводительствовал другими в дерзких предприятиях — обобрать чужой сад или огород, но зато он был всегда одним из первых, приходивших под знамена предприимчивого бурсака, и никогда, ни в каком случае, не выдавал своих товарищей. Никакие плети и розги не могли заставить его это сделать. Он был суров к другим побуждениям, кроме войны и разгульной пирушки; по крайней мере, никогда почти о другом не думал. Он был прямодушен с равными. Он имел доброту в таком виде, в каком она могла только существовать при таком характере и в тогдашнее время».

Незважаючи на симпатії до цього героя, відчувається, що Гоголь вказує на його простоту і навіть дистанціюється від нього. Особливим розумом Остап не відзначається. Якщо він і вчиться, і досягає успіхів, то завдяки погрозам батька та різкам вчителів. Хлопець нечасто очолює «дерзкие предприятия» бурсаків, коли вони здійснюють грабунки міщанських садів та городів, однак охоче до цих грабунків приєднується і стає в них одним

із перших. Остап прямодушний, ніколи не виказує товаришів; він добряк. Він міг би бути вправним воїном — але не поводирем. Такий герой може викликати позитивне ставлення, але не захоплення. Остап робить те, що роблять й інші. На якийсь оригінальний чин він не здатний. Навіть тортури зносить відносно спокійно, як колись різки в академії. Лише наприкінці тортур на варшавському ринку Остап кличе батька. Це чи не єдиний епізод, завдяки якому цей герой запам’ятовується читачеві.

Зовсім інакше змальований Андрій. Він, порівняно з Остапом,

«имел чувства несколько живее и как-то более развитые. Он учился охотнее и без напряжения, с каким обыкновенно принимается тяжелый и сильный характер. Он был изобретательнее своего брата; чаще являлся предводителем довольно опасного предприятия и иногда с помощию изобретательного ума своего умел увертываться от наказания, тогда как брат его Остап, отложивши всякое попечение, скидал с себя свитку и ложился на пол, вовсе не думая просить о помиловании».

Тобто Андрій був розумнішим за свого брата, часто виявляв винахідливість. У цій та інших характеристиках відчувається, що автор більше симпатизує Андрієві, ніж Остапу. Окрім того, можна сказати, що, змальовуючи Андрія, Гоголь вкладає в це зображення частку свого Я. Андрій так само винахідливий у своїй академії, як винахідливим був і Гоголь у Ніжинському ліцеї.

Нестор Кукольник, який навчався разом із Гоголем, згадує зокрема таке:

«Телесное наказание у нас в гимназии существовало. Нелегко было заслужить эту казнь, потому что Иван Семенович Орлай (директор гимназии), подписывая приговор, долго страдал сам, медлил, даже хворал, но одолевал свою врожденную доброту и предавал преступника ликторам. При этом случае я вспомнил забавное происшествие: Яновский (Гоголь тож), еще в низших классах, как-то провинился, так что попал в уголовную категорию. “Плохо, брат! — сказал кто-то из товарищей: — высекут!” — “Завтра!” — отвечал Гоголь. Но приговор утвержден, ликторы явились. Гоголь вскрикивает так пронзительно, что все мы испугались, — и сходит с ума. Подымается суматоха; Гоголя ведут в больницу; Иван Семенович два раза в день навещает его; его лечат; мы ходим к нему в больницу тайком и возвращаемся с грустью. Помешался, решительно помешался! Словом, до того искусно притворился, что мы все были убеждены в его помешательстве, и когда, после двух недель удачного лечения, его выпустили из больницы, мы долго еще поглядывали на него с сомнением