LikoDan - Рукопис Оману , LikoDan

Розділ 16: На шляху до Сховища

 

Юй, Лін Сяо та Лі Мін рухалися вперед, залишивши позаду місце сутички з демонами. Їхній шлях пролягав через густий ліс, який здавався безкінечним. Листя шелестіло, ніби шепочучи стародавні таємниці, а гілки дерев з’єднувалися над головою, створюючи своєрідний зелений купол. Світло ледь пробивалося крізь це покривало, залишаючи враження, що вони йдуть у сутінках, навіть посеред дня.

Лін Сяо відчувала, як всередині неї зростає тривога. Її думки безперервно поверталися до тих подій, які сталися з нею та її друзями. Після розмови з Праматір’ю вона відчувала, ніби тягар лежить на її плечах, і цей тягар ставав дедалі важчим.

— "Тобі краще?" — тихо запитав Лі Мін, перериваючи її роздуми.

Лін Сяо подивилася на нього і усміхнулася, хоча її усмішка була трохи вимушеною.

— "Так, я в порядку," — відповіла вона. — "Просто думаю про все, що сталося."

— "Мені здається, ми всі це робимо," — зітхнув Лі Мін, оглядаючись навколо. — "Але ми повинні залишатися зосередженими. Демони не припинять нас переслідувати."

— "Вірно," — погодилася Юй, її голос був холодним і зосередженим. — "Вони знають, що ми володіємо інформацією про Рукопис. Їм потрібно зупинити нас будь-якою ціною."

Лін Сяо мовчала, але її очі були сповнені рішучості. Вона відчула, як у ній знову почала зростати внутрішня сила, немов невидимий вогонь, який був готовий спалахнути в будь-який момент. Вона ще не могла повністю контролювати це відчуття, але розуміла, що повинна навчитися використовувати цю силу, якщо хоче захистити своїх друзів.

Через кілька годин ходьби вони досягли межі лісу. Перед ними відкрилася кам'яниста місцевість із древніми, зруйнованими храмами та кам’яними колонами, які стояли, мов мовчазні сторожі часу. Юй зупинилася і уважно оглянула руїни.

— "Це місце... схоже на те, що описували стародавні писання," — промовила вона. — "Сховище повинно бути неподалік."

— "Тут?" — здивовано запитав Лі Мін, розглядаючи кам’яні руїни. — "Це виглядає, як звичайні старі руїни."

Юй кивнула.

— "Так. Але під землею приховано більше, ніж здається. Сховище створене для захисту знань, і його входи спеціально замасковані."

Лін Сяо підійшла до однієї з колон і торкнулася стародавніх знаків, вирізьблених на камені. Вона відчула слабку енергію, яка текла крізь ці символи, ніби вони були частиною якогось живого організму.

— "Вони ще активні," — сказала Лін Сяо, дивуючись власному розумінню.

— "Так," — підтвердила Юй. — "І це означає, що ми на правильному шляху."

Вони продовжили рухатися далі, обережно оглядаючи кожну колону і кожен камінь. Раптом Юй зупинилася перед великим вівтарем, укритим мохом. На вівтарі була вирізана дивна форма, що нагадувала стилізоване око.

— "Це тут," — тихо промовила Юй, підходячи до вівтаря.

— "Що ти маєш на увазі?" — запитала Лін Сяо, спостерігаючи, як Юй кладе руки на камінь.

— "Це — печатка, яка закриває прохід у Сховище," — пояснила Юй. — "Але для її відкриття потрібна духовна сила."

— "Я можу допомогти," — несподівано сказала Лін Сяо, не зовсім розуміючи, звідки взялася ця впевненість.

Юй подивилася на неї, і в її очах з’явився здивований відблиск. Вона знала, що Лін Сяо володіє новими здібностями після свого пробудження, але ще не бачила, як вона використовує їх свідомо.

— "Добре," — сказала Юй, відступаючи. — "Спробуй."

Лін Сяо наблизилася до вівтаря і поклала руки на камінь. Вона зосередилася, намагаючись відчути енергію, яка текла крізь печатку. Її пальці ледь торкнулися холодної поверхні, і вона закрила очі, відчуваючи, як енергія починає рухатися всередині неї.

Сяйво, ледь помітне спочатку, почало випромінюватися від її рук. Камінь під пальцями Лін Сяо почав світитися, і стародавні знаки на ньому запалали м’яким блакитним світлом.

— "Це працює," — прошепотів Лі Мін, не вірячи своїм очам.

Юй мовчки спостерігала, відчуваючи, як сила Лін Сяо прокидається. Здавалося, що все відбувається саме собою — Лін Сяо була настільки зосередженою, що ледь помічала, що відбувається навколо.

Раптом печатка розкрилася, і вівтар почав повільно розсуватися, відкриваючи прохід униз, що вів до темряви.

— "Ми зробили це," — сказала Лін Сяо, намагаючись приховати своє хвилювання. Вона все ще не звикла до нової сили, але тепер відчувала, що ця сила була її частиною.

Юй зробила крок уперед і подивилася вниз. Прохід вів у глибоку темряву, з якої випромінювалася легка прохолода.

— "Сховище чекає на нас," — промовила вона, повернувшись до друзів. — "Ми повинні бути обережними. Те, що всередині, може як допомогти нам, так і нашкодити."

Лі Мін ковтнув, намагаючись побороти нервозність.

— "Що ми шукаємо?" — запитав він, заглядаючи в темряву.

— "Записи про Рукопис Омани," — відповіла Юй. — "І, можливо, способи протистояти демонам."

Лін Сяо кивнула, відчуваючи, як її серце починає швидше битися. Вони не знали, що чекає на них у цьому сховищі, але розуміли, що від цього може залежати доля їхнього світу.

Вони обережно почали спускатися вниз, залишаючи світло сонця позаду. Лі Мін тримав факел, що освітлював вузький тунель, а Юй йшла попереду, уважно прислухаючись до кожного звуку.

Тиша навколо ставала густішою, а повітря — прохолоднішим. Вони пройшли кілька поворотів, поки нарешті не опинилися перед великою кам'яною залою. Її стіни були вкриті стародавніми фресками, що зображували битви між богами і демонами,

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍