Джеймс С. А. Корі - Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі

розвантажитись. Їх не потрібно було охороняти.

— У мене все розігріто, — відповів Алекс, який не став питати

очевидного. І Голден був вдячний йому за це. — Дай десять на

розстикування. Думаю, мені вистачить.

— Починай, — Голден поквапився до шлюзу. — Не замикай до

останнього. А ми з Еймосом зробимо все, щоб нам не завадили.

— Вас чую, капітане, — промовив Алекс і відключився.

— Не завадили? — повторила Наомі. — Що відбувається… Та-ак, а чого це Еймос іде з дробовиком?

— Пам’ятаєш мутних страхолюдів-бандюків, з якими ми тільки

що уклали угоду?

— Так?

— Вони щойно відмовились. І що би їх не налякало, воно зараз

суне сюди. Тому я не думаю, що якось озброїтись це аж занадто.

Платформою вниз збіг Еймос із автодробовиком у правій руці

та автоматом в лівій. Автомат він кинув Голдену, а сам укрився

за навантажувачем, взявши вхід на приціл. Як і Алекс, зайвих

питань він не ставив.

— Мені вийти? — запитала Наомі.

— Ні. Краще приготуйся захищати корабель, якщо вони про-рвуться через нас з Еймосом, — відповів Голден і перейшов до

зарядної стійки електронавантажувача. Інших укриттів

у порожньому доку не було.

— Які-небудь ідеї, кого ми взагалі тут чекаємо? — буденним

тоном поцікавився Еймос.

— Нєа, — Голден поставив зброю на авторежим і відчув, як

йому підкотило до горла.

— Ну, то й добре, — весело відповів Еймос.

— Вісім хвилин, — озвалася Наомі в ручному терміналі.

Небагато, але якщо доведеться тримати в доку оборону під

ворожим вогнем, то це ціла вічність.

Над вхідним люком тричі блимнув жовтий вогник, попереджаючи про гостей. І ось він відчинився.

— Стріляти тільки після мене, — тихо застеріг Голден. Еймос

у відповідь тільки й гмикнув.

У док ввійшла висока білявка. Вона мала статуру землянки, обличчя відеозірки й заледве двадцять років. Побачивши два

націлені на неї стволи, дівчина підняла обидві руки

й поворушила пальцями.

— Не озброєна, — крикнула вона і всміхнулася, від чого на її

щоках з’явилися ямочки.

Голден намагався докумекати, навіщо він здався якійсь

супермоделі.

— Привітулі, — вишкірився їй у відповідь Еймос.

— Ви хто? — запитав Голден, не опускаючи автомат.

— Мене звуть Адрі. А ви — Джеймс Голден?

— Якщо сильно, треба, — відповів Еймос, — то ним можу бути

я.

Дівчина посміхнулася. Еймос знову вишкірився їй у відповідь.

Але зброю перевів всього лишень в охайну нейтральну позицію.

— Що там у вас відбувається? — пролунав у навушнику

напружений голос Наомі. — Є загроза?

— Ще не знаю, — відказав Голден.

— Але ж я вгадала. Це ви Джеймс Голден, правда? — запитала

Адрі, ступивши крок до нього. Автомат у його руках її анітрохи

не бентежив. Зблизька вона пахтіла полуницею та ваніллю. —

Капітан Джеймс Голден із «Росинанта»?

— Так, — підтвердив він.

Вона подала йому одноразовий термінал, який він

автоматично взяв у руки. На його дисплеї була його фотографія

та ідентифікаційні номери ООН, цивільний і флотський.

— Вас повідомлено, — промовила вона. — Пробачте. Рада була

знайомству.

Вона розвернулася до дверей і вийшла геть.

— Якого хріна? — сам себе спитав Еймос, опускаючи дробовик

дулом униз і знову шкрябаючи голову.

— Джиме? — гукнула Наомі.

— Хвилиночку.

Він гортав судову повістку, прогорнувши сім сторінок

юридичної тарабарщини й пробираючись до суті. Марсіяни

хотіли повернути собі корабель. І в земному та марсіянському

судах подали на нього позов, оспорюючи його право власності

на порятований в аварії «Росинант». От тільки вони його

називали «Тачі». На період судового розгляду корабель

конфісковували. Рішення набувало чин ності з моменту його

оголошення.

І раптом коротка розмова з «Маргінальним експортом» набула

значно більше сенсу.

— Капітане? — пролунав голос Алекса. — В мене тут червоний

сигнал шлюзового замка. Зараз я з цим швиденько розберуся.

Як тільки дадуть добро, можна буде розкупорюватись.

— Та що там у вас відбувається? — не втерпіла Наомі. — Ми ще

летимо куди-небудь?

Голден набрав повні груди повітря, видихнув і непристойно

вилаявся.