Марта Коваленко - Маленький світ

повинно було з’явитися сонячне коло, а чаклуна все не було. Жителі почали знервовано оглядатися у пошуках Зуфа, розповідаючи один одному скільки разів та де його бачили. Форо знервовано вертівся на місці шукаючи поглядом знайоме обличчя чаклуна, але його ніде не було видно. Міра знов почала плакати, і дівчата гуртом втішали її, як могли. Навіть понурений у свої думки Тей почав нервувати через це, не розуміючи де міг подітися старий. Аж раптом емби розступилися, та пропустили до середини тих хто йшов з темряви.

Коли Форо побачив їх, не міг промовити ні слова. Так і стояв з розкритим ротом. Емби затихли в очікуванні. Старий Зуф йшов змокрілий та стомлений, поруч з ним була невідома у довгому плащі з капюшоном. Тей провів їх поглядом не звернувши зайвої уваги, і видихнув з полегшенням. Заспокоїлася і Залда, побачивши чаклуна. Навіть витерла зволоженні від нервування очі.

Зуф відразу почав готуватися до обряду, а невідома стала осторонь, роздивляючись з темряви здивованими очима. Ніхто з ембів не звертав більше на неї уваги, лише Форо іноді поглядав якось злякано у її бік. У Лешті стало світати, Сонця ще не було, але ніч потроху відступала і ставало світліше. Чаклун читав закляття призиваючи духів, наспівуючи при цьому дивну переливчасту пісню. Вогнище затріщало, а іскри з нього піднялися високо у пробуджені новим днем небеса.

Зуф узяв за руку Форо та повів його за собою колом біля вогнища. Потім зав’язав йому очі хусткою і гукнув щось незрозуміле у бік річки. Дівчата вийшли на зустріч чаклунові співаючи пісню. Посередині йшла Міра. Ніжна її сукня торкалася землі, волосся чорне та хвилясте було всипано білими квітками так густо, що вона сама стала схожа на квітку. Зуф узяв дівчину за руку та поклав її до руки Форо.

— Чи Ця дівчина стане тобі за дружину? — Запитав старий голосно.

— Ця! — відповів Форо.

— Чи рука Цієї дівчини буде поруч з твоєю рукою все твоє життя?

— Так, буде! — відповів вже усміхнений Форо. Старий щось кинув у вогнище і воно запалало яскравими вогниками. А потім ще раз звернувся до нареченого:

— Чи незмінне твоє рішення, бо ти справжній емб, чоловік, мужній та відповідальний?

— Так! — твердо сказав Форо. Чаклун підійшов до нього і зняв пов’язку.

— Нехай ця пара живе щасливо, продовжується у дітях та онуках, сьогодні вас благословили духи! — останнє слово він голосно прокричав з посмішкою на вустах. Залда, яка стояла неподалік плакала від щастя. По сказаному вона зрозуміла, що чаклун знову може розмовляти з духами, і що вони благословили молоду пару. Жінка витирала долонями обличчя та невдовзі її підхопили за руки у широке коло танку.

Яскравий край сонця блиснув на обрії. Молоді обійнявшись стояли поруч кола танцюючих ембів милуючись одне одним. Коло навкруги вогнища ставало все ширшим. Потім їх стало кілька, біля кожного вогнища окремо. Хтось затягнув у танок і дівчину у капюшоні. Вона не відмовилася і поєднала руки з танцюючими ембами. Зуф щось шепотів собі під носа та був дуже радісним. Тільки Тей стояв осторонь, замислений і зовсім не радісний. З кола вискочила Лое, вхопила його за руки і потягла за собою. Трохи покружляла з ним окремо від усіх, поцілувала у щоку весело посміхаючись. Тей ніби змінився став веселішим, аж раптом у колі поруч він помітив як у чужинки спав з голови капюшон. Те, що він побачив під ним збентежило так, що він не звертав уваги більше ні на кого. Волосся дівчини було довгим і мало золотаво-білий колір. Тей випустив руки Лое і не зводив з чужинки очей. За кілька секунд вона накинула капюшон, серед галасу і танців ніхто не надав значення тому диву. Форо теж увесь час дивився на друга та на дівчину.

Нарешті Тей та чужинка зустрілися поглядами. Його ніби пронизало щось гостре, вона дивилася прямо йому у очі. Звідкілясь знову опинилася поруч Лое і потягла Тея у інший бік від вогню. Чужинка лишилася на місті, оглядаючись.

Раптом галас затих і чаклун підняв до неба руки. Сонце повільно підіймалося відриваючись від землі. Блакитні дерева на мить стали зеленими, чиста поверхня річки замиготіла виблискуючи у сонячному промінні. Усі благословляли молодих. Дівчата осипали їх пелюстками квітів, жінки підносили дари природи на великих тарелях — символ благополуччя і достатку. Там було безліч ягід та фруктів.

Настала пора дарувати кришталеві троянди. Міра дарувала дівчатам скляні квіти. Квітку потрібно було дарувати, або лишити у себе, якщо ніхто з присутніх хлопців не став обраним. Дівчата роздавали квіти і танцювали біля вогнищ. Один з хлопців сміливо підійшов та обрав дівчину до танцю, тим самим відповівши згодою на її почуття. Вона виглядала щасливою. Тому раділи усі — бути ще одній парі. Між дівчатами стояла і Лое, вона весь час дивилася лише в один бік та якось знервовано посміхалася. Звичайно її погляд не сходив з Тея, вона подарувала йому квітку і очікувала на згоду. Та хлопець вагався. Лое ледь стримувалася, щоб самій не побігти до коханого, але розуміла, що не можна. Знову залунала пісня та сумна Лое її вже не чула. Вона зрозуміла, що почуття її не взаємне. І від цього болючого висновку щеміло у серці і набігали на очі сльози. Вона все ще дивилася на Тея, слідкувала за кожним його рухом. А він покульгав у бік тримаючи символ її кохання у руці. Поряд стояли інші емби спостерігаючи за святом. Тей зупинився біля дивної дівчини і відкрито подивився їй у очі. Він ніби знав звідкись цей погляд, бачив його багато раз. Лише згадати не міг. А вона теж дивилася на нього та посміхалася, як колишня знайома.

— Як тебе звати? — запитав Тей.

— Емма, — відповіла дівчина.

— Яке дивне ім'я, але ніби й не нове для мене.

Ти з іншої країни? Не з Ембіри?

— Мабуть краще сказати з іншого світу.

Тей не відривав очей від дівчини, і щось коїлося у ту хвилину з ним, сам не розумів що.

— Чи підеш ти зі мною танцювати? — раптом не вагаючись запитав він.

— Чи впевнений ти, що саме мені хотів це запропонувати?

— Так, — він простяг до неї свою руку.

Все це бачила ображена Лое, і кинулася геть подалі від усіх, вже не витираючи сльози. За кілька хвилин Тей повільно танцював разом з Еммою, і виглядав найщасливішим з усіх присутніх. Свято завершувалося, емби розбрелися по домівках, починаючи новий день. Молодих провели до будинку, наречений повинен був спалити