Олена Гриб - Гра в чужу брехню, Олена Гриб

Фігури неприємно розсміялися.

– Зараз дізнаєшся, люба, – розтягуючи слова, пообіцяла одна з них. – Хм… Беремо руду і цю, в червоному, їй однаково не жити.

– Дурню, то ж та, що повернулася! – спинив дотепника «колега». – Вона тебе самого із собою забере. Краще імператорську підстилку! Кажуть, така вправна… а старий навряд чи прочухається. Або он ту, молоденьку – хоч і потворна, зате свіжа кров!

– Сам дурень! Наш імператор обов'язково видужає, а хто так не думає, тому я зараз як дам у зуби! Щодо рехової магеси, то роби, як знаєш, але якщо завтра у тебе все мохом поросте і цвіллю покриється, я не здивуюся.

– То, може, і рудої досить?

Зеліна неквапливо підійшла до розбірливих охоронців, запалила світляк і безцеремонно посвітила кожному з них в обличчя. Оторопілі пики викликали у неї хіба що гидливість, тож візитери були одразу виштовхані в коридор.

Богиня зітхнула і запропонувала:

– Гаразд, усіх заберу. Всіх із цієї камери, зрозуміло? Та не буди ти ту тітоньку, так перенесу. І житимуть вони у тебе!

Лін скривилася. Маргалінайя як гостя її зовсім не приваблювала, але, якщо подумати, і мертва принцеса заслуговувала крапельку співчуття.

– Сподіваюся, це ненадовго, – тихо промовила чарівниця, ступаючи в портал.

Двері камери злетіли з петель і впали на підлогу, а стражники спалахнули праведним гнівом і схопилися за зброю. Загрозливо, як їм здавалося, але Лін посміхнулась і показала образливий жест. Глянула на перекошені від жаху обличчя, а потім світ закрутився, щоб викинути її в стінах рідної оселі.