Олена Зацепіліна - Коли в тебе є персональний ангел, Олена Зацепіліна

- Згодна тренуватися цілодобово безперервно!

З усією пристрастю, на яку здатна, цілую коханого, щоб навіть долі сумніву в нього не виникло в тому, як сильно я на нього чекала і наскільки приємні його пестощі. Нік відповідає тим самим.

- Як ти повернувся, я ж забрала в тебе пляшечку з білою матерією? - згодом питаю я.

- У мене була прихована ще одна. Хельг дав мені її перед моїм стрибком.

- Хельг! А мені нічого не сказав! Прохвіст!

- Не гнівайся на нього. Напевно, хотів у чомусь переконатись.

- Переконався?

- Упевнений, що так, оскільки першими словами, коли я повернувся, були слова про те, що ти любиш мене, і мені потрібно терміново поговорити з королем. До нього одразу й вирушив.

 - Тобто тебе більше турбувало, що між нами з Анандром, ніж усе, що ми тут затіяли?

- Ну, війна нікуди не дінеться, кохання важливіше.

- Але моя записка, вся моя поведінка, хіба не викликали в тебе сумніву?

- Записку я прочитав приблизно за місяць. Коли я опинився в домі на Землі, не став розбирати рюкзак, а кинув його у передпокої. Наступного дня виїхав у тур. Після гастролей заходжу в квартиру, відчиняю шафу, а звідти такий сморід, наче хтось помер. Не повіриш, пам'ятаєш кролячу лапку, що дала мені чаклунка з Чорного лісу?

- Пам'ятаю.

- Вона-то і засмерділася.

- О так! Уявляю цей «аромат»!

- Тоді я й вирішив викинути рюкзак та його вміст. Поліз по колбу, а знайшов записку. Чесно, написане мене спантеличило. Однак, зваживши все, я вирішив почекати належний термін і, повернувшись, переконатися особисто. Я хотів, щоб ти була щаслива, і, якби вийшовши заміж за Анандра, ти була справді щаслива, я відступив би.

- А якби ні? - про всяк випадок уточнюю.

- Якби ні, вкрав і відправив на Землю без права повернення на Дар-Терру, – впевнено каже хлопець.

- Ти не уявляєш, як приємно бути просто коханою дівчиною, а не королевою та командувачем армією! – вигукую я.

Нік задоволено всміхається і вкотре цілує.