Патрік Ротфусс - Страх мудреця, Патрік Ротфусс
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Сім згідливо стенув плечима.
— Отже, — промовив Віл, повернувшись до мене. — Як довго ти там був?
— Важко сказати, — зізнався я. — Там не було ні дня, ні ночі. А спогади в мене трохи дивні, — я замислився на одну довгу мить. — Ми десятки десятків разів розмовляли, плавали, їли, трохи дещо досліджували. І, ну… — я зупинився, щоб багатозначно прокашлятися.
— Дуркували, — припустив Віл.
— Дякую. І чимало дуркували на додачу, — я порахував навички, яких мене навчила Фелуріян, а тоді збагнув, що вона не могла навчати мене більш як двох чи трьох на день…
— Минуло щонайменше зо два місяці, — сказав я. — Я поголився один раз — чи, може, двічі? Цього часу мені достатньо, щоби трохи відростити бороду.
Тут Віл закотив очі та провів долонею по власній темній шалдійській бороді.
— Нічого подібного до твого чудового лицеведмедя, — сказав я. — Та все ж моя зросла щонайменше двічі чи тричі.
— Отже, щонайменше два місяці, — промовив Сім. — Але як довго це могло тривати?
— Три місяці? — Скільки історій ми розповіли одне одному? — Чотири-п’ять місяців? — я згадав, як повільно нам довелося переносити мій шейд із зоряного сяйва до місячного, а звідти — до вогняного. — Рік? — я згадав той безрадісний час, коли видужував після зустрічі із Ктей. — Я певен, що це було не довше, ніж рік… — мій голос звучав і близько не так упевнено, як мені хотілося б.
Вілем здійняв брову.
— Що ж, тоді з днем народження, — він підніс келих у мій бік. — Або з днями народження — залежить від ситуації.
Розділ сто сорок шостий. Невдачі
Під час весняного семестру я зазнав кількох невдач.
Перша з них була невдачею передусім у моїх очах. Я очікував, що вивчити іллійську буде відносно легко. Але це виявилося максимально далеко від правди.
За кілька днів я вивчив темську досить добре, щоб захиститися в суді. Однак темська мова дуже впорядкована, а я вже знав дещицю про неї з попереднього навчання. І, можливо, найважливіше: між темською й атурською існує чимало збігів. У них для письма використовують однакові знаки і чимало слів споріднені.
Іллійська не має нічого спільного з атурською чи шалдійською, та й навіть з адемічною, якщо вже на те пішло. Це нераціональна, заплутана мішанина. Чотирнадцять форм дійсного способу дієслова. Чудернацькі закінчення для офіційних звертань…
Не можна просто сказати «шкарпетки Ректора». О ні. Це занадто просто. Всі присвійні значення виражаються в чудернацький двоїстий спосіб — неначе Ректор володіє своїми шкарпетками, та при цьому шкарпетки не знати як також заволодівають Ректором. Через це вживання обох слів зазнає складних граматичних змін. Наче простий факт володіння шкарпетками чомусь докорінно змінює природу людини.
Тож навіть після кількох місяців навчання з Ректором іллійська граматика залишалася для мене заплутаною головоломкою. Єдиним результатом моєї праці був безсистемний і вбогий словниковий запас. Із розумінням розповідних вузлів було навіть гірше. Я намагався покращити ситуацію, тренуючись із Деохом. Але вчитель із нього був не бозна-який, і він визнав, що єдиною знайомою йому людиною, яка вміла читати розповідні вузли, була його бабуся, а вона померла, ще як він був зовсім малий.
Другою була моя невдача з вищою хімією, яку я вивчав під проводом Мандраґового ґілера Анісата. Хоча матеріал мене заворожував, я не порозумівся із самим Анісатом.
Я був у захваті від відкриттів, які пропонувала хімія. Був у захваті від гострих відчуттів, які приносили експерименти, від викликів випробувань, первинних і повторних. Був у захваті від того, якою вона була головоломкою. Також визнаю, що плекав дещо дурнувату любов до задіяного там начиння. Пляшечок і пробірок. Кислот і солей. Ртуті й полум’я. У хімії є щось первісне, щось непоясненне. Його або відчуваєш, або не відчуваєш.
Анісат не відчував. Для нього хімією були писані журнали й ретельно зафіксовані ряди чисел. Він змушував мене чотири рази виконувати те саме титрування, просто тому що я неправильно все фіксував. Нащо записувати число? Чому я мушу витрачати десять хвилин на записування того, що мої руки можуть завершити за п’ять?
Тож ми сварилися. Попервах легенько, але ніхто з нас не бажав відступатися. В результаті максимум за два витки від початку семестру ми почали кричати один на одного посеред Тигля на очах у тридцятьох студентів, які розгублено роззявляли роти.
Він наказував мені покинути заняття, називаючи мене безпардонним денерлінґом без поваги до влади. Я називав його пафосним слабаком, який не знає свого справжнього покликання — бути писарем у рахунковому домі. Заради справедливості варто сказати, що в нас обох були слушні думки.
Ще одна моя невдача була пов’язана з математикою. Я місяцями слухав, як Фела захоплено теревенить про те, що вивчає в майстра Брандера, і врешті заходився вдосконалювати своє знання чисел.
На жаль, високі вершини математики мене не захоплювали. Я не поет. Не люблю слова заради слів. Я люблю слова за те, чого ними можна досягти. І так само я не арифметик. Числа, які говорять лише про числа, мало мене цікавлять.
Махнувши рукою на хімію та арифметику, я дістав чимало вільного часу. Частину його я проводив у Промислі, самотужки виготовляючи «Безкровного», який згодом був проданий, щойно опинився на полиці. Також я проводив чимало часу в Архівах і Медиці, шукаючи інформацію для есею під назвою «Про неефективність маранти». Арвіл був налаштований скептично, проте погоджувався з тим, що мої початкові дослідження заслуговують на увагу.
Певна частина мого часу була присвячена романтичним пригодам. Цей досвід був для мене новий, оскільки я досі не впадав у око жінкам. А якщо і впадав, то не знав, що робити з їхньою увагою.
Однак тепер я був старший і до певної міри мудріший. А через історії, які про мене ходили, до мене почали виказувати інтерес жінки по обидва боки річки.
Усі мої романи були приємні й короткі. Не можу сказати, чому короткі, хіба що висловлю очевидне: мало що в мені може спонукати жінку довго проводити час у моєму товаристві. Сіммон, наприклад, міг багато чого запропонувати. Він був неогранованим самоцвітом. Не вражав із першого погляду, але під його оболонкою ховалася чимала цінність. Сім був такий ніжний, добрий і уважний, що міг би задовольнити будь-яку жінку. Фелу він зробив безтямно щасливою. Сім був принцом.
З іншого боку, що міг запропонувати я? Та нічого. А тепер — навіть менше. Я більше скидався на незвичайний камінець, який підбирають, трішки носять із собою та врешті кидають знов, усвідомивши, що він, попри цікавий вигляд, є просто затверділим ґрунтом, та й усе.
***
— Майстре Кілвін, — запитав я, — ви знаєте метал, здатний витримати дві тисячі років інтенсивного використання, зазнаючи відносно небагато зношення чи ушкоджень?
Здоровезний рукотворець відірвав погляд від латунної шестірні, яку саме надписував, і придивився до мене, що стояв у дверях його кабінету.
— І що за роботу ти плануєш тепер, ре’ларе Квоуте?
Останні три місяці я намагався створити ще одну схему, яка повторила б успіх мого «Безкровного». Не лише заради грошей
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Страх мудреця, Патрік Ротфусс», після закриття браузера.
