Генріх Белль - Груповий портрет з дамою. Втрачена честь Катріни Блум. Дбайлива облога. Ірландський щоденник

— надзвичайна невдача для ірландця, бо таке, щоб на відстані шести миль не трапилося жодного шинку, буває рідко. Шість миль туди, шість назад — дванадцяті миль, більш як вісімнадцять кілометрів заради кухля пива, та ще й шмат дороги на гору. Шемес не п'яниця, інакше він не вагався б так довго, а вже давно сидів би на велосипеді та весело бряжчав би шплінтовими монетками в кишені. Йому хочеться випити тільки кухоль пива — шинка була щедро просолена, капуста дуже наперчена, а хіба ж личить чоловікові тамувати спрагу водою з криниці або сколотинами? Шемес роздивляється рекламний плакат, що висить над шинком — величезний, натуралістично змальований кухоль пива, золотисто-брунатний і такий прохолодний гіркуватий напій, а над ним біла, білосніжна піна, яку облизує спраглий тюлень. «А lovely day for a Guiness![82]» О Тантале[83]! Скільки солі було в шинці, скільки перцю в капусті!

Лаючись, Шемес іде додому, виводить з хліва велосипед і сердито натискає на педалі. О Тантале! — А який вплив умілої реклами! Припікає, дуже гаряче, гора крута. Шемес змушений зіскочити з велосипеда й вести його, тримаючи руками за кермо, він упріває й лається, проте його лайка не послуговується сексуальною сферою, як у народів, що п'ють вино, це лайка людини, що віддає перевагу міцним спиртним напоям, куди блюзнірніша й одухотвореніша, ніж сексуальна бо spiritus — це дух! Шемес лає уряд, певне, лає священиків, що вперто підтримують цей незрозумілий закон (бо коли в Ірландії дають дозвіл на утримання шинку, влаштування танцювальних вечорів, встановлюють поліційну годину,— вирішальне слово так само мають вони). І це той самий спітнілий Шемес, котрий кілька годин тому так віддано й вочевидь побожно стояв у церкві та слухав євангеліє.

Нарешті він видерся на гору, і тут розігрується скетч, який я залюбки опишу, бо тут Шемес зустрічає свого двоюрідного брата Дермота з сусіднього села. Дермот теж їв присолену шинку й наперчену тушковану капусту. Дермот теж не п'яниця, йому хочеться тільки випити кухоль пива, щоб втамувати спрагу. Він теж стояв у своєму селі перед рекламним плакатом з натуралістично зображеним кухлем пива й тюленем, що ласував напоєм, він теж вагався, потім все-таки викотив з хліва велосипед, теж вів його на гору, впрівав і лаявся — і от зустрів Шемеса. Їхній діалог короткий, але блюзнірський, потім Шемес мчить з гори до Дермотової пивнички, а Дермот — до Шемесової, і кожен з них зробить те, чого не збирався робити — нап'ється до нестями, бо було б безглуздо вирушати в таку дорогу заради одного кухля пива та однієї чарки віскі. Коли згодом, того ж дня, вони, похитуючись і виспівуючи, знову тягтимуть свої велосипеди нагору і з карколомною швидкістю мчатимуть униз, вони, що аж ніяк не п'яниці (а може, таки п'яниці?), стануть ними ще до того, як звечоріє.

Може статися й таке, що спраглий Шемес, стоячи після другої години на сільському майдані та спостерігаючи, як ласує пивом тюлень, вирішить почекати й не виводити з хліва велосипед; може, він вирішить,— яке приниження для справжнього чоловіка! — втамувати спрагу сколотинами або водою та завалиться на ліжко з недільною газетою. Нестерпна післяполуднева спека й тиша присплять його, і коли він раптом прокинеться, зиркне на годинник, то з переляку, наче за ним женеться нечистий, помчить до шинку навпроти, бо вже за чверть восьма і його спразі лишилося всього п'ятнадцять хвилин. Шинкар уже почав вигукувати своє звичне: «Ready now, please! Ready now, please[84]!» Квапливо й сердито, весь час позираючи на годинник, Шемес видудлить три, чотири, п'ять кухлів пива, перехилить кілька чарок віскі, бо стрілка годинника вже наближається до восьмої, і той, кого поставили біля дверей на чати, повідомляє, що сільський полісмен поволі чвалає до шинку — є люди, котрим у неділю ввечері дошкуляють напади поганого настрою та вірності законам!

Зайшовши в неділю ввечері до шинку незадовго до того, як шинкар почне гукати «Закінчуйте вже, будь ласка!», можна побачити, як до шинку вриваються всі ті, кого не мають за п'яниць, а кому просто спало на думку, що шинок скоро зачиниться, а вони так і не зробили того, до чого «навіть і не прагнули» (якби не оця безглузда постанова!) — тобто ще й досі не впилися. За п'ять хвилин до восьмої наплив люду величезний: кожен п'є, щоб втамувати спрагу, яка може ще з'явитися о десятій або об одинадцятій, а може й узагалі не з'явитися. Крім того, кожен почувається зобов'язаним пригостити інших — тоді шинкар кличе на поміч свою дружину, небог, онуків, бабусю, прабабу й тітку, бо за три хвилини має ще поналивати сім разів по кругу — шістдесят півлітрових кухлів пива, стільки ж чарок віскі, але їх треба не тільки налити, а й щоб відвідувачі встигли випити. Той запал, з яким тут п'ють і пригощають інших, має в собі щось дитяче — щось на зразок того, як хлопчаки курять потайки, а по тому так само потайки блюють — а закінчується все це, тільки-но полісмен рівно о восьмій з'являється на порозі, вже справжнім варварством: розлючені, бліді сімнадцятирічні хлопці, заховавшись десь у хліві, дудлять пиво й віскі, на догоду безглуздим правилам чоловічої солідарності, а шинкар лічить — купи фунтових папірців, дзвінке срібло, все гроші, гроші. І закону додержано.

Проте неділя ще не скінчилася, ще тільки восьма — рано, і той скетч, що розігрався о другій годині між Шемесом і Дермотом, тепер може бути розіграний з будь-якою кількістю дійових осіб. Увечері, чверть на дев'яту, на вершечку гори зустрічаються дві групи пияків. Щоб додержатись закону про тримильну відстань, вони обмінюються селами й шинками. Чимало лайок підноситься до неба по неділях у цій побожній країні, хоча й католицькій, та ніколи не топтаній ногами