Arachne - Подорожі Тобі Елліса, Arachne

Серця їх сповнилися надією та хвилюванням. Пройшовши через відчинені двері, вони зробили крок у святилище, готові розкрити секрети великого генерала та його скарбів.

В ОФІСІ ЧЕРВОНОГО ДРАКОНА 

Еліот Левіс, елегантно одягнений і з непроникним виразом обличчя, стрімко увійшов до офісу Червоного Дракона. Просторе приміщення, наповнене тінями і запахом дорогого тютюну, здавалося, ввібрало похмуру атмосферу кримінальної організації.

У центрі зали стояв Якоб Бакстер, потужний і загрозливий, незважаючи на свої недавні невдачі. Його очі горіли крижаним вогнем, коли він зустрівся з Елліотом.

  Еліот Левіс:

— Ну, де ж шолом? - холодно запитав Елліот, підходячи ближче. Його голос пролунав із різкою впевненістю.

  Якоб Бакстер:

— Ми знайшли їх, — почав Якоб, намагаючись зберігати спокій. — Вони сховалися в печері у горах Коя. Ми знали, що це вони, але...

  Еліот Левіс (перебиваючи):

- Але? - голос Елліота потемнів. — Ти обіцяв, що все буде під контролем. Що трапилося?

Якоб трохи примружився, нагадуючи собі про свою перевагу в цих місцях.

Якоб Бакстер:

- Вони добре підготовлені, - пояснив він. — У них була сильна охорона, чотири брати, майстри бойових мистецтв, і... ця катана. Вона світилася і боролася сама собою. Нам довелося відступити.

Еліот стиснув кулаки, його обличчя зблідло від люті. Він підійшов до вікна, глянув на вулиці Токіо, і на мить поринув у тишу.

Еліот Левіс:

— Ти хочеш сказати, що кілька японських майстрів та чарівний меч змусили тебе відступити? — його голос був наповнений сарказмом. — Ти хоч розумієш, що на коні? Цей шолом – ключ до величезних скарбів!

Якоб зробив крок уперед, намагаючись утримати контроль над ситуацією.

Якоб Бакстер:

— Ми знаємо, де вони є. Вони у пастці в печері, і ми маємо ще один шанс. Якщо ми зачекаємо, поки вони втомляться або зроблять помилку, то зможемо їх захопити.

Еліот насупився, обмірковуючи почуте. Він розумів, що ситуація вимагає точної та рішучої дії.
 

Еліот Левіс:

— Добре, — нарешті сказав він, повертаючись до Якоба. — Але цього разу жодних помилок. Я сам піду з вами, щоби особисто переконатися в успіху. Ми повинні отримати шолом і катану за всяку ціну.

Якоб кивнув, і його обличчя розпливлося в хижій посмішці.

Якоб Бакстер:

- Як скажете, бос. Ми підготуємось і виступимо негайно. На цей раз вони не підуть.

Еліот обернувся до виходу, його впевненість повернулася. У його голові вже будувався план: як захопити те, що він так довго шукав, і як перемогти тих, хто насмілився стати на його шляху.

***

Елліот та Якоб обговорювали плани нападу, коли до кімнати стрімко увійшов молодий японець. Він виглядав стурбованим і нервово озирався, перш ніж швидко схилився в поклоні перед Якобом та Еліотом.

Японець:

- Майстер Якоб, пане Елліот, - почав він, кланяючись, - у нас виникли проблеми.

Еліот насупився, а Якоб різко повернувся до японця.

Якоб Бакстер:

- Які ще проблеми? — гаркнув Якоб. - Говори швидше!

Японець підвів голову, його голос тремтів.

Японець:

— Вони заблокували вхід до печери. Ми не можемо пробратися всередину, щоб дістатися до них.

Якоб розвернувся до Елліота, намагаючись оцінити його реакцію. Еліот стоячи спокійно, його очі горіли холодним вогнем. Він не любив несподіваних проблем, але зараз був момент, коли треба було діяти рішуче.

Еліот Левіс:

- Заблокували вхід? - промовив Елліот, повільно і задумливо. — Це нас затримає, але не зупинить.

Якоб задумався на мить, перш ніж звернутися до японця.

Якоб Бакстер:

- Добре, - сказав він, повернувшись до ділового тону. — Ми знайдемо інший вхід або обійдемо їхню блокаду. Ці печери можуть мати додаткові шляхи. Ми маємо їх знайти.

Еліот ступив уперед, його обличчя було сповнене рішучості.

Еліот Левіс:

— Ми маємо діяти швидко. Вони не повинні встигнути глибше. Візьміть більше людей та знайдіть спосіб обійти блокаду. І пам'ятайте, шолом та катана – наші головні цілі. Ви повинні їх отримати.

Японець кивнув, ще раз кланяючись, перш ніж швидко вийти з кімнати, залишивши Елліота та Якоба обговорювати подальші дії.

Якоб повернувся до Елліота.

Якоб Бакстер:

- Ми знайдемо їх. Наші люди вже знають, що робити. Вони не підуть далеко.

Еліот Левіс:

- Переконайтеся, що так і буде, - холодно відповів Елліот. — Я не терплю невдач.

Якоб кивнув, розуміючи, що наступна спроба має бути успішною. Час минав, і щохвилини був на вагу золота.

У ХРАМІ СКАРБІВ 

Тобі та його супутники обережно увійшли до храму, відчуваючи, як повітря наповнюється благоговійною тишею. Їхнім поглядам відкрилося грандіозне видовище: храм був величезний, його стіни та колони прикрашені золотими орнаментами, що сяють у світлі смолоскипів. Підлога вистилали килими з стародавніми візерунками, а стеля височіла так високо, що здавалася губиться в напівтемряві.

Уздовж стін храму стояли величні статуї Будди, кожна з яких була виконана з найтоншою деталізацією. Деякі статуї були обкладені золотом, а інші прикрашені дорогоцінним камінням, що надавало храму ще більш таємничого і благородного вигляду.

Перед ними виднілися широкі сходи, що вели вниз, до центральної частини храму. Спускаючись сходами, вони побачили стежку, вимощену кам'яними плитами, з обох боків якої стояли ряди статуй Будди, наче вічні сторожі цього місця.

Наприкінці стежки, на піднесенні, був вівтар, оточений свічками. На вівтарі лежав величний саркофаг, виконаний з чорного граніту і прикрашений золотими ієрогліфами. Це був саркофаг генерала Такахасі — місце, де він назавжди спочивав разом із скарбами.