Анна Мавченко - З роду старої крові, Анна Мавченко

Однак тепер не кожен старший рід вдається до цієї традиції, адже від сенешаля неможливо відмовитися, його можна лише вбити. І якщо це стається з волі чи руки господаря, то й сам господар, порушивши клятву крові, помирає – така плата за гру з життям.

– Отже, ви насправді не людина, а відроджений дух? – Корнелії насправді потрібен був час, щоб усвідомити й переварити все, щойно почуте.

– Я такий, яким був у своєму першому житті. Цілком собі живий і здоровий сильф. Лише не плутай із ельфом! У нас вуха не такі довгі та й характер значно приємніший – переконаєшся, коли познайомишся з тими зазнаними снобами особисто, – з легкою ноткою презирливості в голосі промовив Ірвіс і посунув одну з кіс, щоб продемонструвати й справді трохи видовжене й загострене зверху на кінчику вухо.

Корнелія раніше не звернула на це уваги, тому тепер сенешаль лорда став для неї ще більш особливою й цікавою істотою. Про сильфів вона, соромно зізнатися, ніколи раніше не чула, а тому не знала, яким боком тут пришиті ельфи. Втім, зізнаватися у своїй необізнаності не стала, зробивши собі подумки зарубку, почитати якусь тутешню літературу, щоб не надокучати питаннями чоловікам.

– А ти пам’ятаєш своє перше життя? – дівчина несміливо звела на задумливого співрозмовника очі.

Вона боялася, щоб питання не виявилося для нього якимось тяжким, незручним чи навіть болісним. А втім, Ірвіс лише похитав головою.

– Ніхто з нас не пам’ятає. Не всі, кого Вальгалла визнала гідним воїном, за життя були хорошими людьми і творили добро. Навіть я міг бути ще тим покидьком, але ми не дізнаємося цього напевне. Пам’ять зникає, щоб зробити душу чистою від жалю, люті чи жаги помсти. Залишається тільки розуміння того, що ми повинні служити нашому господарю.

Еллі важко зітхнула й подумала, що це звучить доволі сумно, навіть подекуди несправедливо. Але логіка в цьому все ж була. Прожити життя ще раз… Навіть сама думка про це здавалася неймовірною. Не дивно, що за таку ласку вимагають жертву.