Віолетта Котова - Серденько Змія, Віолетта Котова

- Що?! – вона підхопилася на ноги, втираючи сльози. – Що ти кажеш таке?! Як ти можеш розлучати дитину з матір’ю?! -  Іра добре знала, що так і буде, вона не знайде сил змагатися з моїм твердим рішенням.

- Ти сама її залишила, то нехай так і буде, як сама хотіла! Якщо Олеся матиме бажання, я дозволю вам зустрічі за моєї присутності, але поки не закінчиться війна, наполегливо раджу побути за кордоном!

- Ти не можеш так зі мною вчинити! Олег! Благаю, не треба.

 Її вовчі сльози на мене не подіяли, вказавши рукою на вихід, наказав Ірині негайно покинути приміщення цього гостинного затишного будинку. Подальші пояснення, щодо її життя не мав намірів слухати. Вона обрала свій шлях, нехай і йде ним. Можливо, що в очах інших людей, я б виглядав надто жорстоким, бо вона щось натякала, що йти їй тепер нікуди, та мені було байдуже, не збирався вирішувати проблеми вже сторонньої мені людини, вона доросла та знайде вихід.