Катерина Орєхова - (не) ідеальний чоловік, Катерина Орєхова

17. Катерина

Реакція Роми на Ігната здивувала, а потім порадувала. Невже й справді ревнує? Це було дуже приємно і я не могла стримати посмішку.

А ще мені вперше за дуже тривалий час захотілося просто розслабитися і довіритися чоловікові. Зазвичай я так довіряла Кості, але тут було щось інше. Емоції переповнювали і я міцніше стискала руку Роми, в глибині душі побоюючись, що він зникне.

Усадивши мене в машину, Рома впевнено вивів автомобіль з університетського двору і доєднався до в потоку машин на проспекті. Скориставшись тим, що Рома відвернутися на дорогу, я безсоромно його роздивлялася.

Правильні риси обличчя, жорстке підборіддя, і водночас дуже гарні, довгі, загорнуті вії. Так і хотілося провести по них пальцями та відчути, як вони тремтять.

— Подобаюся? — спитав Рома, зупиняючись на світлофорі та відразу переплітаючи наші пальці. Здається йому фізично потрібно було мене торкатися.

— Ще не вирішила, — вирішила трохи подразнити я хлопця, який світився як начищений самовар.

Брови Роми злетіли нагору з подивом. Так, любий, зі мною не буде просто.

— Здається, я знаю як тебе переконати, — пробурмотів хлопець, перебудовуючись у крайній ряд і повертаючи в якийсь провулок.

Не встигла схаменутися, як він притягнув мене до себе і тут же притиснувся до моїх губ. Мені дуже подобалися такі переконання.

Цей поцілунок був зовсім іншим. Так мене ще Рома не цілував. Він був наповнений пристрастю та якимось нестримним бажанням. Руки хлопця блукали моїм тілом, ковзали по талії та спускалися на стегна. Я нерішуче поклала руки йому на плечі, хотілося притиснути його ближче до себе.

Відчувши губи Роми на своїй шиї, я не змогла втриматись і розстебнула пару верхніх ґудзиків на його сорочці, проводячи холодними пальчиками по шиї та спускаючись нижче. Відразу відчула, як по тілу Роми пройшло тремтіння. Як приємно, коли хлопець тебе так хоче.

Не знаю, чим скінчилися б наші поцілунки, але нас перервав телефонний дзвінок. Я спочатку не зрозуміла, що дзвонить саме мій телефон. Рома був надто близько і мозок був трохи затуманений.

Хлопець відсторонився від мене і видихнув:

— Здається, ти комусь дуже потрібна. Невже Ігнат вгамуватися не може? — пробурмотів він уже тихіше.

Я швидко почала шукати в сумці телефон, який і справді дзвонив не перестаючи. Дивно, якийсь незнайомий номер.

— Так, — сказала я з побоюванням, не люблю незнайомі номери.

— Кать, це я, — пролунав голос брата, який тремтів.

— Андрію? Що сталося? З тобою все добре? — серце забилося частіше, передчуваючи погані новини.

Краєм ока я вловила, що Рома зміг вирівняти подих і тепер уважно прислухається до моєї розмови.

— Кать, я в поліції, — почула я голос Кости, але, здається, не могла вловити суті. Про що він казав? Яка поліція?

— Що? — перепитала я. — Яка поліція? Що сталося?

Почувши про поліцію, Рома нахилився до мене, притискаючись вухом до телефону з іншого боку. Мені стало дуже соромно, адже я мушу переживати за брата, але натомість я затамувала подих, відчув як серце прискорює свій ритм, ось такої близької присутності Роми.

— Нас із пацанами затримали. Ми в парку побилися. Можеш приїхати та забрати мене?

— О Господи, Андрію, ти цілий?

— Так, зі мною все нормуль. Просто ніхто нічого не пояснює, кажуть лише, що потрібний батько чи опікун, — протараторив Андрій. Ось уже кому, як гуска вода. Сидить у поліції та все одно чомусь радіє.

— Яке відділення? — вліз Рома з питанням, відбираючи у мене телефон і відкидаючись на спинку сидіння.

Вислухавши відповідь Андрія, він коротко кинув: "Скоро будемо" та скинув дзвінок.

— Ну що, крихітко, здається наше перше побачення пройде в поліційний дільниці, — Рома підморгнув мені, заводячи машину. — Такого в мене ще не було.

— Роме, ти що зі мною поїдеш?

— В сенсі? Звичайно, з тобою, — впевнено промовив хлопець, не відводячи погляду від дороги.

— Навіщо? Це ж мої проблеми, — я щиро не розуміла, чому Рома вплутується на все це. Невже йому хочеться провести вечір у відділенні, розбираючись із правоохоронцями та проблемами сімнадцятирічного підлітка?

— Костю набери. Я думаю йому буде цікаво дізнатися, де його брат, — Рома стиснув щелепи, явно бажаючи сказати щось інше. Дивно, але мені здавалося, що хлопець чимось незадоволений, може, навіть розлючений. Він міцно стискав губи та кермо до побілілих кісточок. Хлопець не відриваючись дивився на дорогу і мені не вдавалося зловити його погляд, як би я не намагалась.

Вирішивши, що краще не сперечатися і дати Ромі охолонути, я зателефонувала Кості. Коротко описавши йому ситуацію, я почула добірний мат. Вау. Навіть уже не думала, що мій брат уміє так висловлюватись.

— Костю, — м'яко сказала я, все ще відходячи від шоку. — Все добре, найголовніше, що з Андрієм все гаразд, а з рештою ми розберемося.

— У якому він відділенні? — гаркнув Костя і я подумала, що дарма йому зателефонувала. Потрібно було поговорити з ним увечері, а то зараз Андрій міг добряче відхопити, попавшись під гарячу руку Кості.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍