Редгрейн Лебовскі - Ігри Патріотів, Редгрейн Лебовскі

вниз і поманила дівчат до великих, прикрашених вигадливою різьбою, дверей. Переступивши поріг, Софі опинилася в тому ж приміщенні, де вранці зустріла Орфея. Зараз тут була Меланта і чотири елегантних, неймовірно красивих хлопців. Вони були у різних костюмах, які ідеально підходили кожному.

Орфей присвиснув, розглядаючи дівчат.

– Святі небеса! Анабель, ви справді майстер! Змусили мене по-новому поглянути на своїх старих подруг, – сказав він, розплившись в широкій посмішці. Здається, жінка не вловила нотки гумору в його інтонації, і щиро розплакалась, розчулена похвалою.

Патрік посміхнувся, підійшовши до Софі.

– Я ще ніколи не бачив тебе такою розкішною, – хлопець обережно обняв її, стараючись не зачепити зачіску.

– Я майже впевнена, що на мені кілограм косметики, – розсміялась мисливиця. – Я так рада тебе бачити!

– Софі, нам треба поговорити, – сказав він їй на вухо, не відпускаючи з обіймів, – зараз навряд чи вдасться, але в клубі я знайду тебе.

– Гаразд.

Дівчина відпустила його, і вловила на собі надзвичайно ніжний та м'який погляд Захарії. Ловець усміхнувся і, зітхнувши, відвів погляд, сказавши щось Меланті.

– Я не буду далеко ходити, тож перейду одразу до суті справи, – сказала вона командним тоном, – вам відомий наказ міністра. На жаль, мені не вдалося відмовити його від божевільної ідеї відіслати п’ятьох юних мисливців і ловця прямо в руки Патріотам. Тож ваші подальші дії такі: формально ви дотримуєтеся своїх легенд. Для більшості звичайних людей, які там будуть, ви ті, про кого читали у папках. І постарайтеся поводитися якомога обережніше, не провокуйте господарів маєтку спробувати повбивати вас раніше запланованого..

– Звучить багатообіцяюче, – скривився Кук.

Меланта втомлено глянула на нього.

– Я прекрасно усвідомлюю, що впустивши вас у своє лігво, Патріоти зроблять все, щоб ви звідти не вибралися. Вам необхідно протриматися до вечора неділі, коли відбуватиметься бал в честь закриття і обрання нових членів у братство. Саме тоді ми влаштуємо облаву. Я особисто докладу всіх зусиль, щоб витягти вас звідти.

– Чекайте, – здивовано округлив очі Орфей, – стар…Ем-м… Міністр, казав, що в клуб ми відправимося в п'ятницю.

– Ти хоч відкривав своє досьє? – обурилася Іва. – Там чорним по білому написано: відкриття опівночі з четверга на п’ятницю, ідіот.

– Ти ще скажи, що на виході нас чекають карети з гарбузів!

– Так, Попелюшко, ти їдеш на бал! – насмішкувато мовив Кук.

У відповідь Орфей доступно пояснив, де опиниться його нога, якщо голомозий ще раз його так назве.

– Вся інформація, яку вам вдасться зібрати, на вагу золота. – Тим часом продовжила Меланта. – Будьте пильні і бережіть себе. В неділю, рівно о десятій вечора ловці оточать клуб. Будьте готові до цього. Також, пам’ятайте, там повсюди шпигуни, у стін є вуха, а в картин – очі, тож не довіряйте нікому, окрім одне одного. І ще, багаж перевіряють, тож зброю навіть не намагайтеся пронести.

– А міністр хоча б збирався допомогти нам повернутися? – запитала Софі, відчуваючи, що відповідь їй вже відома.

– Ні. – Меланта зітхнула. – У його планах був порятунок лише Захарії. А вас він хотів залишити, як відволікаючих об'єктів, поки ловець зможе втекти.

– От сучий син, – прошипів Патрік.

Двері в кімнату прочинилися, і малоприємний тип, вималювавшись на порозі, повідомив, що авто для відправки прибули.

– Ех, до біса це все, давайте розважимося! – вигукнув Орфей і першим рушив до виходу.

– Зустрінемося в неділю, – гукнула вслід мисливцям Меланта, і, проводжаючи їх поглядом, тихо додала. – Захарія, синку, бережи себе.

13. Станцюй в кінці шляху

– Припини на мене витріщатися, – невдоволено буркнула Софі.

– Не виходить. Я все ніяк неможу провести паралель між чарівною дівчиною, яка зараз сидить поряд, і тією скаженою білкою, що вже двічі мене побила, – лукаво посміхаючись, відповів Захарія.

Софі проігнорувала його слова. Вони саме під’їжджали до велетенського маєтку, архітектурна краса якого явно була родом з періоду бароко. Висунувшись у вікно, вона спостерігала, як повільно рухається потік автомобілів, вишикуваних у довгу чергу перед центральним входом. Один зупинявся – з нього виходили шикарно виряджені гості, і поки вони піднімалися широкими мармуровими сходами, з глибин салону наступного авто з’являлися нові пасажири.

– Стільки людей, – видихнула Софі, не відводячи погляду, – невже вони всі хочуть стати Патріотами?

– Для них це велика честь.

– Божевілля якесь.

Захарія кивнув.

– Це так, але все ж, переважна більшість навіть не підозрює, що насправді ховається за цими іграми. Для них це, в першу чергу, черговий елітний клуб, членство в якому піднімає їх самооцінку до захмарних вершин, а по-друге – спосіб весело провести час, спостерігаючи, як відчайдухи гинуть в лапах демонів. Та ніхто й не здогадується, що їх просто використовують як спонсорів, і все набагато серйозніше... Вони не знають, що тут замішані Вартові, і що насправді, ігри ведуться на куди вищому рівні. А істинний сенс існування Патріотів відомий лише тим, хто посвящений в братство і ретельно перевірений.

– Весело провести час? – Софі хмикнула, розгладжуючи сукню. – Дивне у них поняття про веселощі, і за всіма мірками, дуже далеке від норми. До речі, а як вам вдалося дізналися їхні таємні плани?

– Ціною випадку і життів не одного десятка ловців, – сумно промовив Захарія і притис руку до плеча.

– Вибач, – тихо сказала Софі, глянувши на товариша.

– За що?

– Ну, тоді в провулку… Йян-ті ж поранила тебе через мене…

– А-а… Ні, це зовсім інше, – хлопець посміхнувся і, помітивши здивований погляд дівчини, почав пояснювати. – Це стара травма, не зважай. А опіки від слини Йян-ті майже несуттєві і їх легко вилікувати, якщо, звісно, знаєш як. Тож, тобі немає за що вибачатися.

– Аякже, несуттєві, – фиркнула під ніс Софі, згадуючи діру в стіні, пропалену слиною ящірки.

Їхній автомобіль саме зупинився, і дівчина акуратно відкинула з обличчя пасмо волосся, приготувавшись виходити. Поруч з машиною вже матеріалізувався швейцар в елегантному червоному костюмі і білих рукавичках.

– Доброї ночі, місс Остін, – сказав він, сяючи бездоганною посмішкою і простягнув руку. Софі з вдячністю кивнула, покидаючи салон.

– Доброї ночі, містер Фрейзер, – звернувся швейцар вже до Захарії, який саме з’явився з інших дверей і швидко обійшов автомобіль. – Дозвольте взяти ваш багаж і провести вас