Стефані Берджіс - Дракон із шоколадним серцем

долонь. Молодша принцеса знову потягнулася була за філіжанкою, але відсмикнула руку, варто було старшій сестрі суворо на неї глянути.

Відвідувачів наче правець побив. Усі погляди прикипіли до королівського столу.

Раптом його величність здригнувся, очі його розширилися. Кронпринцеса всміхнулася й кивком голови показала йому на філіжанку.

Скривившись, він хитнув головою. Простягнув руку, наблизив чашку до губ…

Аж раптом двері до шоколадного будинку рвучко розчахнулися.

Маленький роздратований чоловічок, той самий, який декілька днів тому обмацував стіни нашого закладу, увірвався до зали в супроводі довготелесої жінки з каштановим волоссям — тієї, що намагалася підкупити мене. Щойно я побачила її широку, ущасливлену посмішку, усе в мені стиснулося в передчутті небезпеки.

— Увага! — вигукнув чоловік. — За наказом лорд-мера всіх відвідувачів просять негайно полишити будівлю! Ми мусимо перевірити цей заклад!

Я вибігла з кухні крізь двостулкові двері саме тієї миті, коли половина відвідувачів шоколадного будинку схопилася на ноги, тим самим заступивши мені шлях. Усією кав’ярнею лунали голоси, спантеличені й розлючені, але всі вони замовкли, щойно заговорив якийсь чоловік.

— Шановний добродію, — це був король. Звівшись навшпиньки, я визирнула в просвіт між двома чоловіками, що стояли попереду, і побачила, як він, такий самий незрушний, сидить за столиком. — Чи можу я довідатися, з якої саме причини цей заклад необхідно перевірити просто зараз?

— Цей заклад… О-о-о-о! — Полигач лорд-мера пополотнів, зауваживши короля й двох принцес. Він хутко зігнувся в поклоні. — Ваша велич…

Кронпринцеса значущо прокашлялася.

Король заперечно похитав головою.

— Дозвольте представити: граф фон Рейманн, почесний клієнт цього закладу, — втрутилася Сілке.

— Сер! — посіпака лорд-мера виструнчився. Він достеменно здавався наляканим. — Ми не сподівалися побачити… ну, тобто… лорд-мер хоче… але…

— Можливо, — знову втрутилася Сілке, — ви зачекаєте всього декілька хвилин, а вже потім проведете свою конче важливу інспекцію? Зрештою, хіба ж лорд-мер не волів би, щоб граф фон Рейманн спокійно поласував напоєм?

— Ну… — Його очиці забігали туди-сюди. Король із посмішкою дивився на нього. Одна рука його величності вже взялася за філіжанку з гарячим шоколадом. Молодша принцеса, яка сиділа поряд із батьком, також із надією потягнулася за чашкою, і посланець лорд-мера зітхнув.

— Можливо… гм… Я певен, що він не став би заперечувати…

— Гм. — Колежанка ліктем відсунула його вбік. Погляд її ковзнув залою, губи скривилися, щойно вона зустрілася зі мною очима, угледівши мене між рядами витріщак. — Лорд-мер, — оголосила вона, і голос був достатньо гучний, щоб її почув кожний продавець витрішок, що спостерігав за подіями з вулиці, — дістав неабияк, підкреслюю, неабияк тривожні відомості щодо серйозних недоліків у дотриманні санітарних вимог у цьому закладі. Недоліків такою мірою кричущих, що вирішити цю проблему треба негайно заради добробуту кожного, хто перебуває в цій будівлі. Урешті-решт, якщо кухнею тут і справді бігають пацюки, у креденцях, де зберігається шоколад, повно тарганів, біля пічок усе вкрито пліснявою, а шоколадний напій зберігається по кілька днів, а потім його просто розігрівають для нових клієнтів…

У залі пролунали нажахані вигуки, заглушивши її голос, але попри все вона вела собі далі.

Проте я не мала потреби чути, що вона там пасталакала. Я вже протискалася крізь натовп, із розлюченим гарчанням розштовхуючи височезних відвідувачів. Увесь мій страх де й подівся. От були б у мене й досі мої пазурі, я б роздерла цю тітку на шматки, не встигла б вона й жодного отруйного слова вимовити. Я ладна була захищати власну територію.

— Це все брехня! — Я аж задихалася від зусиль, коли нарешті дісталася королівського столика, з-за якого вже зводилися король і обидві принцеси. До шоколаду вони й не торкнулися. Старші члени королівської родини лишалися спокійними й незрушними, але молодша принцеса з відразою кривилася, а філіжанку відсунула якомога далі. — Вона все це вигадала! — звернулася я до них. — Лорд-мер ненавидить нас. Він уже давно намагався нас зачинити. Він…

— Що ж, тепер, схоже, ми зрозуміли, чому нікого й ніколи не пускають до тутешньої кухні… — зітхнув король. — Шкода. Я б залюбки бодай раз у житті глянув на справдешнього харчемага. Кажуть, вони кумедні й дивакуваті хлопці — не те що оці всі похмурі бойові маги, які знай собі товкмачать про драконів. Але дарма. Може, ми вже?..

Він кивнув у бік дверей, крізь які водночас намагалися пропхатися назовні аж восьмеро людей. Якийсь чоловік щось голосно товкмачив про пацюків, а його супутниця тримала парасольку напоготові, наче вже готуючись дати відсіч будь-якому уявному гризуну.

— Ні! — вигукнула я. — Просто послухайте мене! Це все нісенітниця якась! Це брехня! Це…

— Піти зараз, перш ніж тут почнеться шарварок, буде найрозумнішим рішенням. — Посіпачка лорд-мера солодкаво всміхнулася королю. Йой, як же мені кортіло дихнути в неї полум’ям!

— Ви можете зайти до кухні просто зараз! — вигукнула я в розпачі. — Ви всі! Ходімо зі мною, і ви все побачите на власні очі. Там немає плісняви! І тарганів немає! І пацюків також! Там…

— Може, провести вам екскурсію? — спитала Сілке, показуючи на двері кухні. — Ми б зважили це за велику честь і залюбки показали б вам…

— Екскурсію? — розреготалася помагачка лорд-мера. — Хіба ж ми можемо проводити якусь екскурсію без дозволу та за відсутності сумнозвісної головної шоколатьє цього будинку? Вона ж навіть задля цього не зволіє вийти на люди, так? — Жінка розвернулася до короля. — Ви дійсно маєте намір піддати сумніву слова лорд-мера на користь бездоказних тверджень двох дітлахів, яких ви навіть не знаєте? Кельнерка в обурливому чоловічому вбранні та підмайстриня із сумнівною репутацією, про схильність якої до насильства вже всім відомо?

Вона прикипіла до мене очима й стишила голос, наче розповідаючи бозна-яку таємницю.

— Розумієте, я багато чого знаю про цю дівчинку, її викидали з кожного пристойного шоколадного будинку цього міста, бо вона прийшла просто з вулиці! Повірте, сер, її слова ламаного шеляга не варті.

Годі вже. Досить із мене цієї людської дипломатії. Це була війна!

Я кинулася до неї з гарчанням, розчепіривши пальці. Руки Сілке вчепилися в мене, перехопивши за талію, перш ніж я встигла встромити в пику цієї тітки нігті, наче пазурі.

— Ні! — просичала вона. — Авантюрине, схаменися!

— От, бачите? — Захекана помічниця лорд-мера тицьнула в мене пальцем. — Це достеменно звіреня якесь, а не дитина! Ви й справді бажаєте, щоб ця тварина готувала вам шоколад?

Я пручалася в руках Сілке, прикипівши очима до цієї жінки. Якщо вона так хотіла побачити, як діятиме за такої ситуації тварина, я б залюбки продемонструвала їй це.

— Та ви!..

— Юна леді… — Кронпринцеса підступилася до мене й накрила мої долоні власними