Стефані Берджіс - Дракон із шоколадним серцем

зуби, вона підхопила тацю й вийшла крізь двостулкові двері, високо скинувши голову. За мить я почула, як її сильний і впевнений голос бринить у залі:

— Леді й джентльмени! Наскільки мені відомо, хтось із вас чекає на це замовлення!

Ф-фух. Вона пішла. Плечі мої розпружилися. Глядачі — це останнє, чого я потребувала, коли вперше в житті вирішила самотужки приготувати гарячий шоколад.

Утім, зважившись нарешті взятися до справи, я раптом збагнула, що не можу. Кухня зненацька здалася мені величезною і порожньою, аж лункою. Я майже відчувала, як стіни довкола розступаються, а я дедалі меншаю й меншаю. Щомиті в грудях дужче й дужче стискалося.

Аж раптом надто знайомі слова забриніли в моїй пам’яті.

«Твої лусочки ще не зміцніли достатньо навіть для того, щоб витримати вовчі зуби».

«Ти можеш вважати себе лютим чудовиськом, але, опинившись за межами цієї гори, ти накладеш головою, ще й дня не мине».

Відтоді, як я втекла з рідної печери, минуло дванадцять днів. Я накивала звідти п’ятами, аби довести, що здатна захистити себе й наші скарби, хай там що про це думає матінка. Але «Шоколадне серце» — це була для мене не просто скарбниця, яку треба захищати. Це також був мій останній шанс на те, щоб стати щасливою. Якщо зараз я припущуся бодай найменшої помилки!..

«І чого ти зволікаєш, дівчинко?» — пролунав у мене в голові різкий і гучний голос Марини. Я розпростала плечі й підійшла до креденця, де зберігалися шоколадні пасочки. Одна цупка розсипчаста шоколадна пасочка, дві ложки меленого цукру, вода, молоко… трішки кориці, дещиця ванілі, дрібочка гвоздики і наостанок… Мене наче правець побив, моя рука знерухоміла над риночкою з ядучим порошком червоного перцю чилі.

Марина ніколи не розповідала мені, скільки саме чилі вона кладе до свого шоколаду. Якщо я додам забагато, королівська родина кашлятиме й задихатиметься. Якщо замало, то гарячий шоколад буде прісний, геть-чисто трава.

Якщо я думатиму про це, то ніколи не зважуся зробити вибір.

Отже, я вкинула до казанка неабияку щипоть сухого порошку чилі, аби не сушити собі над цим мізки. Або шоколад виявиться ідеальним, або спалить їм роти на попіл. Я не дізнаюся, поки вони його не скуштують.

Будь ласка, будь ласочка, хай вийде як треба! Нехай я подужаю сьогодні врятувати свою скарбницю! Нехай вони полюблять це місце так, як люблю його я!

Кришка казанка задзенькотіла в моїх тремтливих пальцях. Я накрила його й залишила гарячий шоколад варитися на вугільній жарівниці.

Сілке впливла назад у кухню, тримаючи тацю, заставлену порожніми філіжанками й келихами.

— Достолиха нових замовлень, — мовила вона ущасливлено. — Народ не хоче йти, поки тут королівська родина. Торгують витрішками. Тому принаймні виторг у тебе сьогодні буде гожий, навіть якщо твій гарячий шоколад виявиться просто огидним, еге ж? — Вона лукаво глянула на мене.

Але я не годна була навіть змусити себе відповісти на її жарт. Забагато експериментів на мене чекало…

…і провести їх треба було швидко.

Принаймні я вміла готувати шоколадний крем. Як замішувати тісто для шоколадних тістечок, я зеленого поняття не мала, але, на щастя, дюжина формочок з готовим тістом на дні чекали на столі, ще зранку приготовані Мариною. Я приготувала у величезному полумиску свіжу шоколадну начинку і, розливаючи густу духмяну суміш у крихітні формочки, від усього серця сподівалася, що, коли тістечка будуть готові, на смак вони виявляться незгірш, ніж їхній теперішній запах.

Але найважливішим наразі був королівський гарячий шоколад. Щойно вміст казанка закипів, я поставила тістечка до духовки й полишила все інше, щоб розлити рідину, яка парувала, по трьох найвишуканіших срібних шоколатьєре. Сілке стовбичила обіч, зазираючи мені через плече. Я гримнула на неї, і вона відступила, даючи мені змогу по черзі збити шоколад у кожному глеку довгою дерев’яною збивачкою. Я відчувала, як у залі цокає годинник, а королівська родина — і всі витріщаки — чекає, поки замовлення буде виконане…

…але, як і напучувала мене Марина того, першого разу, коли ми щойно познайомилися, я не квапилася, пораючись над кожною порцією дуже ретельно.

Мій гарячий шоколад мав бути бездоганним. Він мусив бути такою мірою смачний, щоб королівській родині закортіло врятувати «Шоколадне серце» — заради всіх нас.

Нарешті я виставила три шоколатьєре з гарячим шоколадом вервечкою на тацю, а поряд умостила три вкриті чудовим візерунком порцелянові філіжаночки у срібних скриньках.

— Принаймні вигляд має нівроку, — мовила Сілке. — То що, зараз побачимо? — Підморгнувши мені, вона підхопила тацю. — Можеш підглядати крізь оте вічко, як я вперше і востаннє в житті поспілкуюся з королівською родиною. Мені потрібен буде свідок, коли я розповідатиму братові, що саме сьогодні робила, бо інакше він мені не повірить.

Щойно двері кухні зачинилися в неї за спиною, я обережно зняла декоративну тарілку зі стіни.

На вулиці попід «Шоколадним серцем» зібрався вже цілий натовп, люди штовхалися й штурхалися, намагаючись підібратися якомога ближче до широких скляних вітрин. Уперше відтоді, як я оселилася в шоколадному будинку, кожний столик у залі був зайнятий, а біля вхідних дверей ще й чекала довжелезна черга.

Сілке не помилялася. Якщо король ковтне й похлинеться, закашляється або скривиться й відсуне філіжанку, про це одразу дізнаються геть усі. А я вже потроху розуміла людей. І тому збагнула, що тоді не матиме жодного значення, скільки відвідувачів скуштували та вподобали Маринин гарячий шоколад. Якщо хтось із них почує, що напій не припав до смаку королівській родині, відвідувачі негайно вирішать, що і їм він також не до шмиги.

Людці й дійсно були справдешньою отарою.

І я тепер цілком від них залежала.

Сілке пройшла до королівського столика, усміхаючись і теревенячи, наче всеньке її життя минуло серед шляхти. Вона поставила тацю на стіл. Король так глибоко замислився, що навіть не одразу помітив її появу. Він сидів, примружившись і прикипівши поглядом до власних рук, що зчепив перед собою на столі. Але кронпринцеса всміхнулася Сілке, мовивши щось, від чого усмішка тієї стала ще ширшою. Угледівши три глеки з шоколадом, навіть наймолодша принцеса виструнчилася на стільці і обличчя її посвітлішало, засяявши надією. Вона вже потягнулася була за своєю порцією, і я вичікувально напружилася, аж її старша сестра ледь хитнула головою, і дівчина зніяковіло відсахнулася.

Сілке, усміхаючись, розлила шоколад по філіжанках. Потім підхопила порожню тацю й відступила на крок, із надією дивлячись на королівську родину.

Я й собі витріщалася, затамувавши дух.

Кронпринцеса глянула на батька. Нічого не сталося. Він так і сидів, прикипівши поглядом до власних