Френк Херберт - Єретики Дюни

Інколи вона використовувала гупало, інколи кликала черва танцем. На далеких пісках, недоступних погляду мешканців Кіна чи іншого заселеного місця, черви приходили до неї. Шіана самотньо стояла перед червом і розмовляла з ним, а інші слухали. По дорозі до Капітули записи цих розмов потрапляли в руки Тамелейн, у неї вже була ціла їхня збірка, чарівна, на її думку.

— Я мала б тебе ненавидіти!

Яке сум’яття викликали ці слова серед священників! Туек забажав відкритої дискусії: «Чи повинні ми всі ненавидіти Розділеного Бога, водночас люблячи Його?»

Стірос насилу відмовив його від цього наміру, аргументуючи тим, що бажання Бога не висловлено ясно.

— Дозволиш мені знову поїздити на тобі? — спитала Шіана одного зі своїх гігантських гостей.

Коли вона наблизилася, черв відступив і не дозволив їй вибратися на себе.

Іншого разу вона спитала:

— Мені варто зостатися зі священниками?

Цей конкретний черв виявився ціллю багатьох питань, серед яких:

— Куди потрапляють люди, яких ти з’їдаєш?

— Чого люди мене ошукують?

— Чи маю я покарати поганих священників?

З цього останнього питання Тамелейн засміялася, подумавши про рейвах, який воно викличе серед людей Туека. Її шпигуни акуратно відзвітували про сум’яття священників.

— А як Він їй відповідає? — спитав Туек. — Чув хтось Божу відповідь?

— Можливо, він промовляє їй просто в душу, — ризикнув припустити радник.

— Он воно! — вхопився Туек за цей здогад. — Ми мусимо спитати, що Бог їй наказує.

Шіана не дала втягти себе в цю дискусію.

— Вона доволі точно оцінює свої сили, — звітувала Тамелейн. — Тепер не надто часто виїжджає до пустелі, попри підбурювання Стіроса. Як і можна було сподіватися, приваб­ливість таких подорожей послабшала. Страх і піднесення гнатимуть її вперед, доки не збліднуть. А все ж вона вивчила дуже дієвий наказ: «Геть звідси!»

Сестринство відмітило це як значний етап розвитку. Якщо навіть Розділений Бог підкоряється цій команді, то жоден священник чи священниця не сміли сумніватися у праві Шіани віддавати такий наказ.

— Священники будують вежі в пустелі, — звітувала Тамелейн. — Прагнуть мати безпечніші місця, звідки могли б стежити за Шіаною, коли вона там буває.

Сестринство передбачало такий перебіг подій і навіть вдалося до певних підбурювань зі свого боку, щоб прискорити ці проєкти.

Кожна вежа мала власну вітряну пастку, власну технічну службу, власний водний бар’єр, сади та інші елементи цивілізації. Кожна з них була малою спільнотою, що посувала межу стабілізованого ареалу Ракіса далі й далі у володіння червів.

Піонерські селища не були вже потрібні, а заслугу за цей прогрес приписували Шіані.

— Вона наша священниця, — казав простий люд.

Туек і його радники оберталися на кінчику голки: «Шайтан і Шай-Хулуд в одному тілі?» Стірос жив у постійному страхові, що Туек проголосить це. Стіросові консультанти врешті-решт відкинули план змістити Туека. Інший план — улаштувати Священниці Шіані нещасний смертельний випадок — нажахав усіх, навіть Стіроса, який вирішив, що це надто ризикована авантюра.

— Навіть якщо ми усунемо цю колючку, Бог може наслати на нас ще страшнішу кару, — заявив він. І перестеріг: — Найстаріші книжки кажуть, що поведе нас мала дитина.

Стірос одним із останніх приєднався до тих, хто вважав Шіану не зовсім смертною. Було помітно, що оточення Шіани, та й Канія теж, полюбило її. Вона була такою щирою, такою яскравою і вразливою.

Багато хто зауважив, що дедалі виразніше почуття прихильності до Шіани дісталося навіть до Туека.

Сестринство негайно розпізнало силу, що торкнулася всіх цих людей. Бене Ґессерит знали назву цього древнього ефекту: поширення культу. Тамелейн сповіщала про глибокі зміни на Ракісі: люди всієї планети почали молитися Шіані, а не Шайтанові чи навіть Шай-Хулудові.

— Вони знають, що Шіана заступається за найслабших, — звітувала Тамелейн. — Це знайома схема. Усе йде, як наказано. Коли ви пошлете гхолу?

***

Зовнішня поверхня повітряної кулі завжди більша за центр тієї клятої речі. Саме про це і йдеться у Розсіянні.

Відповідь Бене Ґессерит на пропозицію іксіан послати нові випробувальні зонди до Загублених

Один з найшвидших ліхтерів Сестринства забрав Майлса Теґа до транспортника Гільдії на орбіті Гамму. Йому не хотілося зараз покидати Твердиню, але пріоритети були очевидними. Крім того, він мав нутряну реакцію на цю вилазку. За три століття досвіду Теґ навчився довіряти нутряним реакціям. На Гамму справи йшли не найкращим чином. Кожен патруль, кожен звіт із віддалених сенсорів, рапорти Патрінових шпигунів у містах — усе це посилювало Теґів неспокій.

На ментатський лад, Теґ відчував рух сил довкола Твердині та всередині. Його підопічному гхолі загрожувала небезпека. Проте наказ з’явитися на борту транспортника Гільдії, готового до відбиття нападу, надійшов до Майлса від самої Тарази. Це безпомильно підтверджував криптографічний ідентифікатор.

На ліхтері, що здіймався вгору, Теґ готувався до битви. Усі приготування, які він міг зробити, були зроблені. Люціллу попереджено. Він довіряв Люціллі. Шванг’ю — інша річ. Теґ мав твердий намір обговорити з Таразою кілька істотних змін у Твердині Гамму. Та спершу слід було виграти чергову битву. Башар не мав найменшого сумніву, що попереду його чекає бій.

Коли Майлсів ліхтер увійшов у док, він виглянув крізь порт і побачив на темному боці транспортника гігантський іксіанський символ усередині картуша Гільдії. Це був корабель, який Гільдія переробила під іксіанські механізми, замінивши традиційних навігаторів машинами. Тож на борту будуть іксіанські техніки для обслуговування апаратури. Буде і справж­ній навігатор Гільдії. Гільдія так і не навчилася довіряти машинам, навіть демонструючи перероблені транспортники тлейлаксу та ракіанцям. Це мало бути посланням їм: «Бачите: ми не цілковито залежні від вашого меланжу».

Таку вістку ніс гігантський символ Ікса на корпусі космічного корабля.

Теґ відчув легкий поштовх при зіткненні з доковими схоплювачами і глибоко вдихнув, щоб заспокоїтися. Почувався, як завжди перед боєм: вільним від будь-яких ілюзій. Це був провал. Переговори провалилися, і настала черга кривавої битви… хіба що він зуміє перемогти якимось іншим чином. Тепер битви рідко бували масовими, а все-таки зоставалися смертоносними. Це було тривкішим різновидом провалу. Якщо ми не можемо мирно врегулювати наші розбіжності, то ми менше ніж люди.

Службовець, що говорив із явним іксіанським акцентом, провів Теґа до кімнати, де його чекала Тараза. У всіх коридорах і пневмотрубах, що вели його до Тарази, Теґ шукав знаків, які підтвердили б таємне попередження у посланні Матері Настоятельки. Усе здавалося спокійним і звичним — службовець ставився до башара з належною повагою.

— Я був офіцером групи Тірег на планеті Андіою, — сказав він, назвавши одну із майже-битв, у яких Теґ здобув перевагу.

Вони підійшли до звичайного овального люка в стіні звичайного коридору. Люк відкрився, і Теґ увійшов до кімнати з білими стінами та зручними меблями: слінгокріслами, низькими столиками, світлокулями, налаштованими на жовте світло. Люк із гучним стуком прослизнув у свої ущільнення, залишивши Майлсового провідника в коридорі.

Аколітка Бене Ґессерит розсунула легкі завіси, що приховували прохід праворуч від Теґа. Кивнула йому. Його помітили. Таразу повідомлять.

Теґ стримав