Джордж Орвелл - Нехай квітне аспідистра

собі його погляд, вона вмить повернула голову в інший бік. Боялася зустрітися з ним поглядом. З-під затягнутого паском на талії плаща виглядали стрункі ніжки. Він уже зібрався було розвернутися і піти слідом за нею. Але який сенс? Тільки б налякав її. Ще поліцейського гукне. «От і перша сивина вкрила мої золотаві пасма». Старий, побитий життям — які там жінки!

Жінки, жінки! Можливо, у шлюбі все інакше? Та Гордон давно заприсягся — ніколи не одружуватися. Шлюб — це пастка, яку налаштував бог грошей. Варто тільки втрапити на гачок, як опинишся в ній — і до гробової дошки будеш прикутий до «тепленького місця». Хіба ж це життя? Законні плотські втіхи в тіні аспідистри! Прогулянки з дитячим візочком, романи на стороні, за які отримаєш від суворої дружини скляною карафкою по голові — чорт!

Та все одно він розумів — таки доведеться колись одружитися. Шлюб — не найприємніша річ, та альтернатива ще гірша. На мить йому захотілося відчути, як це — бути одруженим, закортіло опинитися в тій пастці. І цей шлюб має бути справжнім: у багатстві і в бідності, допоки смерть не розлучить нас. Старий традиційний християнський шлюб з обітницями. Якщо вже подружня зрада і станеться, та муситимеш ВИЗНАТИ, що це була зрада. І жодних американських казочок про вільне кохання. Втамувавши голод бажання, стікаючи соком плоду забороненої пристрасті, повзти назад додому. І от над головою здіймається скляна карафка, починається скандал, діти плачуть, теща метає блискавки. Може, це краще цієї твоєї свободи? Принаймні, таким є реальне життя.

Та як же ти одружишся з двома фунтами на тиждень? Гроші, гроші, всюди потрібні гроші! Підступність всієї ситуації в тому, що поза шлюбом не завести пристойних відносин з жінкою. У пам’яті пронеслися спогади десятирічної давнини — скільки подружок він мав. З пів дюжини, так точно. Були й повії. «Comme au long d’un cadavre un cadavre etendu[4]...» Щоразу все починалося з його пристрасної наполегливості, а закінчувалося вульгарною зрадою. І знову гроші. Без них тобі нічого запропонувати жінкам. Та й обирати не доводиться — береш ту, яка погодиться, і згодом тікаєш, звісно. Вірність коштує грошей, як і інші цінності. У нього і з жінками не складалося через цей його бунт проти грошей, відмову погоджуватися на «тепленьке місце» заради стабільності. Зрікаючись грошей, він зрікався і жінок. Тут маєш вибирати щось одне: або служити богу грошей, або забути про жінок. І обидва шляхи були абсолютно неприпустимі.

За рогом промайнула велика світла пляма, було чути гул жвавого натовпу — двічі на тиждень на Лутон-стріт влаштовували нічний базар. Гордон повернув ліворуч і пішов поміж торгівельними рядами. Людей було стільки, що доводилося вивертатися, щоб протиснутися між ними. Під світлом електричних гірлянд на прилавках лежав товар — багряні шматки м’яса, гори помаранчів, купи зелених голівок броколі, зашкарублі тушки кроликів зі скляними очима, зв’язки домашньої птиці, що гордовито виставляла груди вперед, наче військові на параді. Картина трохи підбадьорила Гордона. Йому подобалася ця метушня, відчуття, що життя б’є ключем. Дивлячись на такі нічні базари, сповнюєшся надією, що для Англії ще не все втрачено. Та навіть тут йому не вдавалося позбутися відчуття самотності. Повз проходили молоді дівчата, роздивляючись дешеву спідню білизну і відповідаючи веселими усмішками галасливим хлопцям, що йшли за ними. І жодна з них навіть не дивилася у бік Гордона. Для них він був невидимий.

Над одним із прилавків над виробами зі штучного шовку схилили голівки троє дівчат — ніжний цвіт гвоздики і флокса. Серце забилося швидше. Звісно, жодна з них на нього навіть не глянула. Але от одна підняла свою голівку. Та вмить знову опустила її донизу. Її щічки порожевіли — відсахнулася від його відвертого, сповненого жаги погляду. «Тепер тікають від мене ті, які раніше так мене хотіли». Він рушив далі. Якби ж тільки тут була Розмарі! Він би все їй пробачив. Навіть те, що за тиждень не надіслала йому жодної звісточки. Вона все, що в нього є — єдина жінка, яка здатна врятувати його від принизливої, гнітючої самотності.

У цю мить він підвів очі й побачив те, що змусило його серце калататися ще сильніше. Він закліпав очима — подумав, що йому здалося. Але ні! Це була РОЗМАРІ!

Вона йшла йому назустріч — всього за двадцять-тридцять ярдів від нього. Наче сюди її привело його бажання. Поки що вона його не бачила — гнучка, жвава фігурка хутко оминала калюжі з брудом, з-під чорного чоловічого капелюха ледь можна було розгледіти обличчя. Наддавши ходи, він гукнув до неї:

— Розмарі! Агов, Розмарі!

Чоловік у синьому фартуху, який розкладав рибу на сусідньому прилавку, з подивом глянув на Гордона. Розмарі його не чула.

— Розмарі, Розмарі! — ще раз гукнув він.

І ось коли їх розділяло лишень кілька ярдів, вона зупинилася і підвела на нього очі.

— Гордоне, а ти що тут робиш?

— А ти?

— До тебе приїхала.

— Але як ти дізналася, що я буду тут?

— Ніяк. Я завжди йду до тебе цією дорогою.

Іноді Розмарі приїздила до Гордона на Віллоубед-роуд. Чекала на ґанку, доки місіс Візбіч підніметься до свого орендаря і з невдоволеним виразом обличчя повідомить, що «до нього з візитом якась молода особа». Тоді вони з Гордоном ішли гуляти вулицями. До помешкання Розмарі ніколи не запрошували, навіть у вітальню. Такі вже були правила. З уст місіс Візбіч слова «молода особа» звучали як звістка про пацюка, зараженого чумою. Гордон обняв Розмарі за плечі й притягнув до себе.

— Розмарі! О, який же я радий тебе бачити! Я був таким самотнім. Чому ти не приїздила раніше?

Відкинувши його руку, Розмарі відсахнулася і подивилася на нього поглядом, сповненим люті.

— Відпусти мене зараз же! Я дуже зла на тебе, майже вирішила більше ніколи з тобою не бачитися після того жахливого листа, якого ти мені надіслав.

— Якого жахливого листа?

— Ти все чудово розумієш.

— Ні, не розумію. Але давай краще підемо кудись звідси — туди, де можна спокійно поговорити.

Він спробував взяти дівчину за руку, але вона вирвала її, хоча продовжувала йти поруч. Кроки Розмарі були коротші й швидші. Поряд із ним вона здавалася маленьким пухнастим звірятком — якоюсь білочкою. Насправді ж вона була не набагато нижчою за Гордона і лишень на кілька місяців молодшою. Але ніхто б ніколи не наважився назвати її старою дівою під