Вахтанг Теймуразович Кіпіані - Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР, Вахтанг Теймуразович Кіпіані

«Веселий цвинтар», куди ввійшли, разом з іншими віршами, написані ним антирадянські, наклепницькі вірші «Ось вам сонце», «Колеса глухо стукотять…», «Рятуючись од сумнівів…», «Марко Безсмертний…», «Їх було двоє…», «Напередодні свята…», «Сьогодні свято…», «В період розгорнутого…». В цих віршах робиться спроба довести читачеві перекручене уявлення про радянське соціалістичне суспільство, зводиться наклеп на заходи КПРС і Радянського уряду, пов’язані з святкуванням 100-річчя з дня народження засновника радянської держави, на умови життя радянських людей і радянську соціалістичну демократію.

Розмноживши цю збірку на своїй друкарській машинці, Стус розповсюдив її, а також окремі вірші, що увійшли до збірки, серед своїх знайомих. В 1970 р. передав по одному примірнику збірки Світличному Івану і Шабатурі Стефанії. У тому ж році у себе вдома ознайомив Селезненка Леоніда і Калиниченка Івана з віршем «Колеса глухо стукотять»… із збірки «Веселий цвинтар» і на прохання Калиниченка та Селезненка надав можливість їм переписати цей вірш у двох примірниках для власного користування.

Крім того, у себе на квартирі зберігав один примірник збірки «Веселий цвинтар», машинописний та рукописний тексти віршів «Колеса глухо стукотять…» і «Марко Безсмертний», які були вилучені у нього під час обшуку 12 січня 1972 року.

На протязі 1970–1971 років написав дві ворожі статті під назвами «Феномен доби» і «Зникоме розцвітання».

В статті «Феномен доби» під виглядом дослідження творчості поета П. Тичини намагався нав’язати читачеві антирадянські, націоналістичні погляди і уявлення щодо оцінки творчості радянського українського поета, намагався довести «шкідливість» принципу партійності в літературі. Разом з тим намагався нав’язати спотворені ворожі погляди на колективізацію сільського господарства в Радянському Союзі та наводив наклеп на політику Радянської влади в галузі розвитку культури.

В статті «Зникоме розцвітання» при дослідженні творчості В. Свідзінського Стус робить оцінку спадщини поета з буржуазних позицій, наводить наклепницькі вигадки на досягнення радянського народу в соціалістичному і культурному будівництві, порочить радянський державний та суспільний лад.

В 1971 році статтю «Феномен доби» розповсюдив, ознайомивши з нею Франко Зиновію, Світличного Івана, Селезненка Леоніда, Тельнюка Станіслава, і передав один примірник Калинець Ірині, яка мешкає у Львові, один примірник цієї статті був вилучений у Сверстюка Є. під час обшуку 12 січня І972 року.

Чернетки і повний машинописний текст статті «Феномен доби» СТУС зберігав у себе до вилучення під час обшуку 12 січня 1972 року.

Статтю «Зникоме розцвітання» наприкінці 1970 року чи початку 1971 року передав для ознайомлення Селезненку Л., яка зберігалась у нього до 12 січня 1972 р. і була вилучена під час обшуку.

21 листопада І971 року СТУС написав листа до ЦК КП України та Президії Спілки письменників України, що починається словами: «За статистичними підрахунками», в якому наклепницьки змальовує становище в сучасній українській радянській літературі, при цьому всіляко вихваляючи деяких літераторів, які проявили свою ворожість до радянського суспільства, одночасно наводячи наклеп на заходи радянської влади, спрямовані на розвиток радянської літератури та на радянське правосуддя.

В другій половині 1971 року при написанні цього листа ознайомив з його змістом Дзюбу Івана і Сверстюка Євгена. Після передрукування листа на своїй друкарській машинці один примірник передав Світличному Івану, у якого він був вилучений в січні 1972 року.

Тоді ж згаданий документ давав для ознайомлення Селезненку Л.

Три інших примірники цього документу були вилучені під час обшуків у січні 1972 року у Світличної Надії, Дзюби Івана і Плюща Леоніда.

Рукописний текст згаданого листа Стус зберігав у себе до 12 січня 1972 року.

Крім того, цей наклепницький документ потрапив за кордон, про що 14 березня 1972 року було зроблено повідомлення антирадянською радіостанцією «Свобода».

В грудні 1971 року на пропозицію Чорновола дав згоду прийняти участь у діяльності так званого «Громадського комітету захисту Ніни Строкатової», заарештованої за антирадянську діяльність. Членами цього «комітету» була складена заява та довідка про особу Строкатової, в яких вміщуються наклепницькі твердження відносно правосуддя в СРСР.

В період після 1965 року придбав у когось із своїх знайомих і зберігав до 12 січня 1972 року два примірники антирадянського документа І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» у вигляді машинописного тексту та фоторепродукції, який є пасквілем на радянську дійсність, національну політику КПРС і практику комуністичного будівництва в Радянському Союзі.

В період після 1966 року придбав і зберігав до січня 1972 року машинописний текст так званої «новели» В. Захарченка «Дзвінок». Цей документ має антирадянське спрямування, вмішує наклеп на радянську дійсність, на органи управління та державні установи і спосіб життя радянських людей.

В 1968–1969 роках придбав у когось із своїх знайомих і зберігав до 12 січня 1972 року саморобну збірку віршів М. Холодного під назвою «Крик з могили», в якій у віршах «Собака», «Дядько має заводи і фабрики…» та багатьох інших автор з антирадянських позицій змальовує радянський лад, життя та побут нашого народу, зводить наклеп на політику КПРС і Радянського уряду.

В грудні 1971 року та в січні 1972 року, перебуваючи на лікуванні в санаторії «Світанок» в м. Моршині Львівської області, в розмовах з відпочиваючими Мацкевичем П. М., Кислинським В. В. та Сидоровим В. Г. висловлював антирадянські судження.

Викладаючи свої ворожі погляди, в образливій формі висловлювався на адресу засновника Радянської держави, наводив наклеп на радянську демократію, вихваляючи в той же час буржуазну демократію капіталістичних країн, вихваляв українських буржуазних націоналістів, які вели збройну боротьбу проти радянської влади на Україні, та наводив наклеп на матеріальне становище трудящих нашої країни.

Підсудний Стус, стверджуючи факти виготовлення, зберігання та розповсюдження вищеназваних антирадянських документів, свою вину у проведенні антирадянської агітації, поширенні наклепницьких вигадок, що порочать радянський державний та суспільний лад, не визнав, пояснивши, що всі наведені вище написані ним вірші та листи і літературні дослідження не містять в собі наклепницьких та антирадянських тверджень, а в основному відображають дійсність і лише в окремих випадках ним допущені у його творах дещо різкі вислови, але без мети підриву і ослаблення Радянської влади, хоч ці вислови об’єктивно в деякій мірі шкідливі, про що він