Елла Савицька - Давай залишимось ніким, Елла Савицька

- Нічого, - байдуже відповідає.

- Та гаразд. Я ж бачу, що вона від тебе не відходить, а ти так легко влився до їхньої компанії. Має бути щось, - ковзаю очима по його правильному суворому профілю.

Зараз Скайлер не виглядає напруженим, але незважаючи на це риси його обличчя справді суворі. Прямий ніс, широкі вилиці. Тільки зараз розумію, що ми хоч і на трасі, але я не намагаюся вчепитися за сидіння, бо він не жене машину, а стрілка не лежить на спідометрі.

- Маєш на увазі перший поцілунок? – підначує мене засранець.

- Ну, як мінімум.

- Тобі справді цікаво?

- Так. Ви вже цілувалися?

– Ні.

- А плануєш?

- Навіть якщо так, ти про це не дізнаєшся.

- Це ще чому? – обурююся я. - Нечесно. В тебе є дівчина?

Ось тепер Скайлер дивиться на мене. Як і завжди шукає щось на обличчі, але я питаю без жодного підводного каміння. Мені справді цікаво.

– Ні.

– А була?

– Була.

Ну, звичайно, була. Скайлер дуже привабливий, щоб не мати дівчину. І це правда. Мені подобаються його руки, які лежать на кермі. Гарні вени, що видніються під шкірою, широкі плечі. Від нього така енергетика виходить, суто чоловіча. Не м’яка, як у деяких хлопців, а щільна, густа. Пробирається в ніс і легені.

Прикриваю очі на секунду, а коли відкриваю Скайлер знову дивиться на мене.

- Сперечаємося, ти зараз думаєш про те, щоб я знову тебе поцілував?

Приголомшено округляю очі.

- З глузду з'їхав! З чого раптом?

- Тому що тобі це сподобалося, і ти не можеш викинути ці секунди з голови з самого вчорашнього вечора.

Пульс починає частішати, а щоки покриває рум'янець. Про що він каже взагалі?

- Це не правда. Єдине, про що я думаю, так це про те, щоб мене швидше поцілував Рой.

Скайлер раптово викручує кермо і з'їжджає на узбіччя. Повертається до мене тулубом і різко наближається. Мене кидає у жар. Він так близько, що голова починає паморочитися і хочеться вискочити надвір.

- Ти хочеш, щоб він тебе поцілував лише для того, щоб скоріше перекрити спогади нашого з тобою поцілунку.

– Що? Ні. Це й поцілунком не назвеш. Дитячий белькіт.

А потім відбувається те, що вибиває у мене з легень весь кисень. Скайлер кладе мені руку на потилицю і притягує до себе. Його губи втискаються в мої, і тепер він цілує мене по-справжньому. Терзає губи, змушує дихати лише його запахом. Я починаю тремтіти, бо розумію, що відповідаю. Кров у венах біжить швидше і закипає, розносячи по організму дивні відчуття. Гострі, колючі, такі, яких раніше ніколи не відчувала. Накриваю долонею його злегка колючу щоку і наче злітаю над землею.

Це божевілля якесь. Так не можна!

- Ось це вже не дитячий белькіт, - вимовляє він, відірвавшись від мене, а я розумію, що не хочу, щоб він відривався.

Дивлюся на його губи і відчуваю, як кров важко перекачується серцем. Посиленими поштовхами, що приголомшують.

- Олівіє? - Скайлер відводить у мене з обличчя пасмо волосся.

– Що? – намагаюся відповісти, але чомусь слова звучать лише у моїй голові.

- Олівіє. Якщо не хочеш заночувати в машині, доведеться прокинутися, - тепер його голос не сповнений тих чуттєвих ноток, що звучали ще кілька секунд тому.

Розплющую очі і роблю вдих. Скайлер схилився наді мною і дивиться прямо в очі.

- Я вже думав тебе доведеться нести до спальні.

Щоки горять так, наче на них іскри танцюють.

Мені це наснилося. Мені наснилося, що ми цілувалися.

Відчуваю, як тремчу і швидко відсмикую голову назад. Скайлер примружується.

- Що трапилося?

- Як давно я заснула? - намагаюся зрозуміти, що з того, що трапилося, мені наснилося, тому що сон практично не відрізнявся від реальності.

Я досі відчуваю присмак його губ і від цього гублюся ще сильніше.

- Ти цікавилася, чи є в мене дівчина, а потім відключилася.

Слава Богу!

Силюсь посміхнутися, але виходить погано.

- Втомилася сьогодні, от і заснула.

Скайлер підозріло дивиться на мене, а потім виходить із машини. Я вискакую слідом.

Що це було? Чому з ним? Моя підсвідомість явно розцінила перший поцілунок не так, як треба було і тепер мабуть тягнеться за добавкою, вважаючи, що Скайлер мій перший хлопець.

А він мій брат! Брат!

З жахом практично вбігаю в будинок і ледь не зношу маму з ніг.

- Олівія, ти в порядку? - З тривогою питає вона, вдивляючись у моє обличчя.

- Так, - швидко киваю і цілую її в щоку. - Втомилася сьогодні.

- Від чого?

Ледве не збовкую про два тренування, але відразу обсікаю себе. Мамі не потрібно знати про чирлідінг. Їй таке не до душі і вона вимагатиме, щоб я його покинула.

- Та вимотали нас на танцях. Дуже хочу в душ і спати.

– Зрозуміло. Чи може тобі варто відмовитися від танців і зробити наголос на навчанні?

- Ні, що ти? Я справляюся.

- Ну дивись. Тому що я хотіла з тобою поговорити про поглиблений курс математики.

- Навіщо?

- Ми з батьком вирішили, що тобі не завадить.

– Але я й так ходжу майже на всі факультативи. Не думаю, що встигатиму.

- Тому я і пропоную тобі відмовитись від танців. Ми хотіли б, щоб ти взяла ще один курс. Може, ще передумаєш поступати на стоматолога, і в тебе буде потрібна база.

Так ось у чому річ. Діра, про яку я встигла забути, знову розкидається під ногами. На даний момент я дуже втомилася, щоб сперечатися, хоча я майже ніколи цього не роблю.

- Мамо, я не передумаю. Стоматолог – дуже затребувана професія, ти ж знаєш?!

– Знаю. Але все ж таки вважаю, що тобі потрібно взяти курс. Знань багато не буває, тому наполегливо тебе про це прошу. Ми з батьком будемо щасливі, якщо ти дослухаєшся до нашої поради. Зрештою до танців ти зможеш повернутися будь-якої миті, навіть після закінчення школи.

- Але мамо…

- Олівія, тобі так буде краще.