Артур Чарльз Кларк - 3001: Остання одіссея, Артур Чарльз Кларк

теорія — він не був у повному сенсі присутнім у Всесвіті, але якимось чином відділився від нього на абсолютно нездоланну частку міліметра.

Пул зробив одне повне й неквапне коло навкруг Великої стіни, що лишилася абсолютно незаці­кавленою в його переміщенні. Тоді він повів човника — і досі на ручному керуванні на випадок, якби Ганімед-Конт­роль зробив подальші спроби його «врятувати» — до зовнішніх меж Цяньвілла й завис там, шукаючи найкращого місця для посадки.

Пейзаж за маленьким панорамним вікном «Фалкона» був для Пула цілком знайомий. Він часто вивчав його в архівах Ганімеда, не підозрюючи, що одно­го дня побачить усе на власні очі. Здавалося, що європці гадки не мали про планування міст — сотні півкулястих будівель були розкидані в хаотичному на вигляд порядку на площі зі стороною приблизно кіло­метр. Деякі були такі маленькі, що навіть людські діти почувалися б у них тіснувато, а інші — досить великі, щоб вмістити велику родину, і жодна не височіла більш як на п’ять метрів.

І всі вони були зроблені з матеріалу, що в по­двійному денному світлі блищав примарно-білим кольором. На Землі ескімоси знайшли ідентичний розв’язок проблеми їхнього морозного й бідного матеріалами сере­довища — іглу Цяньвілла теж були зроб­лені з льоду.

Замість вулиць були канали — що найкраще підходило й досі земноводним створінням, які, вочевидь, повертались у воду поспати. А також, як вважали, щоб годуватися й спарюватися, хоч жодна гіпотеза не була доведена.

Цяньвілл називали «Венецією з льоду», і Пул мусив визнати, що той опис був влучний. Однак жодного венеційця видно не було. Усе мало вигляд не перший рік покинутого.

Була й ще одна таємниця: попри те що Люцифер світив у п’ятдесят разів яскравіше за далеке Сонце й мав перманентне положення на небі, європці й досі дотримувалися прадавнього ритму дня і ночі. Вони поверталися в океан, коли Сонце сідало, і виходили з нього з першими його променями — попри ту обставину, що рівень освітленості змінювався лиш на кілька відсотків. Мабуть, тут була ще одна паралель із Землею, де життєві цикли багатьох істот рівною мірою контролювалися блідим Місяцем і набагато яскравішим Сонцем.

Сонце мало зійти за годину, а тоді населення Цяньвілла мало повернутися на суходіл і неквапно — безперечно, за людськими стандартами — податися у справах. Заснована на сірці біохімія, що живила європців, була не така ефективна, як живлена киснем, що давала енергію панівній більшості земних тварин. Навіть лінивець обігнав би європця, тож останніх було важко вважати потенційно небезпечними. То були хороші новини. А погані новини полягали в тому, що навіть за умов найкращих намірів з обох боків, спроби комунікації будуть украй повільні — і, певно, нестерпно нудні.

Настав час озватися до диспетчера, вирішив Пул. Ганімед-Контроль мав турбуватися про нього дедалі більше, і Пул замислився, як дає раду ситуації його товариш у змові капітан Чендлер.

— «Фалкон» викликає Ганімед. Як ви, безперечно, бачите, я, гм, був заведений на посадку трохи вище від Цяньвілла. Нема жодної ознаки ворожості, і тут за сонячним годинником ще ніч, тож усі європці під водою. Я викличу знову, щойно ступлю на землю.

Пул подумав, що Дім би ним пишався — тим, як він м’яко, наче сніжинку, опустив «Фалкона» на гладку ділянку льоду. Він не збирався довірятися випадковості, тому налаштував інерційний двигун так, щоб той нівелював майже всю вагу човника, крім невеликої дрібки — якраз достатньої, як він сподівався, щоб його не здуло якимось вітром.

Він був на Європі — перша людина за тисячу років. Чи Армстронг з Олдріном відчували таке піднесення, коли їхній «Ігл» торкнувся Місяця? Певно, вони були надто заклопотані, перевіряючи примітивні й зовсім не розумні системи свого модуля. Звісно, «Фалкон» робив усе це автоматично. Маленька кабіна тепер геть стихла, за винятком неуникного — і підбадьорливого — бурмотіння добре налаштованої електроніки. Пул добряче перелякався, коли його думки урвав явно записаний заздалегідь голос Чендлера.

— Тож тобі вдалося! Вітаю! Як ти знаєш, через тиждень ми маємо вертатися до Поясу Койпера, тож часу ти матимеш вдосталь. Через п’ять днів «Фалкон» знатиме, що робити. Він знайде дорогу додому, з тобою чи без тебе. Тож удачі!

МІС ПРІНҐЛ

АКТИВУВАТИ ПРОГРАМУ ШИФРУВАННЯ

ЗБЕРЕГТИ

Здоров, Діме, дякую за підбадьорення! Я сміховинно почуваюся, використовуючи цю програму — наче таєм­ний агент у якійсь шпигунській мелодрамі, що були такі популярні до мого народження. Але вона дозволяє поговорити приватно, а це може бути корисно. Сподіваюся, міс Прінґл правильно її завантажила… звісно, міс Прінґл, то я жартую!

До речі, мене засипають градом запитів усі агенції новин, які тільки є в Сонячній системі. Будь ласка, спробуй їх стримати — або перенаправ на доктора Теда. Він радо з ними розбереться…

Враховуючи, що Ганімед увесь час тримає мене під наглядом камер, я не марнуватиму слів, розказуючи, що тут бачу. Якщо все закінчиться добре, то за кілька хвилин почнеться якийсь рух — і ми дізнаємося, чи була то хороша ідея — дати європцям вилізти й побачити, що я вже тут, мирно сиджу й чекаю, коли зможу привітати їх після виходу на поверхню.

Хоч би що трапилося, все одно несподіванка буде менша, ніж у доктора Ченга з колегами, коли вони висадилися тут тисячу років тому! Якраз перед вильотом з Ганімеда я знову прослухав його останнє відоме повідомлення. Мушу зізнатися, мені від нього трохи моторошно — не можу не думати про те, чи можливе повторення тих подій… не хочеться знесмертити себе тим же способом, що й бідолаха Ченг…

Звісно, я завжди можу злетіти, коли щось піде не так… а ось тобі цікава думка, яка щойно прийшла до мене: цікаво, чи в європців є історія — будь-які записи… будь-який спогад про те, що трапилося за кілька кілометрів звідси тисячу років тому?

Розділ 27. Крига і вакуум

…Це доктор Чанґ, передаю з Європи. Сподіваюся, ви мене чуєте, особливо доктор Флойд — я знаю, що ви на борту «Леонова»… У мене може не бути багато часу… я націлюю антену скафандра на вас, як мені здається… будь ласка, передайте цю інформацію на Землю.

«Цянь» був знищений три години тому. Вижив тільки я. Використовую радіо в скафандрі — не знаю, чи вистачає йому дальності, але це мій єдиний шанс. Будь ласка, слухайте уважно.

НА ЄВРОПІ Є ЖИТТЯ. Повторюю: НА ЄВРОПІ Є ЖИТТЯ…

Ми безпечно посадили корабель, перевірили всі системи й випустили шланги, щоб негайно почати набирати воду в баки… на випадок, якби нам довелося спішно летіти.

Усе йшло за планом… і здавалося майже занадто сприятливим, щоб бути правдою. Баки наповнилися наполовину, коли ми з доктором Лі вийшли перевірити ізоляцію шлангів. «Цянь» стоїть — стояв — десь за тридцять метрів від краю Великого Каналу. Шланги йшли прямо від корабля й у воду крізь кригу. Крига надто тонка — ходити по ній небезпечно.

Юпітер був повний на чверть, і ми причепили п’ять кіловатів освітлення на корабель. Він був схожий на різдвяну ялинку і прегарно відбивався на льоду…

Лі перший побачив його — велетенську темну масу, що зринала з глибини. Спочатку ми подумали, що то зграя риб, — завелике для одного організму, — а тоді воно почало