Євгенія Анатоліївна Кононенко - Слово свого роду, Євгенія Анатоліївна Кононенко

У стосунки цього подружжя втручається Історія. Після вторгнення Томашу й Терезі пощастило виїхати до Швейцарії, де чоловік отримав роботу за фахом. Але, довідавшись, що і там Томаш продовжує зустрічатися з іншими жінками, Тереза їде до комуністичної Праги: чи то, щоб звільнити Томаша від себе, чи то, щоб він поїхав услід за нею. І він таки їде під дією якогось імпульсу, кидаючи цікаву роботу й високий соціальний статус у вільній країні.

А далі Томаш будує своє життя, балансуючи між вимогами розлюченого чехословацького істеблішменту та бажанням догодити Терезі. Томаш весь час знижує свій соціальний статус, відчуваючи при тому не відчай, а «нестерпну легкість». Проте від звички заводити легкі романи він не відмовляється, і так триває багато років, поки це подружжя не опиняється в чеській глушині. Там обоє розбиваються на смерть на колгоспній машині на комуністичному бездоріжжі.

Який сенс життя й загибелі цих людей? Нестерпна легкість не-відповідей на непоставлені питання накочується на читача і несе його туди, куди йому зовсім і не хочеться: кудись у королівство болючої неоднозначності, де успішно співіснують протилежності, що може витримати не кожен читач, навіть так званий вдумливий. Нестерпна легкість — то легкість надання протилежних смислів тим самим подіям: для когось Томаш і Тереза відразу потрапляють в рай, для когось — анігілюються, як негідні навіть пекла.

Моя знайома має протилежну до моєї думку про стосунки Томаша й Терези, і ми неодноразово дискутували на цю тему. Вона вважає, що Бог на сторінках «Нестерпної легкості» — це любов Томаша й Терези, яку вони зберегли в нестерпних умовах комуністичної Чехословаччини. А те, що вони так відчайдушно гинуть в один день — це Божа нагорода за збережену любов.

Я ж не поділяю такого бачення «любові», яку мені відразу хочеться взяти в лапки. Романтизована «смерть в один день» — то не лише щастя не жити без своєї половинки. То індійська дружина, яку тягнуть на погребальне вогнище, то скіфська дружина, яку забивають або живою кладуть у домовину до скіфського царя. От тільки не пригадаю, щоб чоловіка забивали чи спалювали, щоб він в потойбіччі супроводжував померлу дружину. Певне, моя опонентка вважає, що для рівноваги варто було б практикувати й таке, що й вчинила сліпа доля з Томашем на сторінках «Нестерпної легкості».

Але, якщо прийняти парадигму, що Томаша Бог карає за регулярні подружні зради, то тоді Терезу Він карає за нетямущість. Адже Томаш не отримує з жінкою-дитиною чогось дуже важливого, тому і зраджує, тим самим даючи їй меседж мінятися, дорослішати. А вона і далі вкладає всю силу свого єства в те, що обшукує чоловіка, стежить за ним, влаштовує йому істерики, відчуваючи, що могутня світова інерція («тяжкість») ніколи не буде на боці «гулящого» чоловіка, завжди — на боці «зрадженої» дружини. І їй вдалося дожити до такого стану, коли Томаш уже не шукає зв’язків на стороні. Але це сталося не тому, що Томаш «перевиховався», а тому, що в процесі падіння подружжя нарешті опиняється в селі, де крім Терези інших жінок нема, лише свині.

Тереза — то нещасна дитина, яка не вміє дорослішати, але яку й не хоче бачити дорослою її чоловік, зворушуючись її дитинними імпульсами, типу принесеної додому відкопаної ворони. Томаш мимоволі підтримує інфантильність дружини, а заодно і власну нестерпну легкість пониження. Тим більше все відбувається в комуністичній Чехословаччині, на яку так легко перекласти відповідальність за власну деградацію: але не на себе.

Тут моя опонентка каже, що комуністична Чехословаччина і справді в усьому винна. А Томаша й Терезу поєднала любов, любов без лапок. В їхніх стосунках є Бог — і велика таємниця.

Мене ж інтригує інша таємниця «Нестерпної легкості». Чому Томаш поїхав за Терезою зі Швейцарії до комуністичної Чехословаччини в найгірші роки цієї держави? Чи не тому, що туди ж, до Швейцарії, емігрувала й художниця Сабіна, коханка Томаша. Сабіна любить і розуміє Томаша. Вона не ревнує його до інших жінок, приймає його із усіма його випадковими зв’язками таким, який він є. І то не випадкова жінка його життя, як інші його епізодичні зв’язки. Сабіна, на відміну від інфантильної Терези, виживе й без Томаша. І не тому, що бездушна й байдужа. А тому що Сабіна — доросла людина, а не старіюча дитина Тереза.

То чому ж Томаш поїхав зі Швейцарії до Чехословаччини слідом за Терезою? Чи не тікав він від Сабіни, від жінки, до якої не доріс? Чому еротично розкуті, відважні чоловіки, які досягли висот своєї справи, не доростають до еротично розкутих, відважних жінок, які досягли висот у своїй справі? Чому сучасний Адам, так само, як і доісторичний, обирає приземлену глупу Єву, а не полум’яну Ліліт?

Томаша й Терезу єднає імітація любові. Імітований бог має з Богом істинним стільки ж спільного, як луб’яне зображення бога-батька з Богом як вищою творчою реальністю. Але Кундера й показав, як важко відрізнити Бога істинного від бога луб’яного. Адже Тереза в багатьох таки справді викликає замилування як особа з дитячим («чистим») поглядом на світ. А Томаш зворушує багатьох тим, що діє так, як хоче Тереза.

Щоб не повестися на бога луб’яного, треба бодай раз побачити Бога істинного. Чи бачив Його Томаш? Бачив — у Сабіні. І, певне, злякався. Бо Сабіна справді поводилася дуже нестандартно. Наприклад, намагаючись зробити еротично розкутішою, а отже, дорослішою, дружину коханого чоловіка. Адже Тереза — бездарна в сексі. Вона гучно кричить вночі не від жаги, а від радості бути затребуваною, аж Томаш змушений відхиляти своє обличчя подалі від її. Одна з найяскравіших сцен «нестерпної легкості» — коли жінки фотографуються голими в майстерні Сабіни. Воістину, добрі книги — це ті, від яких і підстаркуватим учителькам закону божого (або української літератури) нестримно захочеться сексу.

Зовсім надривно і страшно розкривається сексуальна тема в «Дізнавачі». Після великих трагедій, коли загинуло багато людей, «аж могили ворушаться», просто на цих могилах гуляють весілля за весіллям. Забутися в обіймах і відчути бажання — чи не єдиний спосіб забути про нескінченні смерті. Недарма вести статеве життя в багатьох мовах має синонім «жити». Але, коли пам’ять є занадто тяжкою, сексуальність може виявлятися химерно й страшно. Одна з героїнь «Дізнавача» стала гіперсексуальною й приваблює чоловіків зі страшною силою. Одначе, вона не рада своїй владі над чоловіками. І вони не відчувають радості з нею, лише божевільну жагу. А також вона не може завагітніти, бо була свідком пожежі, в якій згоріли вже згадані троє дівчаток. Коли війни закінчено, завжди