Артур Конан Дойль - Його останній уклін, Артур Конан Дойль

- Я тільки так можу це пояснити.

- І ви пишаєтеся своїм розумом, Холмсе? Вважаєте себе таким кмітливим, авжеж? Але нині вам зустрівся дехто кмітливіший. Поміркуйте-но, Холмсе. Чи не могли ви підхопити цю хворобу іншим чином?

- Я не можу думати. Голова тріскає. Допоможіть, заради Бога!

- Так, я допоможу вам. Допоможу зрозуміти, що сталось і як це сталось. Я хочу, щоб ви дізналися про це, перш ніж помрете.

- Дайте мені чого-небудь, щоб утамувати цей біль!

- Біль, кажете? Так, мої кулі теж верещали з болю. Схоже, мабуть, на судоми?

- Так, так, це судоми.

- Ну, то слухати мене вони вам не завадять. Слухайте! Ви не пригадуєте якогось незвичайного випадку якраз перед тим, коли захворіли?

- Ні, ні. Нічого.

- Подумайте ще.

- Я надто хворий, щоб думати.

- То я допоможу вам. Ви одержували що-небудь поштою?

- Поштою?

- Скриньку, наприклад?

- Я хворий, я помираю!

- Слухайте, Холмсе! - До мене долинув звук, ніби хворого трусили за плече, і я ледве всидів у своїй схованці.- Ви повинні вислухати мене. Ви мусите вислухати мене. Чи пам’ятаєте ви скриньку - скриньку зі слонової кістки? Її надіслали вам у середу. Ви відчинили її, пам’ятаєте?

- Так, так, я відчинив її. Там усередині була гостра пружина. Якийсь жарт...

- То був не жарт, як ви швидко переконалися. Нарікайте на себе, дурню. Хто просив вас ставати на моїй дорозі? Якби ви мене облишили, я б вас не займав.

- Згадав,- прохрипів Холмс.- Пружина! Я подряпав нею палець. Ось вона, ця скринька, на столі.

- Авжеж, це вона, Святим Юрієм присягаюсь! І зараз вона зникне в моїй кишені. Ви втратите свій останній доказ. Тепер ви знаєте правду, Холмсе, й можете померти, переконавшися, що я вас убив. Ви довідались надто багато про долю Віктора Севеджа, тож я примусив вас розділити її. Ви невдовзі помрете, Холмсе. А я посиджу тут і подивлюся, як ви помиратимете.

Холмсів голос стишився аж до незрозумілого шепоту.

- Що таке? - перепитав Сміт.- Відкрутити газ? У вас уже темніє в очах, еге ж? Гаразд, зараз відкручу, щоб краще вас бачити.- Він перейшов через кімнату, і в ній миттю спалахнуло яскраве світло.- Може, вам іще чогось треба, друже мій?

- Сірник і цигарку.

Я мало не скрикнув з подиву та радощів. Холмс говорив своїм природним голосом - трохи слабшим, щоправда, але тим самим, який я знав. Запала довга мовчанка, і я відчув, що Калвертон Сміт мовчки стоїть і приголомшено дивиться на мого друга.

- Що це означає? - пролунав нарешті сухий, різкий голос.

- Найкращий спосіб зіграти з успіхом роль - це вжитися в неї,- пояснив Холмс.- Присягаюся вам, що всі ці три дні я нічого не їв і не пив, аж поки ви не зробили ласку подати мені цю склянку води. Але найважче було без тютюну. А ось і цигарка! - Я почув, як тернули сірником.- Тепер мені набагато краще. Еге, еге! Я чую кроки друга!

Зі сходів справді долинули кроки, двері відчинились, і з’явився інспектор Мортон.

- Усе гаразд, заберіть його,- сказав Холмс.

Інспектор узявся до своєї звичної справи.

- Вас заарештовано за звинуваченням в убивстві Віктора Севеджа,- промовив він.

- Можете додати: і за спробу вбивства Шерлока Холмса,- зауважив мій друг, сміючись.- Щоб не турбувати хворого, інспекторе, містер Калвертон Сміт сам подав вам знак, запаливши газ. До речі, в правій кишені піджака заарештованого схована скринька, її треба вилучити. Дякую. З нею слід поводитись обережно. Вона ще стане в пригоді на суді.

Я почув звуки несподіваного шарпання й боротьби, що скінчилися ляскотом заліза й криком болю.

- Тільки нашкодите самі собі,- мовив інспектор.- Стійте спокійно, чуєте?

Клацнули наручники.

- То це пастка! - скрикнув високий, верескливий голос.- Це приведе на лаву підсудних вас, Холмсе, а не мене. Він попросив, щоб я приїхав і полікував його. Я зжалився над ним і приїхав. А тепер він твердитиме, що я сказав якусь там дурницю, яку він сам придумав, аби довести свої безглузді підозри. Брешіть, скільки хочете, Холмсе. Мої слова мають не меншу вагу за ваші.

- О Боже! - вигукнув Холмс.- Я зовсім забув про свідка. Любий мій Ватсоне, тисячу разів пробачте мені. Як я міг не звернути на вас уваги! Здається, немає потреби рекомендувати вам містера Калвертона Сміта,- адже, як я розумію, ви вже бачилися з ним сьогодні ввечері. У вас є внизу кеб, інспекторе? Я поїду слідом за вами, коли вдягнуся, бо можу стати в пригоді поліції.

- Ніколи ще я не хотів так їсти й пити,- сказав Холмс, освіжившися склянкою кларету й з’ївши кілька бісквітів у перервах між одяганням.- Хоча, як ви знаєте, мої звички непостійні, тож такі подвиги вдаються мені легше, ніж будь-кому іншому. Мені було вкрай потрібно переконати місіс Хадсон у тому, що я хворий, бо вона мала повідомити про це вас, а ви в свою чергу - Сміта. Адже ви не образилися, Ватсоне? Признайтеся, що вміння прикидатись не входить до числа ваших багатьох талантів, а якби ви знали мою таємницю, то ніколи не змогли б ублагати Сміта приїхати сюди,- а це було головним у моєму намірі. Знаючи його мстиву натуру, я був певен, що він приїде подивитися на справу своїх рук.

- Але ваш вигляд, Холмсе, ваше мертвотне обличчя?

- Три дні повного посту не прикрашають людину, Ватсоне. А все інше можна легко «вилікувати» губкою. З вазеліном на чолі, беладонною в очах, рум’янами на щоках і восковою корою на губах можна цілком справити враження, що ти хворий. Симуляція хвороб - це річ, якій я збираюся присвятити одну зі своїх розвідок. А оті уривчасті розмови про півкрони, устриці та всілякі інші речі непогано імітували марення...

- Але чому ви не дозволяли мені підходити до вас, якщо насправді ніякої хвороби не було?

- Ви ще й питаєте, любий мій Ватсоне! Гадаєте, я не ціную ваших медичних знань? Хіба міг я сподіватися, що ваш досвідчений погляд не помітить, що в