Джек Лондон - Син сонця, Джек Лондон

Гонолулу, ходила чутка про те, як знаменито грає той на більярді. Одначе нинішній Грифів партнер грав поганенько. Його дружина орудувала києм куди спритніше.

Повернувшись на шхуну, Гриф збудив Джекі-Джекі. Він описав, де містяться бараки, й загадав тонганцеві тихенько підплисти до них та побалакати з канаками. Через дві години Джекі-Джекі повернувся.

Геть мокрий, він стояв перед Грифом і хитав головою.

- Диво, та й годі,- розказував він.- Один білий чоловік увесь час із ними. В нього велика рушниця. Він лежить у воді й стереже. Коло дванадцятої приходить другий білий чоловік і бере рушницю. Перший білий чоловік іде спати. Тоді другий лишається з рушницею. Недобре. Я не міг балакати з канаками. Я повернувся.

- Далебі, тут смердить не тільки гнилими скойками,- сказав Гриф своєму помічникові, коли Джекі-Джекі поклався спати.- Ті троє по черзі стережуть своїх канаків. З того добродія такий самий Свізін Гол, як і з мене.

Сноу аж свиснув, так його вразила одна думка.

- Тепер я розумію! - вигукнув він.

- Знаю, що саме,- сказав Гриф.- Ви подумали, що «Емілі Л.» - то їхня шхуна?

- Еге ж. Вони тут збирають і сушать скойки, а шхуна тим часом попливла вербувати норців або по харчі, а може, й те й те разом.

- Очевидно,- Гриф глянув на годинника й зібрався лягати.- Він моряк, тобто вони всі троє моряки. Але вони не острів'яни. У тутешніх водах вони новаки.

Сноу знов свиснув.

- А «Емілі Л.» загинула з усією командою,- сказав він.- Ми ж самі бачили. Отже, їм доведеться сидіти на острові, доки приїде Свізін Гол. Він їх тут застукає з усіма їхніми скойками.

- Або вони заберуть його шхуну.

- Хай беруть! - мстиво буркнув Сноу.- Хай і його хтось пограбує. Шкода, що це не я на їхньому місці. Вже б я сквитався з ним за ті шістдесят тисяч.

 

 

VII

 

Минув тиждень. За той час «Дядька Тобі» налагоджено в дорогу, а Гриф розвіяв у берегової братії всіляку підозру. Навіть Горман і Вотсон повірили, що він той, за кого себе видає. Цілий тиждень Гриф просив і благав їх сказати йому довготу острова.

- Як же я виїду навмання звідси? - скаржився він.- Я ж не можу відрегулювати хронометра без вашої довготи.

Гол, сміючись, відмовлявся.

- З вас занадто добрий мореплавець, містере Енсті, щоб по доплисти до Нової Гвінеї або до іншої якої землі.

- Та й з вас, містере Голе, занадто добрий мореплавець, аби не знати, що я можу завжди відшукати острів, знаючи його широту,- відповів Гриф.

Останнього вечора Гриф, як звичайно, обідав на березі і вперше побачив добуті перли. Місіс Гол, захопившись, попросила чоловіка принести «красунечок» і з півгодини показувала їх Грифові. Він щиро милувався ними й щиро дивувався, що їх стільки зібрано.

- Лагуна незаймана,- пояснив Гол.- Ви самі бачили, що скойки тут здебільшого великі й старі. І дивна річ - найкоштовніші перлини ми виловили в невеличкому плесі за один тиждень. Просто якась скарбниця. Жодної порожньої скойки. Дрібні перлини ми збирали квартами. Але й найкращі, великі, теж усі звідти.

Гриф оглянув їх і пересвідчився, що варті вони від ста доларів і до тисячі за штуку, а найдобірніші, то й ще більше.

- Ох, красунечки! Любі мої! - примовляла місіс Гол, раптом нахиляючись і цілуючи перлини.

За кілька хвилин вона підвелася й сказала Грифові на добраніч.

- Не на добраніч, а прощавайте,- поправив Гриф, беручи її руку.- Вдосвіта ми відпливаємо.

- Так несподівано! - пожаліла вона, а Гриф завважив, як у очах її чоловіка блиснула радість.

- Авжеж,- сказав Гриф.- Шхуну полагоджено. Тільки я не можу дізнатися від вашого чоловіка, яка довгота острова, але ще сподіваюся, що він зглянеться на нас.

Гол засміявся й похитав головою. Коли його дружина вийшла, він запропонував ще випити на прощання. Вони сиділи, пили горілку, курили й розмовляли.

- Скільки по-вашому вони варті? - запитав Гриф, показуючи на перли, що лежали на столі.- Себто скільки б вам дали покупці на відкритому ринкові?

- О, тисяч сімдесят п’ять або й вісімдесят,- байдуже озвався Гол.

- Боюся, що ви задешево рахуєте. Я трішки розуміюся на перлах. Візьміть хоч оту найбільшу перлину. Вона чудова. І коштує щонайменше п’ять тисяч доларів. Який-небудь мільярдер дасть за неї вдвічі більше після того, як на ній убаришують перекупники. Вже не кажучи про дрібні перлини, ви тут маєте цілі кварти самих барокко. А перлини барокко саме входять у моду. Вони щорік дорожчають.

Гол почав ближче та пильніше розглядати перлини. Сортуючи їх, він лічив уголос.

- Ви маєте рацію,- признався він.- Вони варті всі сто тисяч.

- А скільки коштувало добути їх? - питав Гриф далі.- Ваша праця, праця двох помічників і норців?

- Десь близько п’яти тисяч.

- Отже, ви маєте чистих дев’яносто п’ять тисяч?

- Приблизно так. Але чого вас це так цікавить?

- Та я оце намагався...- Гриф спинився й допив свою чарку,- намагався якось по-справедливому розсудити. Наприклад, я б одвіз вас і ваших людей до Сіднея та ще сплатив ті п’ять тисяч або навіть сім тисяч п’ятсот. Ви тяжко попрацювали.

Гол не ворухнувся, жоден м’яз йому не задрижав, але весь він насторожився й напруживсь. Лагідність на кругловидому його лиці згасла, мов полум’я свічки. Сміх не заслоняв йому вже очі, і раптом у їхній глибині прозирнула жорстока й темна його душа. Він заговорив неголосно й стримано:

- Що в біса ви хочете цим сказати?

Гриф недбало запалив сигару.

- Не знаю навіть, як мені почати,- сказав він.- Становище... е... скрутне... для вас тобто. Бачите, я намагався бути справедливим. Як я сказав, ви тяжко попрацювали. Я не хочу просто конфіскувати перли. Я ладен відшкодувати вам згаяний час, клопіт, ваші витрати.

Обличчя господареве враз набуло впевненого виразу.

- А я думав, що ви в Європі,- пробурчав він, але враз у погляді його спалахнула надія.- Слухайте, ви жартуєте. Де докази, що ви Свізін Гол?

Гриф знизав плечима.

- Такий жарт був би недоречний