Томас Мор - Мор - Утопія, Томас Мор

одного, а до обопільного душогубства штовхає лише та обставина, що їх найняли за мізерну плату різні правителі. Заполети так прив'язані до грошей, що за збільшення щоденної платні на один гріш ладні без вагання перейти на другий бік. Ось так пожадливість швидко ввійшла в їхню плоть і кров, хоч, по суті, вони із своєї служби не мають ніякої користі, бо все, що зароблять кров'ю, витрачають на розваги якнайгіршого гатунку.

Цей народ воює за утопійців проти кого завгодно, тому що ніде він не одержить більшої винагороди за послуги. Утопійці підшукують для своїх цілей не тільки хороших людей, а й негідників, щоб ужити їх на зло. В разі потреби вони, приманюючи до себе людей обіцянками щедрої винагороди, наражають їх на смертельні небезпеки, з яких мало хто вертається для одержання грошей. Але тим, які врятували своє життя, сумлінно виплачують обіцяне, щоб у майбутньому заохотити їх до таких самих сміливих подвигів. Утопійцям байдуже, скільки таких чоловік загине, бо вони виходять з тієї точки зору, що людський рід буде їм вдячний, якщо пощастить очистити землю від усіляких покидьків, від гидкої й нікчемної зграї.

Крім заполетів, утопійці послуговуються військами тих, за кого вони заступаються, а також допоміжними загонами інших друзів. Насамкінець приєднують до них своїх громадян, з-поміж яких ставлять на чолі всього війська одного мужа випробуваної хоробрості. Він має двох заступників; поки він здоровий, вони перебувають на становищі приватних осіб; якщо ж він потрапить у полон або загине, то його заступає один з них, немов за правом спадковості, 154 а цього, залежно від обставин, може замінити другий, щоб небезпека, в якій опинився полководець, не викликала сум'яття у війську, бо доля війни дуже мінлива. У кожному місті відбувається набір тих, хто записується в добровольці. Нікого не змушують служити у війську поза межами батьківщини, бо утопійці переконані, що несміливий від природи і сам не виявиться хоробрим, і страхом заразить своїх товаришів. Зрештою, якщо нагряне війна, то таких боягузів, з умовою, що вони здорові, саджають на кораблі, розподіляючи їх упереміш із відважними громадянами, або розставляють їх там і сям на мурах, звідки не можна втекти. Отже, сором перед своїми, близькість ворога та втрата надії на втечу заглушують у них почуття страху; часто крайня скрута породжує в них відвагу.

Утопійці, з одного боку, не тягнуть нікого із своїх громадян силоміць на війну за кордоном; з другого ж боку, вони не лише не забороняють жінкам супроводжувати чоловіків на військову службу, 155 а й заохочують їх до цього, підбадьорюючи похвалами. Жінок, які вирушили в похід з чоловіками, ставлять у стрій поруч з ними. Їх оточують діти, свояки й родичі, таким чином підтримують себе взаємно ті, кого до цього спонукає сама природа. Великою ганьбою вважається, коли чоловік вертається з війни без жінки або син без батька. Тому, коли доходить до рукопашного бою і ворог чинить запеклий опір, тоді довгий і кровопролитний бій ведеться до взаємного винищення. Зазначимо, що утопійці всілякими способами намагаються, щоб не було потреби брати участь у битві їм самим, а прагнуть закінчити війну з допомогою найманих військ; коли, однак, побачать, що їм не минути участі в бою, тоді їх безстрашність не менша від розсудливості, з якою вони уникали бою, поки могли. Їхній бойовий запал виявляється не зразу при першому натиску, а сили вони набираються поволі; їхня відвага до такої міри помножується, що поступово в ході тривалого бою вони готові радше загинути всі до одного, ніж накивати п'ятами. Свідомість того, що вдома у кожного в що їсти, а також відсутність тривоги про долю потомства (бо така турбота всюди охолоджує благородні пориви) підносить у них настрій і вселяє віру в перемогу. Окрім того, знання військової справи надає їм упевненості; додають їм хоробрості й правильні погляди, засвоєні змалку завдяки навчанню та розумному державному ладові. Ось чому утопійці не цінять життя так дешево, щоб легковажно його втрачати, і, з другого боку, не дорожать ним настільки, щоб жадібно й ганебно чіплятися за нього, коли честь вимагає пожертвувати ним.

У той час, коли скрізь кипить запеклий бій, найдобірніші юнаки, які дали клятву віддати життя, викликають на бій ворожого полководця, кидаються на нього відверто або влаштовують засідку, нападають здалека й зблизька, йдуть на нього довгим і щільним клином, причому на місце втомлених увесь час стають свіжі воїни. Тому рідко буває, щоб ворожий полководець не загинув або не потрапив живцем у полон, хіба що вдалося б йому врятуватися втечею. Якщо утопійці перемагають, то не влаштовують різні переможених, а втікаючих ворогів беруть у полон з більшою охотою, ніж убивають. Ніколи, однак, не переслідують втікачів так, щоб не мати в тилу хоч одного загону під прапором у повному бойовому строю. Утопійці настільки обережні, що коли всі інші частини війська зазнають поразки, а перемогу здобув їх останній загін, то вони радше дозволять утекти всім ворогам, ніж переслідуватимуть утікачів, зчинивши тим самим безлад у своїх рядах. Уже не раз бувало, згадують вони, що вороги, розгромивши основний стрижень їхнього війська, радіючи перемозі, переслідували навсібіч розпорошених утікачів; і тоді утопійці, які у невеликій кількості, вишикувані для підмоги, чекали слушної нагоди, раптово накидалися на ворогів, котрі безладно вешталися, знехтувавши вимогами обережності. Це міняло результат усієї битви, бо певна й безсумнівна перемога вислизала з рук, а переможені, в свою чергу, перемагали переможців.

Нелегко сказати, в чому яскравіше виявляється військова хитрість і обережність утопійців: у вмінні влаштовувати засідки чи в тому, як їх уникнути. Так можна б подумати, що вони готуються до втечі, тоді як їм це не в голові, і, навпаки, коли мають такий задум, то здається, що навіть і про це не помишляють. Якщо вони помітять, що опинилися в скрутному становищі як через нечисленність війська, так і через несприятливе положення табору, тоді вночі тишком-нишком відходять або вислизають, застосувавши якісь військові хитрощі, а інколи непомітно відступають удень в такому порядку, що напасти на них при відступі не менш небезпечно, ніж під час наступу. Табір вони укріплюють якнайстаранніше глибочезним і широким ровом, усю викопану землю кидають на внутрішній бік. Для роботи залучають не поденників, а все виконується руками самих солдатів. Цією роботою зайняте все військо, за винятком тих, що вартують на валу на випадок раптового нападу. Таким чином, завдяки зусиллям багатьох людей, напрочуд