Олександр Павлович Бердник - Привид іде по землі, Олександр Павлович Бердник

далі? Ага, оце щось нове. Давно працював в університеті, за молодих років займався проблемами оптики, ядерної фізики й проникливості твердої речовини… Що? Проникливості?

— Ну, це вже нецікаво, — озвався Бурс. — Головне те, що Потра нема, він зник, виїхав за кордон. Лосс має дружину, вона живе недалеко, в Аравака…

Міністр іронічно посміхнувся. Нікчема! Він нічого не розуміє. Якраз оця фраза — найважливіша. Працював над проникливістю твердої речовини.

— Ви помиляєтесь, Бурс. Це якраз те, що я хотів знати, оця невинна фраза.

Бурс заблимав голими повіками, розвів руками.

— Слухайте мене уважно, — сказав міністр. — Негайно послати агентів до Тенка. Заарештувати його й Лосса. Будинок оточіть. І щоб жодний папірець або прилад не зник з лабораторії. Чуєте? Жодний!

Полювання за привидом

Відчував себе Лосс не так бадьоро, як він це вдавав при розмові з міністром поліції. Для цього було безліч причин. Уже вийшовши з кабінету Шліссера, Алессандро зрозумів, що він зопалу зайшов надто далеко, що на цьому слизькому шляху його підстерігає страшна катастрофа. Ще трохи — і він опиниться перед проваллям!

Але тепер Лосс намагався не думати про наслідки своєї авантюри, не аналізувати те, що він натворив. Він хотів тільки одного — будь-що вирватися з кільця поліцаїв і спочити від страшного, нелюдського напруження всього організму.

Лосс проник крізь стіну й опинився на тротуарі вузенької вулички за міністерством. Його зразу ж помітили. Кілька полісменів помчали назустріч. Залунали крики, різка команда.

Алессандро перебіг вулицю. Куди податися? Йти прямо на стіну? Він потрапить усередину квартир, заблудиться, витратить багато часу. Ага! Ось недалеко прохідний двір. Туди!

Лосс прожогом кинувся в чорний отвір. Піт котився градом по обличчю, ноги підгиналися.

— Стій! Будемо стріляти! — прозвучала ззаду команда. Лосс ие обернувся.

— Можеш стріляти, скільки влізе, — зловтішно прошепотів він на ходу.

Раптом попереду з’явилися постаті. Вони були в поліцейській формі, з автоматами. Шлях відрізано.

Тоді Алессандро стишив біг, перейшов на розмірений крок. Полісмени, побачивши це, підняли зброю, вишикувалися густою лавою. Але втікач несхитно йшов прямо на них.

— Схопити його! — почувся різкий голос офіцера позаду. Кілька поліцаїв накинулося на Лосса, капрал приготував наручники.

— Тепер уже не втече! — переможно крикнув він. Але торжествувати було рано. Руки переслідувачів не відчули ніякого опору. Вони вільно пройшли в тіло Лосса й зіткнулися десь всередині. Злочинець пройшов через гурт полісменів, ніби вони не існували зовсім, і продовжував свій шлях.

Крики жаху й здивування залунали навкруги. Деякі поліцаї покидали зброю.

— Привид! Привид! — лунало позаду.

Лосс прискорив крок. Швидше, швидше від цих нажаханих людей, до спокійного місця, де можна було б розібратися в складних незвичайних обставинах! Проклятий Шліссер! Він не захотів прийняти його пропозиції. Або не вірить, або хоче вислужитись перед каудільйо. Вийшло по-дуриому. З ким хотів укласти спілку? З катом? Даремна надія! Ось його відповідь — орда переслідувачів, постріли ззаду… О, якби вийти з цієї веремії! Він уже не буде шукати спілки з такими нікчемами, як Шліссер. Чому б не поговорити з професором… Довести йому, що шлях до влади — найвірніший шлях. Переконати його, що треба пустити винахід у дію. І найголовніше… щоб він допоміг звільнитися від неймовірного тягаря проникливості. Як він не подумав про це? Чому поспішив?

Провулок вивів до невеликого сквера. З горішніх поверхів навколишніх будинків виглядали зацікавлені лиця обивателів. Далеко позаду почулася команда.

— Плі!

Заторохтіли автомати. Лосс напружив всю силу волі. Проникливість! Хай буде повна проникливість! Спокійно. Кулі летять з такою швидкістю, що можуть пошкодити організм навіть проникливої людини. Втікач ясно чув, як навколо свистіли смертоносні джмелі, навіть відчував, як багато з них, не завдаючи ніякої шкоди, прошивали його тіло.

Алессандро зупинився, повернувся обличчям до переслідувачів. Вони були зовсім поряд. Майже в упор на нього дивилося десять автоматних стволів. Вони виригали смерть.

Лосс, заклавши руки в кишені, стояв і презирливо реготався. Цього не могли витримати напружені нерви поліцаїв. Кілька чоловік зі стогоном побігли назад. Постріли вщухли.

Обличчя нагорі позникали. Така розвага припала жителям будинку не до смаку. Лосс знову кинувся бігти. За сквериком видно було майдан. Що це? Ага, Пуерта-дель-Соль. Але ж він біжить У протилежний бік. Треба заплутати сліди й повертати назад…

Спереду вир машин. Це якраз те, що потрібно. Тут можна відірватися від погоні. А потім швидше додому… Лосс відчував, що його нерви скоро не витримають надлюдського випробування. О, якби професор зрозумів! Якби він допоміг Алессандро! Лосс пояснить усе, Тенк зрозуміє… І тоді не зайцем стане Алессандро, як от тепер, а господарем над країною. От тільки цього Тенку не треба говорити…

Лосс стрімголов кинувся на майдан. Він бачив, як прямо на нього мчить машина, чув тривожні сигнали, помітив розгублене обличчя шофера. Байдуже. Все буде гаразд. Тільки викликати бажання…

Препарат Тенка діяв бездоганно. Машина з ходу налетіла на Алессандро й крутнула вбік. Лосс поточився, але не впав, йому здалося, ніби всередині його тіла пройшов тугий вітер, що лоскотав кожну клітину, кожен нерв.

Машина врізалася в сусідній магазин. Спалахнуло полум’я. Хтось одчайдушно закричав. Збігалася юрба.

Скориставшись цим, Лосс пересік майдан, оббіг його й, повернувши назад, шмигнув у вузеньку вулицю. Він не бачив, як на солідній відстані за ним стежили якісь люди.

Лосс перейшов на повільний крок. Треба заспокоїтися, щоб перехожі нічого не помітили. Здається, переслідувачі відстали.

Алессандро вскочив до тролейбуса, що йшов у бік вокзалу, потім пересів ще на один. Зійшовши біля моста через