Юрій Миколайович Щербак - Час Великої Гри. Фантоми 2079 року. Книга друга

— Я не сплю, — раптом тихо сказала Оля. — Наснився батько… як живий.

Гайдук закляк у мовчанні, боячись завдати їй болю: існувала межа, яку вони не переступали. Він знав, що сталося з Олиним батьком — йому розповів водій «Козака Мамая». Гайдук ніколи не питав її про долю Святополка Гудими, генерала жандармського корпусу.

Оля знову підвелася й лягла на Гайдука, наповнюючи його тіло щемким бажанням.

— Тільки без дурниць, — засміялася вона, відчувши його поштовх, хоча, можливо, їй самій були потрібні ці «дурниці», щоб відігнати похмурих демонів ночі.

Поцілувавши його, вона прошепотіла, лоскочучи вухо:

— У мене є блискуча ідея.

— Поснідати?

— Ваші гастрономічні фантазії, Ігорю Петровичу, такі ж нереальні, як і цей ранок. Їсти нема чого. Моя ідея набагато конструктивніша.

Він промовчав, бо це бісове дівчисько ще тісніше притискалося до нього, лівою рукою намацуючи те, що так швидко зростало в ньому, твердішало і прагнуло входження до її гарячих джерел.

— Я хочу вийти за вас заміж, — оголосила Оля. — Давайте післязавтра візьмемо шлюб. Підемо до Ерни й розпишемося.

Від несподіванки він скинув Олю з себе і сів у ліжку, спустивши ноги на холодну підлогу.

— Ти з глузду з'їхала? Тобі скільки років?

— Вісімнадцять. Дев'ятнадцятий уже.

— А закон Конфедерації про суспільну мораль і здоровий розвиток нації знаєш?

— Ні, — знову взялася за своє Оля, поклавши голову на його коліна.

— Це дуже мудрий закон. Шлюб між чоловіком і жінкою можна укладати, якщо різниця у віці не перевищує двадцяти років. Understand? Я можу одружитися на жінці від тридцяти двох до сімдесяти двох років.

— Плювати на цей дурний закон для інвалідів та імпотентів! Плювати на вашу улюблену Америку, Ігорю Петровичу! Чого ви боїтесь? Хіба ви старий пердун чи імпотент? Вам пропонує руку і серце краща дівчина Європи. Кращу за мене не знайдете!

Вона підвела голову і гнівно надула губки. Він подумав, що вона в усьому має рацію і що він знову робить недолугу спробу ухилитися від долі.

Її гнів не вщухав.

— Чи, може, ви зберігаєте вірність вашій Вожені?

— Божени не існує. Вона мертва. І більше ніколи не згадуй її, — його ноги змерзли до корчів, і Гайдук забрав ноги до ліжка, бо тремтів від холоду. — Ти божевільна, і я тебе за це люблю. Тобто не тільки за це. Але уяви: через сім років я старію, я хворий, я набридаю тобі. І ти урочисто оголошуєш, що я не задовольняю тебе сексуально, що в мене паскудний характер, що я стара ганчірка, що я вкрав у тебе кращі роки твого життя. І що тобі набридло обслуговувати мене, і що вся ця ідіотська вигадка про операційну медсестру і хірурга не для тебе, бо ти сама великий хірург, і що з'явився найкращий хлопець Європи, з яким ти хочеш…

— Ні з ким нічого не хочу! — вигукнула вона й зіскочила з ліжка. Стояла гола перед ним, прекрасна у своїй молодості й праведному гніві. Світанок сірими півтонами малював примарні обриси її тіла, на якому не було засмаги і двох білих смуг — від ліфчика і трусиків, як у дівчат до Вибуху. Гайдукові стало її жаль, бо вже другий рік це дівча не знало сонця та інших радощів довибухового часу.

— Іди сюди, замерзнеш, — поцілував її у живіт.

— Я народжу вам дітей. Гарних, білявих, як я… ну, може, чорнявих. Теж непогано. Розумних, як ви… Поїдемо з ними до Болгарії, до Созополя… Там є казкове місце — Санта Маріна. Як уві сні — зелене, чисте, добре. Мене тато і мама туди возили, коли я маленькою була. Там рай для дітей — пляжі піщані, Чорне море тепле, повітря сухе. Ви будете плавати з дітьми.

— А якщо я плавати не вмію? — притягнув її до себе Гайдук.

— Я вам рятувальний жилет куплю, — поцілувала його Оля. — Дві дівчинки і один хлопець.

— Навпаки.

— Ну добре, — засміялася вона. — Коли підемо?

— Куди?

— Ігорю Петровичу, — заблагала вона. — Ніколи не думала, що ви такий тупий… Ви казали про сім років. Та невже ви думаєте, що я така курва, що секс для мене означатиме все? Для мене кохання не вимірюється довжиною пеніса. Це зовсім інше. Ви нічого не зрозуміли…

— Це ти нічого не розумієш, бо молода дурепа, — закричав він у відчаї, бо вже майже змирився з її божевільною ідеєю. — Ти не знаєш ще, яку скажену роль грає в житті секс. Скільки він приносить щастя і нещасть. Але не в сексі справа, а в тому, що я помру набагато раніше, ніж ти. Ти хоч це розумієш? Ти хочеш стати наймолодшою в Європі вдовою? Ти хочеш, щоб тебе називали моєю донькою, коли ми з'являтимемося разом у публічних місцях? А якщо народиться дитина, мене називатимуть дідусем… І всі казатимуть — це не його дитина, а його ад'ютанта… Хочеш, щоб мені присилали анонімні листи з рогами, домальованими до моєї огидної пики? А коли я захворію, стану немічним, ти хочеш судно під мене підкладати? Така молода красуня… Хочеш спаплюжити собі життя?

— Хочу, хочу… Помовчте, бо я хочу, — відкрилася вона йому, допомагаючи легко увійти в себе, і застогнала: — Хочу, хочу, хочу!

Ніяких дискусій більше не виникало, бо вони знову поринули в короткий сон солодкого знесилення і прокинулись лише о восьмій ранку.

— Я їсти хочу, — жалібно сказала вона.

— Дозволяю тобі зробити яєчню з беконом і заварити міцну каву.

— Швидше піднімайтеся, пане генерале, бо проспимо їдальню з бурдою, — поспіхом одягалася вона.