Олексій Петрович Стороженко - Марко Проклятий

— Та може воно б і годі? — ніби не хотячи, промовила стара Горпина і випила горілки прокряхтівши.

— А, та й солодка ж! — і баба помолоділа. — Ну нічого, гарна я стала? Ото якби мій старий побачив… Господи! Та де ж моє добре зілля?

І стара почала кряхтіть і збирать на землі розкидане зілля, приказуючи:

— Отеє, бачите, сон… отеє горицвіт… І гадюча цибуля… отеє петрів батіг… отеє тирлич… а отеє свербигуз і деревій, до грудей і до чоловічого живота добрий… отеє буркун… а отеє чорнобиль… до голови і до жіночого живота дуже потрібний… а отеє молочай, як чоловікові, вже знаєте, невдачай… А в пазусі ще й ремезине гніздо є: хто його має у хаті, то буде добре життя жінці з чоловіком, аби воно було з однією діркою, а не з двома… Бачте!

— Ану, стара молодице, заспівай лишень нам що-небудь веселе, — загомоніли козаки.

Баба Горпина обізвалась:

— Ото, чого схотілось! — і, узявшись у боки, почала примовлять та притупувать:

І підтикалася, І підсмикалася, І підперезалася, Йому сподобалася…

— А що, козацтво?

— Гарно, бабо, гарно! Ану лишень пісню-танцюриху. Тут уже стара, нічого не кажучи, пішла трохи легше, а потім і дужче танцювать і додавать словами.

Коло мене хлопці жваві, Молодії і чупряві [38], А я зілля настарчаю, Їх із лиха виручаю, Як покладу та розмажу, Та про дівчину розкажу, То мій хлопець аж, аж, аж! Каже: бабко, серце, маж! А я перцем, з лободою, І з усякою бідою Мажу крижі, плечі мну. — Отака я, бачте, ну!..

Козаки регочуть от бабиної пісні і танців, а вона усе-таки промовля:

Ось яка я, бачте, ну, І сюди я, бачте, ну, І отак я, бачте, ну!

Деякі з козаків плюнули, дивлячися на бабині викрутаси, а другі обізвались:

— Та нехай тобі, бабо, печений жид, яка ж ти осоружна!

XV

Ото вже баба угомонилась і побрела собі, а деякі старі запорожці затягли були свою пісню: «В Одарочки ночував, та з печі ввірвався», — як підходить до Гоцопупового двора старий чоловік з торбою за плечима і, не кажучи «здорові були», прямо звертається до козаків понуро і з грімною мовою:

— Ач! Як вони тут глузують та бенкетують… А там горять села, города… мучать народ християнський. Хіба забули гетьмана Остряницю, обозного Сурмилу, Чурая і других, як їх ляхи колесували і прибивали живих на палях, обливали гарячою смолою і жарили пекельним вогнем? Забули?.. Хіба не знаєте, як наші церкви поограблювані і віддані жидам на оренду, а саму віру зруйнували вороги-гадюки? Усе забули!.. Подивились би, що таке діється і теперечки на Подолі та на Волині!.. Он город Буша зовсім з людьми пропав!.. Там люди самі себе предавали смерті, щоб тільки збавитись од ляхів; там жінка козацького сотника Завісного сіла на барило з порохом, підпалила його, та й була така…

…Нащо ж на божому світі те й козацтво, як не на те, щоб боронить святу православну віру і людей від супостатів? А ви сидите отут з жінками й нічого собі не думаєте і не робите! Вам і байдуже людська погибель… Хіба хочете, щоб і вас татарва побрала у неволю або ляхи повирізали та потопили у Самарі?..

— А тобі яке діло до того, що ми бенкетуєм? — обізвались в один голос хуторяни. — Що ти за отаман такий і відкіля ти у біса приплентавсь сюди вчить і корить нас, що ми гуляки, п'яниці?.. Яке тобі діло? Іди собі геть к нечистій матері, відкіля прийшов, а не то, як ще начнеш тут більше патякать, то ми тебе і по потилиці протурим, як навіженого.

Більше всіх кричав і сіпався Ганчірка.

— Ого-го! Ще не народився той, щоб бив мене, а не то отакі жіночі налигачі, як ви, позаливавши пельки.

Підгулявше козацтво ще більш роздрочилось: всі вони позскакували з кулаками. Чоловік (то був Марко), як той лев, став проти їх та й каже:

— Підходьте ж, чого зупинились та роти пороззівляли, бісові п'яниці? Я вам того дам, чого більше не схочете, — показуючи їм свій ціпок.

Запорожці добре вже були п'яні і, почувши такі речі, кинулись усі на чоловіка з непотрібною лайкою і гомоном: «провчимо гемона [39], провчимо!» І як тільки що який з їх підійде до Марка, щоб ударить його, то він стоїть собі, як укопаний, з місця не ворухнеться; того пхне рукою, а другого тьокне ціпком або вхопить за чуприну й стусоне, то так к бісу і гепнеться або покотиться; який же підніметься, то і вдруге,