Лізелотта Вельскопф-Генріх - Сини Великої Ведмедиці

з резервації. Може, він радить племені дакотів скоритися наказам уатшітшун[6] і піти у резервацію?

Обличчя делавара знову стало замкнутим.

— Я не можу давати великим вождям дакотів ніяких порад, бо навіть не знаю, що порадити людям власного племені. Ми нездатні перемогти білих.

— Уатшітшун також зазнають великих втрат, коли б'ються з нами. У війні проти семінолів вони за кожного червоношкірого чоловіка втратили сто довгих ножів і воювали сім зим і сім літ.

— Татанка-йотанка хоче війни? — Шеф де Лю навмисне розмовляв з Відпочиваючим Бізоном мовою дакотів.

— Ми не хочемо нічого, крім прерій і нашого права.

— Білі вожді готові розпочати переговори з Відпочиваючим Бізоном і Токай-іхто.

— Хто вестиме з ними переговори?

— Полковник Джекман у будинку Самуїла Сміта на річці Маніатанка-вакпала[7].

— Певно, Великий Батько з Вашінгтона не прибуде сам, щоб говорити з Татанка-йотанка?

— Ні, цього він не зробить.

— В такому разі, — в голосі Відпочиваючого Бізона звучав неприхований глум, — і чаклун Відпочиваючий Бізон не вважатиме для себе можливим переступити поріг будинку довгих ножів. Чому два вожді дакотів повинні радитись з одним вождем довгих ножів? Полковник Джекман приїде, гаразд — тоді прибуде й один вождь дакотів…

Відпочиваючий Бізон ніби навмисне трохи розтягнув останнє слово і глянув на Токай-іхто, що мовчки слухав його. Сивоволосий старик із своїми колючими очима і Шеф де Лю втупили погляд у молодого військового вождя.

Токай-іхто вагався.

— Від цих довгих ножів можна чекати зради, — після тривалої паузи приглушено прозвучав його голос. — Бували випадки, коли вони під час переговорів полонили вождів.

Делавар опустив очі і подумав у цю хвилину про Червоного Лиса, що привіз у блокгауз лист від Джекмана. Чи передчував Токай-іхто щось недобре? Тобіас навмисне відразу не відповів на підозру, висловлену молодим вождем. Його очі перебігали з одного вождя на другого. В душі чоловіків, здавалось, тривала мовчазна боротьба, і Шеф де Лю з напруженням чекав, чим вона закінчиться. Відпочиваючий Бізон був загальновизнаним повелителем племені. Він прогнав батька Токай-іхто, і він же силою свого впливу примусив Ведмеже братство і його старійшину Гавандшіту після смерті Маттотаупи знову прийняти до племені його сина, незважаючи на колишні криваві чвари.

Токай-іхто з'явився в племені, наче грім серед ясного неба. Ще недавно чужий і смертельно ненависний усім, він раптом опинився в їхньому середовищі, викликаючи загальний подив і разом з тим страх своїми нечуваними військовими подвигами і розумними порадами. Слава Відпочиваючого Бізона й повага до нього вкоренилися міцно, як дерево. Молодий Токай-іхто — військовий вождь маленького братства — з кожним днем заново відстоював свою гідність, і нікому навіть на мить не повинно було видатися, що сила або відвага сина вигнанця може ослабнути. Бо скрізь чатувала затаєна ненависть до того, від чийого ножа загинув власний брат і багато хоробрих воїнів. Шеф де Лю спостерігав за одним з мовчазних гостей, відрекомендованих йому під ім'ям Шонка, і злякався сповненого ненависті погляду, що його цей гість час від часу крадькома кидав на вождя. Вираз обличчя старого Гавандшіти був також не дуже приязним.

Гнітюча мовчанка знатних гостей тривала довго.

— Отже, Токай-іхто не бажає, — знову почав Відпочиваючий Бізон, поволі вимовляючи слова, — не бажає їхати на переговори у будинок вождя Самуїла Сміта? Вожді і воїни дакотів вважають доцільним перед сокирою війни спробувати домовитись на словах. Вони також готові звіритись на розум і спритність Токай-іхто, який хоч молодий роками, але має досвід старої людини.

Військовий вождь запитливо глянув на сивоголового чаклуна свого селища. Але той похмуро мовчав.

— Токай-іхто Готовий зробити те, що вирішить рада вождів і старійшин, — коротко і глухо відповів вождь.

Здавалося, Токай-іхто не мав охоти продовжувати цю розмову, і Відпочиваючий Бізон взяв це до уваги.

Було вже за північ, коли гості попрощалися і залишили тіпі. Найзнатніша людина Ведмежого братства старий чаклун Гавандшіта разом з Токай-іхто повів Відпочиваючого Бізона і посланців до свого намету, гостями якого вони були.

Тим часом вхід до намету Токай-іхто лишався відкритим. Дівчина і стара жінка вийшли з глибини і прибрали кисети та рогожі. Надворі з'явився чорний собака і почав принюхуватись. Янтарно-жовті очі вовкодава пожадливо виблискували, коли молода дівчина кинула йому об'їдені бізонячі ребра. Кості затріщали між його вовчими зубами, і вмить він їх розгриз і проковтнув. Після цього собака поважно увійшов до намету і ліг біля вогнища. Дівчина знову настромила на один з рожнів шматок м'яса, що, очевидно, призначався для самого Токай-іхто.

Коли вождь повернувся, він застав у своєму наметі, крім Шефа де Лю і жінок, ще Хитрого Бобра і того худорлявого воїна, що дорогою додому узяв делавара на свого коня. Делавар помітив, як повеселіло обличчя вождя, коли він побачив цих воїнів. Токай-іхто підійшов до Бобра і поклав йому руку на плече.

— Як справи мого брата, найхитрішого з племені дакотів? Чи стало в мене їжі, щоб досхочу наповнити його шлунок і щоб він міг би знову перетерпіти голодні дні, які змушений переживати через жінок свого намету?

Насмішкуватий худорлявий воїн зареготав, а Бобер скривився.

— Товаришу моїх хлоп'ячих років, — відповів він вождеві, — чому після такого приємного частування ти хочеш встромити списа в моє серце і дозволяєш своєму язикові говорити про тих жінок, що є лихом мого життя?

— Це дивує мене! — втрутився Шеф де Лю, що був ще неодружений. — Чому хитрий воїн привів у свій намет жінок, які йому не подобаються? Адже він може їх знову відпровадити геть!

Худорлявий на це усміхнувся, а Бобер подивився на делавара очима вмираючого оленя.

— Привів у свій намет? О Шеф де Лю,