Єва Гата - Сюрпризи долі

Але де знайти такий скарб? Будь-кого вона не хотіла, а такого, щоб і любив, і на острів повіз, у найближчому околі не існувало.

За два дні Олена засмагла так, наче повернулася з моря. Поглянувши в дзеркало, побачила, що їй це дуже пасує. Навіть виникло бажання купити нову сукню, яка б гармонійно увиразнювала новий колір шкіри.

Наприкінці тижня пролунав телефонний дзвінок.

— Приходь сьогодні до нас на вечерю, щось давненько ми не бачилися, — запросила Марина.

Товариство зібралося на восьму вечора. Під час вечері кожен ділився планами на літо. Олені було боляче слухати, як друзі весело обговорюють поїздки. Кожен навперебій вихваляв свій вибір. Потім Марина почала показувати знімки з минулих подорожей.

— Ми завжди маємо сервіс найвищого розряду, — хвалилася друзям.

— Який би не був добрий, я надаю перевагу відпочинку за кордоном, — гордо промовив Стефан.

Почали сперечатися, де ліпше відпочивати — на Батьківщині чи за кордоном, зовсім забувши про Олену. Першою опам’яталася Катруся.

— Бідненька моя, ми тебе замучили своїми розмовами. Тобі, напевне, дуже боляче слухати наші теревені?

— Ви мені не робите прикрості, — запротестувала Олена, — я, навпаки, рада за вас.

— Ти свята жінка, — продовжив Олесь, — хоч Георгій і мій друг, та він не вартий тебе. Як можна завдати стільки прикростей найближчій людині?

— Ти не хвилюйся, ми швиденько повернемося, і обіцяю, що відразу займемося тобою. В біді ми тебе не залишимо, — додала Марина.

— Мені не треба, щоби мною займалися, — вирішила припинити розмову Олена.

— Вибач, ти в нас така нещасна, а ми собі дозволили вихвалятися нашими планами, — поцілувала її Катруся.

Олена почувалася, як на пательні. Їй більше не хотілося залишатися нещасною. Цей стан її дуже замучив, найвищий час його позбутися, і тому вирішила пожартувати.

— Я зовсім не така нещасна, як ви мене змальовуєте. Чому не звертаєте уваги на мою засмагу? Знаєте, де я була?

— Де? — зацікавилася Катруся.

— У Греції.

— Ти жартуєш, — окуляри Олеся полізли на лоба.

— Зовсім ні. Я цілий минулий тиждень провела на Егейському морі на острові Гідра.

— Як тобі вдалося? — не повірила Марина.

— Це довга історія. Коли я їздила в Францію, то познайомилася з одією людиною, другом мого знайомого. Він виявився багатим бізнесменом і тепер приїхав до нашого міста в справах. Ми зустрілися і він запропонував полетіти з ним на Гідру.

— А як же з візами? — серйозно запитав Стефан. — Це ж така проблема.

— Нічого не знаю, віддала йому свій паспорт і за два дні отримала з візою.

— А квитки? — не могла заспокоїтися Марина.

— Я ж кажу, мене нічого не обходило. Паспорт я отримала разом з квитками.

Олені стало весело, вона хотіла зізнатися, що вигадала цю історію, як зауважила щось не зрозуміле.

— А хто платив за готель? — випитував Олесь.

— Та кажу ж, no problems. Літак приземлився в Афінах, потім таксі завезло нас у порт. Ми сіли на корабель, який і відвіз нас на острів.

— А як там на острові? — заворожено запитала Катруся.

— Там, як у казці: маленькі кольорові будиночки, мармурові сходи і синє-синє море, чисте, як сльоза, — повторила Олена слово в слово фразу своєї знайомої.

— І що ж ви там робили весь тиждень? — з ноткою іронії запиталася Марина.

— Удень він займався своїми справами, бо має намір купити там власний будиночок, а вечорами ходили разом по ресторанах, — розвивалася фантазія.

— Ти знайшла такого собі Онасіса, — якось криво посміхнувся Олесь.

— Виходить, так, — весело відповіла Олена.

У кімнаті запала тиша. Настрій у всіх різко змінився. Питань більше не виникало. Вечір був зіпсутий.

Олена поверталася додому і не могла збагнути, чому ця невинна байка отруїла гумор у товаристві. Невже її люблять і жаліють тільки через те, що нещасна? А як тільки отримала щось ліпше, ніж інші, викликала таку заздрість. Чому найближчі друзі не раділи її успіхам? А може, вони не друзі?

Ця видумка дуже розвеселила, завдяки своїй байці переселилася в вигаданий світ з коханцем-мільйонером. Вона не посвячувала жодної особи у власні фантазії, старанно продумувала нові події. За короткий час Олена «промандрувала» купу різних країн: то злітала в Париж на два дні, то відвідала Віденську оперу, то насолоджувалася мелодійними піснями гондольєра в Венеції. Вигадувати було нескладно, оскільки побувала в цих країнах минулого року.

— Ми мало не потонули в Великому венеціанському каналі, коли два капітани вирішили позмагатися, чий човен міцніший, — натхненно розповідала нову історію.

— І ти не боялася? — сухо запитала Марина. — І чим усе закінчилося?

— В його обіймах мені нічого не страшно, — на льоту вигадувала Олена.

Найближчі друзі стали пліткувати про неї і, як не дивно, навіть уникати. Спочатку їй хотілося признатися в своїх вигадках, але потім не знала, як це зробити, бо ж і сама повірила в красиві історії. Вона зрослася з ними, як єдине ціле, і не мала жодного бажання розлучатися.

Літо було в розпалі. Олена ще так і не поїхала відпочивати. Самій не хотілося нікуди вибиратися, а цікавого товариства так і не з’явилося. Вона обійшла десятки туристичних агентств, та підібрати нічого не змогла — ціни на путівки виявилися надзвичайно високі.

— Цього року доведеться подорожувати віртуально, — подумала, переглядаючи каталог пропозицій чергової туристичної фірми, — нема ради, замість подорожей займуся генеральними порядками. Найвищий час позбутися старого мотлоху і поглянути на світ новими очима.

Олена поверталася додому розпеченими вуличками міста, аж раптом нізвідки з’явилася та сама старезна баба